Острови Халдеї - Джонс Діана Вінн (читать книги без сокращений .txt) 📗
- Смерть шпигунам, - скандували деякі з них. Вигляд обличчя Вальдо був єдиною моєю надією: він виглядав занепокоєним. Смокчуче почуття, що йшло від нього все ще було сильним, але не спрямованим. Я пірнула, коли воно швидко йшло на мене і воно мляво пройшло над моєю головою. Вальдо повинен був виявити, що втратив управління над крилатим биком і смоктання скрізь шукало інші джерела сили.
Ну, мою ти не отримаєш, люто подумала я. Я лише щойно знайшла її і потребую кожну її крупицю.
Тепер Вальдо виглядав абсолютно стривоженим і очевидно хотів скоріше покінчити із убивствами. Він підняв руку і солдати почали тягти Івара до драбини, щоб передати кату.
Мені потрібна армія, думала я у відчаї. Ніщо крім армії не зможе це зупинити зараз. Мені потрібна армія. Думка промайнула у моїй голові і я почула як мій голос гуде:
- Мені потрібна армія! – Всі озиралися у пошуках винуватця; дехто навіть виявив мою колону та рушив до мене. Величезний стукіт у ворота двору зупинив їх, а ворота розчинилися ззовні. Благословення! подумала я. Можливо я не здатна рухати людьми як Тітонька Бек, але я можу рухати каміння.
Це марширувала моя армія – всі статуї з Королівського Проспекту. Важко ступаючи, із хрусткітом, вони пересувалися у двір: королі, чаклуни, королеви та боги. Були навіть самі лише благородні голови на постаментах, які рухалися підстрибуючи на обрубках своїх колон. Вони всі наносили удари у різні сторони, по Вальдових людях, стукаючи та ударяючи кам’яними руками та скіпетрами та чарівними паличками та блискавками. Солдати падали наче кеглі, а репетуючий натовп розбігався у різні боки, щоб моя армія не могла його достати. Дурнуваті міністри повзали за своїми кріслами та отримували відчутні удари. Пурпурові чарівники, які відчайдушно намагалися поставити залізну завісу між моєю армією та ними, звичайно отримували стусани. Я бачила як Вальдо використовував свою ослаблену силу, щоб загорнутися у камінь, тож він виглядав як одна зі статуй.
Ми перемагали, але тоді щось з’явилося у повітрі. Спочатку воно підстрибувало та звивалося як кінець шкіряної труби, коли вода хлине крізь неї, і вода лине спочатку у один бік тоді переходить струменем в інший напрямок. Потім воно зміцнилося та розширилося та стало отвором у повітрі достатньо великим, щоб Мевенне виступила з нього на Вальдовий поміст. За нею слідував Донал, мальовничий, у золотих браслетах, а тоді його батько Король Кеніг.
- Мамо! – закричав Івар. – Допоможи мені. А Мевенне, кружляючи у своїй темній аурі, засміялася та простягла свою руку. Статуї почали розщеплюватися та тріскатися та падати. Вони стогнали та розсипалися. Мевенне навіть прийняла Вальдо за одну з них. Він присідаючи виринув з хмари свого власного каміння, у синцях та лютий. Дехто з натовпу вітав оплесками, коли вона розтрощувала мою армію на шматки.
Тоді Донал вказав на Івара та щось сказав Мевенне, яка кивнула. Бідолаха Івар був повністю приголомшений – Тітонька Бек не розповідала йому, що його мати вже одного разу намагалася його вбити, але було зрозуміла, що саме це вона збирається зробити зараз - і він був нажаханий нею. Навіть таким, він був найхоробрішим ніж я коли-небудь його бачила. Коли Мевенне простягла руку до нього, він повернувся до Ріаннан та спробував посміхнутися.
- Ні! – закричала я. – Не вбивай його.
Двір наповнився криваво-червоним – криваво-червоними завитками з луски та кігтів та полум’я. Простирадла полум’я вистрілили поперек простору та загорнули Мевенне у сліпуче білій спеці, та вона, певним чином, випарувалась. Кеніг та Донал також. Одинокий золотий браслет покотився, як маленький обруч, через обвуглений поміст, де вони щойно стояли.
Я побачила, що Вальдо захоплює частку полум’я. Не дозволяй йому, Блодред, думала я, тому що знала, що це полум’я – вона. Не дозволяй йому використовувати твою силу проти тебе. Але Вальдо не мав часу. Натовп верещав та розбігався. Кат був скинутий з платформи. Двір перетинали тріщини. Я бачила як Тітонька Бек рухала весь ланцюг в’язнів подалі від центру. В мене був час подумати: О! Ось як вона це робить, - перш ніж великі шматки каміння та бруківки метнулися у повітря і воістину славетний золотий бик піднявся з-під землі на блакитних крилах. Ого їхав верхи на його спині – справжнісінький принц. Пізніше він сказав, що не знає чому його череп не тріснув. Земля плавно затягнулася під ними і Ого зіскочив та побіг звільняти в’язнів.
Вальдо спробував втекти. Він був схожий на обвислого безхребетного, що біжить на місці, лупцюючи повітря, коли з’явився Грін Гріт, із вереском та плесканням, перед його обличчям, щоб зупинити. Бик опустив голову і вдарив. Я бачила, як він закатав Вальдо, із шаленим муканням, на роги, і з Вальдо було покінчено.
Повітря над двором зараз було наповнене золотом та блакиттю бика, та червоним Блодред та зеленим Грін Гріта. Я роздивлялася та роздивлялася, але не бачила Плаг-Аглі і моє серце майже зупинилося від страху за нього. Тоді я відчула його хутро біля тильної сторони моєї руки та холод його носа, який доторкався ніби кажучи “до побачення”, перш ніж він також піднявся угору: сірі смуги та плями Звіра Півночі.
Хранителі були самі собою, такими як ми їх знали, але, у той самий час, вони були могутніші версії себе. Вони затьмарили двір своїми величезними формами, коли пританцьовували та колихалися над нами, а тоді зібралися разом з одним оглушливим ревом радості. Ще довго, після того як вони зникли, ми могли чути як цей крик летів та загасав на півночі та сході та далі на півдні та заході. Тоді наступила повна тиша.
Мій батько та Ріаннан почали співати. Я не пам’ятаю що саме, але пам’ятаю, що спів приніс кожному спокій. Насправді, я не пам’ятаю всього детально. Пам’ятаю, що всі обнімалися один з одним, і король поспішав з палацу, одягнений у мантію, щоб привітати натовп, та як скромно Ого опустився на одне коліно перед ним, і пам’ятаю що світіння у мені, коли Тітонька Бек сказала, що гордиться мною, майже вибухнуло.
Шматочки статуй поз’єднувалися – шати, корсажі та мочки вух, уламки та осколки зібралися – і вони відкотилися. Одна чи дві кинули задумливий погляд назад, так, ніби вони бажали приєднатися до святкування, що починалося, і яке тривало протягом кількох днів.
Я пам’ятаю, що обняла Ого, і він обійняв мене, і сказав:
- Хіба це не збіг, Ейлін? Ми, Логранські королі маємо такий самий звичай, як і Мудрі Жінки Скарру.
- Дійсно, - сказала я, знаючи, з його посмішки від вуха до вуха, що він бреше.
- О, так, - збрехав він. - Ви, Мудрі Жінки не єдині. Так само як ти раніше вибрала собі чоловіка, - посміхнувся він мені , - ми, королі, також можемо вибирати королеву.
- І це правда? – сказала я, посміхаючись йому назворот, досить широко, розколюючи обличчя щастям. Я пам’ятаю, як підійшов Фінн, із сльозами у бороді, і сказав, що то безсумнівно правда, а мій батько засміявся. Він поцілував мою маківку, від чого я почувалася наче вже коронована королева, і сказав, що так, то найвиразніша правда.
І я пам’ятаю, коли я це пишу, прогулянку болотом, через тижні по тому, у перші морози Скарра. Місяць піднімався, а я поспішала у сутінках додому - збирати речі. Тітонька Бек і я переїжджали до Дромрею, щоб приєднатися до Принца Аласдаіра та його батька, Верховного Короля Фарлана. Що це було за возз’єднання! Мій батько та Люселла вже були там. Ого мав приїхати пізніше та мав вчитися на короля, хоча я не думаю, що він потребує довгої підготовки.
Коли я проходила повз Місце, я застигла. З того місця, де я стояла, я могла бачити замок мого кузена Кеніга, унизу, в береговій смузі. Зараз він був Іваровий, та був порожній, тому що Івар був в Панді з Ріаннан. Але у видінні, що я мала під час мого посвячення, замка там взагалі не було. Думаю, моє видіння казало мені, що ця потворна магія скоро буде знищена назавжди. Значно пізніше, я зрозуміла, що наша халупа з’явилася темною, тому що я маю бути Мудрою Жінкою не лише Скарра, але всіх Халдейських Островів – і Логри також, коли Ого і я будемо короновані. Ми, остров’яни будемо ділитися нашою мудрістю, з цього часу.
