Кінець світу. Том 2. Пiсля… - Базів Василь (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
Допоки є бодай один чоловік на планеті, котрий думає про сенс свого особистого життя і власний кінець, доти тут, на Землі, існуванню людини кінця не буде.
Як упізнати свого із твого ж стада, богоподібного — у людському потоці, що пливе нестримно вічним потоком Хрещатиком? Найліпше буде вчинити, коли вдатися за порадою до майя, котрі не фетишизували матерію і вважали первинною формою галактичної субстанції — вібрацію. Себто прислухались до вібрацій власної душі. Адже кожен із нас відгукується на ті вібрації ближніх, які поширюються на споріднених чи тотожних частотах.
І коли твоя сутність вловлює чужі частоти, ти відчуваєш відторгнення. Чому такі нетривалі і слабкі прагматично–матеріальні союзи між людьми, стратами, націями і державами? Бо вони не налаштовані на спільність цих частот. Надміцними і практично нездоланними є згромадження, зцементовані спільністю духовних вібрацій.
Звичайно ж, як і будь–яка більшість, людиноподібні двоногі гуманоїди правлять бал. Як і будь–яка більшість — вони зверху. Їм належать матеріальні, ресурсні, фінансові земні блага.
Не належить їм те, за що вони віддали б усі свої золоті унітази, — їм не належить майбутнє.
HOMO LUMINOUS
Люди, що світяться зсередини, — так це перекладається. Хіба ви не зустрічали таких? Коли я ознайомився із цим терміном, сформульованим тут–таки, на Юкатані, сучасними жерцями, які володіють англійською мовою і продовжують декодування послань майя, тільки у модерних смислових силогізмах, я згадав про свою матір. І не тільки тому, що її фізичне життя жевріло у майже нематеріальній, селянській плоті. Для мене вона була сяйвом виключно моральної субстанції. У неї практично не було у житті матеріальних цілей, окрім мінімального рівня підтримки фізичного відтворення життя, але моральна планка була задана на захмарній висоті, і вона утримувала цю висоту впродовж усього, такого нужденного соціального і сонцесяйного духовного життя.
Візіонерка Корінн Маклафін називає таких посланців «будівничими світанку». Наповнення світлом підносить їх над загалом. Ідеї з їхніх умів і сердець іскряться і розводять вогонь у таких кострищах Духа, якими вони наділені по вінця.
Якщо на тодішньому стику епох, на тодішньому старті «Календаря майя», 26 тисяч літ тому, появився кроманьйонець — новий гуманоїд серед більшості інших неандертальців, так і тепер, коли 22 грудня започаткований новий, 26–тисячний цикл галактичного масштабу, серед нинішньої багатомільярдної земної людності — не надто помітно й галасливо — уже ходять предтечі нового людства.
Вони уже тут.
МИ ВЖЕ ТУТ!
У цей час і в цьому місці.
Але чи під силу абсолютній, майже непомітній меншості, цим поодиноким пілігримам перевернути світ?
Лайл Уотсон у книзі «Помилка Ромео», напевно, вперше вивів відчайдушну формулу: якщо бодай один відсоток населення стане носієм грядущого еволюційного стрибка, — цього досить! Досить, щоб спровокувати «сніговий обвал» усього людства у нову сферу буття.
Зрештою, хіба це новина, що для того, щоб перевернути світ, досить зусиль одиниць, наденергетичних і надхаризматичних людей, душі яких завібрують на одній частоті, співзвучній із вселенськими вібраціями нових знань і нових джерел креативної енергії?
Скільки їх — тих, що світяться зсередини? Тих, що відчувають у собі вибухову енергію планетарного пробудження? Відомі візіонери Пол Рей, Барбара Хаббард, Дуейн Елгін виводять цифру — десь 60–70 мільйонів душ. Саме той один процент, який здатен процес моральної трансформації зробити незворотним. І хоча оптимісти схильні визнавати зростання рядів «ілюмінатів» у геометричній прогресії, ці вкраплення Всевишнього у реінкарнацію людства, безумовно, вершаться із наростаючою інтенсивністю.
Як розпізнати цю нову людську породу? Або ще цікавіше і корисніше — чи ви самі себе можете причисляти до нового виду? За якими ознаками розмежовувати «мертвих і живих»?
Американська мислителька Джин Х’юстон, яка потрапила свого часу на перші сторінки світової преси як гуру і трансмедіум наймогутнішої на планеті жінки станом на 2012 рік, себто Хілларі Клінтон, написала блискучу книгу «Час стрибка», яка має вивести людство до нової свідомості. От як вона передала відчуття самого індивіда, у якому зароджується ця нова свідомість нової особистості:
— здавалося б, ви достеменно знаєте себе, але раптом всередині себе відчуваєте якісь тремтливі метаморфози;
— посади і професії, якими ви оволодівали і яким прагнули присвятити життя, раптом втрачають сенс і неначе не існують для вас;
— ви захоплюєтесь цілковито несусвітньою ідеєю, і все, у що ви вірили і що знали, раптом щезає. У світлі цих неймовірних обставин ви «вчорашній» майже зовсім несхожий на того, ким ви стрімко стаєте;
— ви прокидаєтеся зранку, будучи переповнені рішучості «негайно взятися за діло». Що це за «діло», ви до ладу не знаєте, але воно вже не дає вам спокою і жене вперед, як «гончака небес». Вас манить щось невідоме, і ви готові перетнути континенти, океани і навіть реальності, щоб його знайти;
— вас тривожать усі види нерівності, все глибша прірва між бідними і багатими, розкіш одиниць і нужда мільярдів. Більше того, ви не можете позбутися відчуття, що особисто ви повинні пробувати якось це змінити;
— у книгах вам весь час впадають в очі якісь знакові слова. Синхронним збігам чогось невловимого і нерозгаданого, що ви прагнете збагнути, просто немає меж. Всесвіт намагається саме вам щось сказати, і не помічати цього уже неможливо.
Маю зауважити, що ця діагностика мені знайома. Усі вищеперелічені симптоми — попадання просто «у десятку». І ці відчайдушні поривання спонукали справді перетинати океани, як у дитинстві на пасовиську перескакувати калюжі після войовничих злив, коли раптово продірявлене небо виливає на твою голову не краплі, а відра, і це вже не просто дощ, а гроза.
І за подоланими океанами і континентами чи то на острові Хайнань, чи на півострові Юкатан ввижається десь на горизонті манливий помах правиці Нової Реальності, у яку ти прагнеш вскочити на ходу, як у вагон підземки, у якій стрімкий потяг прорізає настояну тисячоліттями твердь старих реалій, що розсипаються і розступаються, несучи твою спраглу душу в кінець вологого тунелю, у якому спалахує і вибухає Світло.
Медіум держсекретаря США, про яку писали, що вона здатна викликати із космосу і занурювати у солярій Білого дому Елеонору Рузвельт, наш стрибок у нове людство розшифровує так влучно і достеменно, що залишається лише переповісти те, що відкрилося оновленій особистості:
1. Еволюційна пульсація, що йде від Землі і до Всесвіту. Час «стрибка» супроводжується вірою у те, що ми, люди, не одинокі перед обличчям велетенських перемін. Нам належить усвідомити, що ми — лише частина всезагальної екології буття, чия рушійна сила виходить із планети, на якій нам судилося народитися, і разом з тим ми — частка зірок, до яких люди завжди спрямовували свої устремління. Пульсація Землі і Всесвіту стимулює наш перехід на новий ступінь самоусвідомлення. Ми пробуджуємося до розуміння того, що можемо стати партнерами у процесі творення, розпорядниками благоденства і свідомими учасниками космічного еволюційного епосу. У всьому світі люди уже відчувають космічний поклик, запрошення до еволюційного імпульсу.
2. Перемоделювання людської природи. Здібності, які належать небагатьом, повинні стати надбанням багатьох чи й усіх, якщо ми плануємо вижити у найближчі сто років. Кожен з нас повинен навчитися користуватися творчими майстернями власного Розуму. Більшість людей, якщо їх навчати і дати їм таку можливість, можуть думати, відчувати, знати по–новому, вони будуть більш оптимально й усвідомлено користуватися своїм організмом. Свідомість, якій належить вирішувати проблему, не може бути тою самою свідомістю, яка оту проблему породила.
3. Регенеза суспільства. Оновлена свідомість не може існувати за старими правилами взаємин. Належить відкривати і впроваджувати нові способи спілкування людей на Землі. Це шлях від егоцентризму й етноцентризму до світоцентризму, вихід за межі звичного мислення і за звичні інституціональні рамки, які існували тисячоліттями. Подібне бачення фокусується на виникненні нових векторів можливостей, які раніше ніколи не були доступні людству як єдиному цілому. Тому буквально всі існуючі інституції і форми суспільного співжиття сьогодні перебувають у стані руйнації і розпаду. Міжнародні відносини повинні вийти із прокрустового ложа соціального дарвінізму і вперше будуватися на принципах прощення та зцілення старих ран. Регенеза суспільних форм вимагає, щоб політична влада більше не займалася соціальним конструюванням, а бачила світ, як екологію, складну адаптивну систему, в якій глобальне усвідомлення застосовується навіть у локальних процесах.
