У вогні - Коллінз Сюзанна (чтение книг .TXT) 📗
Наступного ранку нас збудила моя підготовча команда. Октавія, побачивши, як ми з Пітою спимо разом, знову розридалася.
— Ти забула, що звелів нам Цинна? — нагримала на неї Вінія.
Октавія кивнула і, досі схлипуючи, пішла в іншу кімнату.
Для підготовки Піті довелось повернутися до себе, і я залишилась наодинці з Вінією та Флавієм. Звичної балаканини не було. Власне, вони взагалі мало розмовляли, здебільшого просили задерти підборіддя чи обговорювали мій макіяж. Було вже недалечко до обіду, коли я відчула, наче мені на плече щось крапає. Я озирнулась і побачила,: Флавій підрізає мені волосся, а по його щоках беззвучно котяться сльози. Вінія суворо зиркнула на нього, він тихо поклав на стіл ножиці й вийшов.
Залишилася тільки Вінія, але така бліда, що здавалося, татуювання на шкірі аж випинається. З кам’яною рішучістю вона робила мені зачіску, макіяж, манікюр. Її пальці працювали швидко-швидко, щоб компенсувати відсутність товаришів по команді. Весь час вона уникала мого погляду. Тільки коли з’явився Цинна, щоб поглянути на мене й відпустити її, вона взяла мене за руки, подивилася просто в очі та промовила:
— Ми всі хочемо, щоб ти знала, яка... честь для нас — робити з тебе красуню.
І вона квапливо вийшла з кімнати.
Моя підготовча команда. Мої дурненькі, недалекі, ласкаві домашні улюбленці, закохані в пір’я та вечірки, мало не розбили мені серце своїм прощанням. Зі слів Вінії стало зрозуміло, що всі переконані: ми не повернемось. «Невже цілий світ знає про це?» — вигукнула я подумки. Я подивилась на Цинну. Він, звісно ж, знає. Але як він і обіцяв, він не плакатиме.
— То що там я сьогодні вдягаю? — спитала я, оглядаючи чохол, у якому ховалося моє вбрання.
— Президент Снігоу прислав ось цю сукню, — промовив Цинна, розшпилюючи блискавку на чохлі й дістаючи одну з весільних суконь, у яких я фотографувалась. Важкий білий шовк, глибоке декольте й висока талія, рукави, що спускаються від зап’ястків до підлоги. І перли. Всюди перли. Пришиті до сукні, низкою — в мене на шиї, оторочують вельон.
— Попри оголошення Червоної чверті в той вечір, коли показували твою фотосесію, люди й далі голосували за улюблені сукні, і ця набрала найбільшу кількість голосів. Президент Снігоу сказав, що сьогодні ввечері ти мусиш вдягнути саме її. Наші заперечення він проігнорував.
Я потерла шовк між пальцями, намагаючись зрозуміти мотиви президента Снігоу. Гадаю, оскільки я — головний правопорушник, мій біль, моя втрата, моє приниження будуть виставлені напоказ. Ось що намагається продемонструвати президент Снігоу. Варвар — він хоче перетворити мою весільну сукню на мій саван. Дошкульний удар — від нього в мене замлоїло в грудях.
— Правильно, прикро було б змарнувати таку чудову сукню, — ось і все, що я промовила.
Цинна обережно допоміг мені вбратися. Коли він застібнув блискавку, я мимохіть здвигнула плечима.
— Невже вона і була такою важкою? — не повірила я.
Пам’ятаю, кілька суконь справді були важкуватими, але ця, здавалося, важить тонну.
— Мені довелося трохи її переробити — це через освітлення, — пояснив Цинна.
Я кивнула, але так і не зрозуміла, що саме він переробив. Він допоміг мені вдягнути туфлі, намисто з перлів і вельон. Підправив макіяж. Змусив пройтися.
— Ти маєш приголомшливий вигляд, — нарешті промовив він. — Катніс, тепер запам’ятай: оскільки корсаж сидить дуже щільно, не здіймай руки над головою. Принаймні поки не покрутишся.
— Знову слід покрутитися? — спитала я, згадуючи свою минулорічну сукню.
— Впевнений, що Цезар тебе про це попросить. А якщо не попросить, сама запропонуєш. Тільки не одразу. Прибережи це для ефектного фіналу, — інструктував мене Цинна.
— Дайте мені сигнал, щоб я знала коли, — відповіла я.
— Гаразд. Є вже плани щодо інтерв’ю? Я знаю, що Геймітч залишив усе на ваш розсуд, — мовив Цинна.
— Ні, цього року я дивитимуся по ситуації. Найсмішніше те, що я зовсім не хвилююсь.
І я справді зовсім не хвилювалася. Хай як сильно президент Снігоу ненавидить мене, глядачі в Капітолії на моєму боці.
З Еффі, Геймітчем, Порцією і Пітою ми зустрілись біля ліфта. Піта був одягнений в елегантний смокінг і білі рукавички. Наречені в Капітолії вдягаються саме так.
У нас удома все було набагато простіше. Дівчата зазвичай брали в оренду білу сукню, яку до них уже вбирали сотні разів. Чоловіки ж одягали будь-що чисте, аби тільки не шахтарську робу. В Будинку правосуддя пара заповнювала папери і оголошувалась подружжям. Родичі та друзі збирались удома на вечерю, а часом навіть на пиріг, якщо молодята могли собі це дозволити. А якщо ні, все одно всі співали традиційну пісню, яку ми співаємо, коли подружжя переступає поріг своєї домівки. А ще в нас є своя маленька церемонія: молодята розпалюють своє перше вогнище, смажать на ньому хліб і ділять між собою. Можливо, це трохи старомодно, але в Окрузі 12 ніхто не почувається справді одруженим без цієї маленької церемонії.
Інші трибути вже зібралися за кулісами й тихенько теревенили, та коли з’явилися ми з Пітою, запала тиша. Я зауважила, що всі гнівно витріщаються на мою весільну сукню. Цікаво, вони заздрять мені, що вона така гарна? Чи що завдяки їй я зможу маніпулювати натовпом?
Нарешті Фіней промовив:
— Не можу повірити, що Цинна вбрав тебе в це!
— В нього не було вибору. Президент Снігоу змусив, — відповіла я, захищаючи свого стиліста. Я нікому не дозволю його критикувати.
Кашеміра відкинула з чола біляві кучері та прошипіла:
— Ти в ній просто сміховинна!
Вона схопила брата за руку і потягла в голову колони — вони з братом очолюватимуть наш вихід на сцену. Решта трибутів також почала шикуватись. Я була спантеличена: хоча всі трибути здавалися розлюченими, дехто підходив і співчутливо плескав мене по плечу, а Джоанна Мейсон узагалі зупинилась і поправила моє намисто з перлів.
— Примусь його за це заплатити, гаразд? — промовила вона.
Я кивнула, хоча не втямила, до чого вона веде. Аж поки Цезар Флікермен, чиї і волосся, і обличчя цьогоріч були бузкові, не виголосив свою промову й не розпочав інтерв’ю з трибутами. Тої миті я вперше усвідомила, як глибоко переможці почувалися зрадженими та як лютували. Але вони були мудрі, надзвичайно мудрі й талановито грали свої ролі, бо кожне їхнє слово спрямоване було проти уряду й, зокрема, президента Снігоу. Не всі, звісно. Були й реакціонери, як Брут і Енобарія, які не проти чергових Ігор, а ще — побиті життям морфліністи, занадто розгублені, щоб приєднатися до гри. Але й без них було достатньо переможців, кмітливих і відважних, які здатні поборотися.
Перший камінчик кинула Кашеміра: сказала, що в неї сльози навертаються на очі, щойно вона подумає, як жителі Капітолія сумуватимуть, коли ми загинемо. Глянець згадував доброзичливість, із якою тут ставилися до них із сестрою. Біпер у своїй нервозній манері ставив під сумнів законність Червоної чверті й цікавився, чи добре фахівці все перевірили. Фіней прочитав вірш, присвячений його єдиному справжньому коханню в Капітолії, і близько сотні людей знепритомніли, вважаючи, що він має на увазі саме їх. Коли вийшла Джоанна, вона зразу поцікавилася, чи не можна якось змінити ситуацію. Безсумнівно, творці Червоної чверті не передбачали такої приязні між переможцями і Капітолієм. Хто здатен на таку жорстокість — розірвати цей міцний зв’язок? Сія міркувала вголос: у них в Окрузі 11 усі вважають президента Снігоу всесильним. Отже, якщо він всесильний, чому ж він не скасує Червону чверть? А Чич, продовжуючи її думку, наполягав, що президент міг би скасувати Червону чверть, якби схотів, але він, мабуть, не думає, що це для людей так багато важить.
Коли нарешті оголосили мій вихід, аудиторія була цілком розчавлена. Люди плакали, непритомніли, дехто навіть просив змінити правила. А моя поява у весільній сукні взагалі наробила ґвалту. Не буде більше мене, не буде більше Ромео і Джульєтти, які житимуть довго і щасливо, не буде більше весілля. Я бачила, що навіть професіоналізм Цезаря дав тріщину, коли він намагався заспокоїти натовп, щоб я могла говорити, а мої три хвилини швидко збігали.
