На білому світі - Зарудний Микола Якович (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
— А ці розмови про плани у вас теж не викликають занепокоєння? Гайворон, як комуніст, повинен відповідати за свої вчинки і слова. Так ось що, товаришу Мостовий,— перейшов на офіційний тон,— негайно виїжджайте у Сосонку, розберіться в усіх питаннях і наведіть порядок. Самі заварили кашу — самі й розхльобуйте. Розберіться з цим Гайвороном, можливо, що ми поспішили, прийнявши його в партію.
— Його рекомендували комуністи, яких я знаю. І з партії виключати Гайворона не буду.
— При такій ситуації особисті симпатії залишайте вдома! За справи у Сосонці ви будете відповідати головою… І зі своїми амурами розберіться,— глузливо порадив Бунчук.— Що скаже актив, народ?
— Дозвольте мої особисті справи вирішувати мені.
*
Сосонка жила тривожними новинами й чутками. Приїжджали комісії, викликали людей, розпитували, щось записували. Чиясь зла рука сіяла в селі наклепи і підозру.
Платон аж почорнів від ганьби. Його допитували:
«Де ви поділи гроші, які взяли з колгоспників?
Чи правда, що ви крали дрова?
Чому ви залишили академію?
Які у вас стосунки з Мостовим?
Чому виступили проти державного плану сівби?»
Потім з'явилась стаття в газеті…
Ничипора Снопа звинувачували в крадіжці кукурудзи, і Підігрітий лазив по горищі його хати, шукав качанів. Юхим не пускав Макара, та Ничипір Іванович відштовхнув сина:
— Якщо мені вже віри нема,— шукайте!
Марія заспокоювала чоловіка, але він вибіг на подвір'я і кричав:
— Покажіть того, хто на старість плюнув мені в душу! Хто зробив з мене злодія?!
На Мазура написали, що він привіз додому два вози картоплі з поля. Мирон відчинив погреба:
— Переважуйте… Зі свого городу ми накопали шістдесят пудів. Максиме, давай відра!
Мирон з сином до вечора витягували відрами картоплю просто на сніг. Картопля замерзала…
У Михея Кожухаря знайшли три літри бензину. Склали акта: вкрав.
На подвір'ї Сави Чемериса обмірювали копицю сіна, яке він нібито наносив з лугу. Коляда наказав забрати.
— Я не повезу,— сказав Полікарп, якого викликали з саньми.
— Ти й сам такий, зачекай! — пригрозив голова колгоспу.
— А що Лиска буде їсти! — шарпав Коляду за полу малий Тямко — онук Чемериса.— Молока хочу-у!
Платон, вчувши це, вихопив у Чугая батога і вдарив по конях. Вони рвонули з подвір'я.
— А ти тут що робиш? Захисник знайшовся! — втупився поглядом Коляда.— Мені сказано — і я перевіряю… Пишуть же, щоб їм руки покорчило, хіба воно мені потрібне?
— Так можна кожного злодієм зробити,— промовив Сава Чемерис,— як уже на Снопа і Мазура написали… Де ж та правда? — Він узяв Тимка за руку і пішов до хати.
Увечері Гайворон привів Васька до Мазура:
— Якщо можна, хай побуде у вас.
— А ти ж куди, Платоне? — запитав Мирон.
— Знову поїду… Поїду, бо хочу вірити, Мироне Миколайовичу.
— Їдь,— відповів той, потім дістав із шухляди гроші,— візьми, бо нема ж і в тебе… А це, що пишуть на нас в усі кінці, пусте. Переживемо. Ничипора мені жаль — зовсім хворий. А я витримаю. Я ці колядки вже чув на своєму віку… Він оце затіяв, щоб роти нам позатикати.
У вікно постукали:
— Дядьку Мазуре, секретар райкому просить, щоб ви з Платоном у контору прийшли! — гукав якийсь хлопчак.
У конторі, крім Мостового і Коляди, сиділи вже Підігрітий, Максим та Лісняк. Секретар привітався з Мазуром і запитав:
— Картопля вся померзла, Мироне Миколайовичу?
— Не знаю.
— Як ви могли допустити, щоб переважували картоплю? Невже не зрозуміло, що це провокація?
— А коли поробили нас злодіями, то треба ж людям довести, що це брехня? — замість батька відповів Максим.— Он у Ничипора Івановича Підігрітий кукурудзу шукав на горищі.
— Я не хотів, але сказав Семен Федорович, що з прокуратури написали, аби перевірити,— не підводив голови Макар.
— А що мені робити? — раптом стукнув долонею по столу Коляда.— Комісії вже замучили. Я за всіх один мушу відповідати? Не буде цього! Напишуть на мене, що я вкрав,— перевертайте мою хату догори дном.
— Ви не гарячкуйте,— сказав Мостовий.— Ніхто ніколи не повірить, що Сніп і Мазур, Кожухар і Чемерис — злодії… І ви це знаєте. Знаєте чи ні?
— Знаю, але з мене вимагають,— ображено поглянув на секретаря Семен Федорович.
— Якщо знаєте, то відкиньте до бісової матері оці анонімки! Невже ви не розумієте, що ганьбите людей!
— Я роблю те, що кажуть мені… А як ви наказуєте оці всі заяви покласти під сукно, то напишіть мені, товаришу Мостовий, косо резолюцію, а комісіям забороніть приїжджати. А то всі на мене, наче я їх пишу,— шморгнув носом Коляда.— А з цією електрикою? Виставили мене на сміх перед людьми… Він собі ходить,— кивнув на Платона,— у нього й за вухом не свербить, а я, як побачу стовпа, то повіситись на ньому хочу.
— У мене душа болить не менше, ніж у вас,— промовив Платон.— І те, що ми почали, доведем до кінця.
— Що, знову поїдеш пороги оббивати? — сопе Підігрітий.
— Поїду.
— Ти не поспішай,— сказав Мостовий.
— А я поїду. Сьогодні поїду. Не можна жити і дивитись тільки під ноги. Я так не хочу жити! Скоро весна, сіяти треба хліб. У нас ще нема всього насіння, мінеральних добрив, а ми, замість того щоб щось робити, шукаємо на горищі у Снопа крадену кукурудзу… Ганьба.
— Я твоїх слів до протоколу не підшию… І тебе не тримаю, можеш їхати,— махнув рукою Коляда.
— Ще одна анонімка буде,— сховав посмішку у вусах Мазур.
— Я мушу йти, Олександре Івановичу,— звернувся до секретаря Платон,— бо запізнюсь на поїзд.
— Що ж, бувай здоров,— не зразу відповів Мостовий,— скажи моєму шоферові, хай одвезе на станцію.
— Спасибі,— Гайворон вийшов.
У конторі запанувала тиша. Іван Лісняк щось написав і подав записку Мостовому. Той прочитав, мовив:
— Лісняк вимагає, щоб ми знайшли, хто обливає брудом чесних людей.
— Що, будемо по хатах ходити і звіряти почерки? — обізвався Коляда.
— По всіх не треба… Пише той, хто буває на партійних зборах, на правлінні, кому відомо, про що там говорять,— відповів голові Мазур.
— На що ви натякаєте? — рвучко повернувся Коляда.
— Мирон діло каже,— промовив Підігрітий.
— Я не проти, але щоб не сказали, ніби ми хочемо розправитись за… критику,— Коляда подививсь на секретаря, чекаючи підтримки.
— Це не критика, а наклеп,— сказав Максим.— Мені плюють в обличчя, а я повинен усміхатись! Я не згодний!
— Помовч, сину.
— На мене теж написали,— ніби виправдовуючись, показав на папку Семен Федорович,— в газету…
— Ми зробимо так,— сказав Мостовий,— скличемо збори і зачитаємо всі оці листочки колгоспникам. Послухаємо, що скажуть люди.
— Навіщо виносити сміття з хати? — Коляда звертався чомусь до Підігрітого.
— Щоб було чистіше,— відповів Олександр Іванович.— До побачення.
— Бачиш, куди гнуть? — запитав Коляда Підігрітого, коли вони залишилися вдвох.— Хоче Мостовий зам'яти все. Бояться…
— А чого їм боятись, коли все брехня? — буркнув Макар.— До чистого не пристане…
— Це вони чисті? Вони? — прорвало Коляду.— Забігали, бо за свої шкури тремтять.
— Ти, Семене, в цю свою політику не втягуй мене.
— Яка це моя політика? Я — за правду. Чи й ти за ними руку тягнеш?
— Та де ж та правда, коли я… до Снопа на горище поліз кукурудзу шукати? Сором.
— Накаже партія, то й на дзвіницю полізеш!
— Хіба оце мені партія наказала? — Підійшов Макар до Коляди.— Ти мене послав.
— У мене заяви!
— Їх можна й триста нашкрябати…
— Що ти сказав? — у Коляди затремтіла щелепа.
— Те, що ти чув. Сам будеш перевіряти!
— Ні, і ти зі мною будеш! Будеш, коли хочеш втриматись!
— Я можу і гній возити,— сказав Підігрітий.— Думаєш, я не знаю, хто оце все пише?
— Хто, хто? — присікався голова колгоспу.— Чого ж ти мовчав?
— Буде треба, то скажу,— Макар схопив шапку і вийшов, потім повернувся, кинув з порога: — Хату я за свої гроші збудував. У мене на кожний цвяшок документ є.
