Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
Для Штейнгліца спецслужба була роботою, професією — та й тільки. Найвищим для себе досягненням він вважав таке становище у відділі, за якого в його розпорядженні була б велика непідзвітна сума в іноземній валюті для винагородження агентури, не забуваючи при цьому, звичайно, й себе.
Для Оскара фон Дітріха робота в третьому відділі «Ц» була не просто служба, професія, навіть не кар'єра. Це був гармонійний комплекс, у якому він знайшов втілення своїх надій, переконань, ідеалів надособи, вільної від законів моралі, що сковують звичайну людину.
І найголовніше, що він одержав, — владу, владу над людьми. Що може бути вище за любострасну гру людським життям — найазартнішу гру!
Аксель Штейнгліц наковтався на своєму життєвому шляху чимало принижень від старших за нього званням, посадою, однак це не наклало похмурого відбитку на його мислення.
Оскар фон Дітріх не знав таких прикрощів, але дещо йому все-таки довелося пережити. В час юнацької зрілості він хворобливо соромився жінок, а коли спробував це подолати, виявився безсилим. Дітріха довго переслідувала насмішкувата жалість ровесників.
У військовому училищі він став послідовником стародавніх патриціанських розбещених звичаїв і знайшов покровителя в особі викладача фехтування, який примусив кадетів з повагою ставитись до Оскара. А втім, особливих труднощів це не становило, бо погані нахили побутували в закритих учбових закладах Німеччини.
Якимсь чином про інтимну дружбу з учителем фехтування дізнався Оскарів батько, заслужений офіцер рейхсверу, колишній ад'ютант кайзера. Між батьком і сином відбулася важка розмова, під час якої син посмів натякнути, що і в кайзера були такі самі нахили, як в обожнюваного ним учителя фехтування. Кінчилося все тим, що батько відмовив синові в щомісячному пенсіоні.
Щоб не бідувати, Оскар украв у матері деякі фамільні коштовності. І хоч його вчинок сімейство Дітріхів приховало, Оскар, що любив матір, довго переживав свій ганебний вчинок, бачачи її тепер завжди злякано, сумне обличчя.
Був ще один випадок у житті Оскара фон Дітріха, згадка про який і тепер, через кілька років, змушувала його червоніти. Якось на відкритий табірний полігон, де саме провадилося навчання юнкорів, заблукала біленька кізочка. Зрадівши розвазі, юнкери відкрили по ній безладну стрілянину. Зранена коза спочатку металася із жалібним криком, а потім поповзла, тягнучи перебиті задні ноги. Юнкери з'юрмилися навкруги і з цікавістю стежили за її агонією. І в цю мить Оскар не витримав — розридався.
Це було непристойно.
На офіцерській раді училища Оскарові довелося вислухати справедливі докори в тому, що він зганьбив училище, що його обурлива поведінка, не гідна майбутнього офіцера, справила вкрай неприємне враження на юнкерів. Казали навіть, що його слід відчислити з училища.
Викликали батька; і якщо під час розмови про не зовсім пристойну дружбу з учителем фехтування батько тільки іронічно посміхався, а потім позбавив Оскара пенсіону, сказавши, що юнкер, який не платить дівкам на Александерплац, може жити економніше, то тепер полковник фон Дітріх несамовито горлав на сина, гарячково хапав його за лацкани мундира венозними старечими пальцями й навіть пробував дати ляпаса.
Зрештою Оскар покаявся, і все владналося.
Після закінчення училища Оскар фон Дітріх вміло використав батькову протекцію для проходження служби в армії, вступив до абверу і обрав третій відділ тому, що тут була необмежена можливість принижувати інших з помсти за приниження, заподіяні колись йому самому.
Та з роками прийшов досвід, фон Дітріх, займаючи дедалі значніші посади, переконався, що ця служба багато дає йому. Вона не тільки рятує від комплексу неповноцінності, про що він з великою радістю вичитав у Фрейда, але й озброює філософською теорією переваги сильної особи над іншими. Цю теорію він може застосовувати на практиці, зовсім не зловживаючи службовим становищем, навіть навпаки: адже, діючи відповідно до своїх ідеалів, він тим самим немовби зміцнює могутність рейху.
І поступово з Оскара фон Дітріха виробився той особливий тип контррозвідника, якого так шанував керівник абверу. Мислитель, інтелектуал, адмірал Канаріс гадав, що контррозвідка — це не рід спеціальної служби, а система світогляду, доступна лиш обраним. Вищу владу над людьми може мати тільки той, хто обізнаний з усіма її таємними слабостями, провинами, підлотами, а коли хтось не піддався спокусам, то, виходить, ці спокуси були недостатні або не ті, якими можна спокусити людину.
Справжній контррозвідник, за переконанням Канаріса, не повинен викривати, — йому слід тільки збирати докази проти власть імущих, щоб мати змогу використати їх, коли хтось із цих людей виявить непокору. І чим більше в нього, контррозвідника, отаких відомостей, тим коротшим буде його шлях до особистої влади.
Світила генерального штабу вермахту, усе найближче оточення Гітлера, були представлені в секретній картотеці Канаріса енциклопедією крові, бруду, гидот, яких ще не знала історія. І Канаріс плекав мрію пред'явити коли-небудь кожному з цих людей відповідний запис у своїй картотеці, сподіваючись, що від нього відкупляться, давши йому місце на вершині тієї піраміди, яку вони зводять.
Але поводився він при цьому обережно, знаючи, що фюрер, сам колись перебуваючи у званні єфрейтора, був армійським шпигуном і вже тоді зумів оцінити усі безмежні можливості такої діяльності. І тепер Гітлер, побоюючись, коли б той, хто очолить об'єднані органи шпіонажу, не захопив владу в Третій імперії, не одважився зосередити цю могутню силу в одних руках і розділив її між багатьма органами.
І Канаріс зовсім не образився, тільки став діяти ще обережніше, коли йому переказали, що фюрер обізвав його «гієною в сиропі», — це навіть лестило його самолюбству.
Період таємної війни з європейськими державами давав Канарісові більше можливостей зблизитися з Гітлером, ніж війна явна. Праця підручного постачальника доказів для винесення смертних вироків здавалась йому маловишуканою і такою ж малоперспективною, якщо врахувати пріоритет у такій діяльності і гестапо, і СС, і СД, яким Гітлер виявляв особливе довір'я і покровительство, віддаючи їм перевагу.
Батько Оскара фон Дітріха був близький з Канарісом, тому капітан дещо знав про це все. Його самолюбство теж часто страждало. Офіцери гестапо, СС, СД грубо й одверто підкреслювали свою перевагу над співробітниками абверу, змушеними обмежувати поле діяльності лише інтересами вермахту, його штабів.
Худорлявий, аж тендітний, однак не позбавлений грації, надзвичайно стриманий у поводженні, Оскар фон Дітріх навіть із старшими за посадою був такий гордовито, бундючно, тонко і холодно ввічливий, що це давало йому змогу за будь-яких обставин зберігати гідність і бездоказово принижувати інших.
І, дивлячись прозорими, голубими, майже жіночими очима на старшого і за званням, і за посадою армійського офіцера, розмовляючи з ним про щось стороннє, Дітріх втішався своєю незримою владою, бо мав таку інформацію, яка могла кожну мить обернути цього офіцера на солдата або навіть на мішень для вправ чергового підрозділу гестапо.
Незважаючи на те, що майор Штейнгліц був старший за званням, він ставився до капітана Дітріха, як підлеглий. Це було мимовільне схиляння плебея перед аристократом, неімущого — перед імущим. І таємна надія на протекцію Дітріха.
Ніяка націстська пропаганда не змогла вибити з тверезого мозку Штейнгліца переконання, що справжні правителі гітлерівської Німеччини, так само як і Німеччини всіх часів, — промислові магнати і вищий офіцерський корпус — це вічне, незмінне. А націсти — що ж, вони очистили Німеччину від комуністів, соціалістів, профспілок, лібералів, від грізної небезпеки робітничого класу, що згуртовується в єдину силу, — провели роботу різників.
І хоч фюрер — вождь фашистів і глава рейху, та коли рейх — Третя імперія, то Гітлер — імператор, такий самий, як кайзер. І, як у кайзера, його опора — магнати, багатії, крупні поміщики, військова еліта.
