1Q84. Книга друга - Мураками Харуки (список книг .txt) 📗
— І ви зґвалтували власну дочку.
— Єднався, — сказав чоловік. — Це слово набагато ближче до правди. Крім того, я єднався з дочкою як ідеєю. «Єднатися» — багатозначне слово. Суть у тому, що ми стали одним цілим. Як перцепієнтка й реципієнт.
Аомаме хитнула головою:
— Я не розумію того, що ви кажете. Ви мали статевий зв'язок з власною дочкою чи ні?
— Відповідь: і так, і ні.
— Те саме було з Цубасою?
— Те саме.
— Але ж матка Цубаси була реальнопорваною.
Чоловік хитнув головою.
— Ви бачили тільки ідею в людській подобі, а не реальну людину.
Аомаме не встигала за швидким потоком розмови. Зробила паузу й віддихалася. Потім продовжила:
— Ви хочете сказати, що ідея втекла, прибравши людську подобу?
— Якщо казати коротко.
— Отже, я не бачила реальної Цубаси?
— Тому її забрали назад.
— Забрали назад? — спитала Аомаме.
— Забрали назад і лікували. Вона дістала потрібне лікування.
— Я не вірю вашим словам, — коротко сказала Аомаме.
— Не можу вам за це дорікати, — спокійно відповів чоловік.
На якийсь час Аомаме втратила мову. А тоді запитала:
— Ви стали представником карликівзавдяки тому, що багатозначно зґвалтували власну дочку як ідею в людській подобі. Однак одночасно з тим, як ви стали їхнім представником, реагуючи на це, ваша дочка покинула вас і, так би мовити, стала вашим супротивником. Ви це стверджуєте?
— Саме це. Тому вона залишила свою дооту, — сказав чоловік. — Але побоююсь, що навіть після таких слів ви не зрозумієте, про що йдеться.
— Доота? — перепитала Аомаме.
— Це — щось схоже на живу тінь. Однак до цього причетний ще один чоловік. Колишній мій друг. Чоловік, вартий довіри. Я передав дочку йому. А не так давно до цієї справи долучився добре вам відомий Тенґо-кун. Він і моя дочка випадково зійшлися разом й утворили команду.
Здавалось, ніби раптом час зупинився. Аомаме не знаходила потрібних слів. Заціпенівши, вона очікувала, коли час знову рушить.
А чоловік провадив далі:
— Вони обоє мали якості, що доповнювали одна одну. Те, чого не вистачало Тенґо-куну, мала Еріко, а те, чого бракувало їй, мав він. Вони доповнювали одне одного й, об'єднавши сили, виконували одну роботу. І її наслідки мали велике значення в контексті утвердження антикарликових сил.
— Вони утворили команду?
— Вони не мають ні любовних, ні статевих стосунків. Тому не варто переживати. Якщо, звісно, ви таке підозрюєте. Еріко ні в кого не закохувалася. Це не входило в її наміри.
— І які наслідки їхньої спільної роботи? Якщо говорити конкретно.
— Щоб це пояснити, треба вдатися до ще однієї аналогії. Вони, так би мовити, запустили в хід щось схоже на антитіла проти вірусу. Якщо вважати дії карликіввірусом, то вони створили й розповсюдили антитіла проти нього. Звичайно, такий погляд односторонній, і якщо подивитися на це очима карликів,то, напевне, Тенґо й Еріко — переносники вірусу. Все на світі має свою протилежність.
— Це реакція, про яку ви згадували?
— Саме так. Людина, яку ви любите, й моя дочка, об'єднавши сили, взялися до такої роботи. Словом, у цьому світі вони буквально йдуть одне вслід за одним.
— Але ж ви сказали, що це не випадково.Тобто що я прийшла в цей світ з чиєїсьволі. Це правда?
— Правда. Ви прийшли сюди, в цей світ з 1Q84 роком, з чиєїсь волі й з певною метою. І те, що ви й Тенґо-кун зійшлися, незалежно від своїх ролей, — зовсім не випадковість.
— З чиєї волі й з якою метою?
— Пояснювати це — не мій обов'язок, — відповів чоловік. — Вибачте.
— Чому ви не можете пояснити?
— Це не означає, що не можу пояснити. Та якби я пояснив, то моє пояснення втратило б свій зміст.
— Ну, тоді я поставлю вам інше запитання, — сказала Аомаме. — Чому це саме на мене впав вибір?
— Очевидно, ви ще не знаєте чому.
Аомаме кілька разів рішуче похитала головою.
— Чому — не знаю. Зовсім.
— Усе дуже просто. Бо між вами й Тенґо-куном сильне взаємне притягання.
Аомаме надовго замовкла. Відчула, як на чолі виступив рясний піт. Мала таке відчуття, ніби її повністю вкрила тонка невидима плівка.
— Притягання, — повторила вона.
— Взаємне і дуже сильне.
Почуття, схоже на гнів, безпричинно піднялося в її душі. Вона навіть передчувала, що її от-от занудить.
— Я не можу в це повірити. Він, напевне, мене не пам'ятає.
— Е ні, Тенґо-кун добре пам'ятає, що ви існуєте в цьому світі, й шукає вас. І досі не любив іншої жінки, крім вас.
Аомаме на хвилину втратила мову. А в той час з короткими перервами торохтів грім. Здається, нарешті й дощ линув. Великі дощові краплі заперіщили об віконні шибки готелю. Однак їхній стукіт майже не доходив до вух Аомаме.
— Ваше право — вірити чи не вірити, — сказав чоловік. — Але краще повірити. Бо це — беззаперечна правда.
— Ви хочете сказати, що він мене ще пам'ятає, хоча минуло вже двадцять років, як ми не бачилися? Хоча навіть не розмовляли віч-на-віч.
— Ви міцно стиснули його руку в порожній аудиторії початкової школи, коли вам було десять років. Щоб на таке піти, вам, напевне, довелося зібрати всю свою відвагу.
Аомаме скривилася.
— А звідки випро це знаєте?
Чоловік не відповів на її запитання.
— Тенґо-кун ніколи цього не забував. Постійно думав про вас. І зараз думає. Раджу вам у це повірити. Я багато чого знаю. Наприклад, що й тепер ви думаєте про Тенґо-куна, коли самозадовольняєтеся. Уявляєте собі його постать, хіба ні?
Злегка розтуливши рот, Аомаме не знаходила слів для відповіді. Тільки тихо дихала.
А чоловік провадив далі:
— Не соромтесь цього. Це — природна людська звичка. І він так само робить, думаючи про вас, і тепер.
— Звідки ви таке…
— Звідки я таке знаю? Інформацію сприймаю слухом. Бо моя робота полягає в тому, щоб слухати голос.
Аомаме кортіло голосно зареготати й водночас заплакати. Але вона не спромоглася цього зробити. Застигнувши в розгубленості, вона незворушно мовчала.
— Не треба боятися, — сказав чоловік.
— Боятися?
— Ви боїтеся. Так само, як люди у Ватикані боялися визнати геліоцентричну теорію будови Всесвіту. Причина була не в тому, що вони вірили в безпомильність геоцентричної теорії. Вони лише боялися нового становища, до якого могло спричинитися визнання геліоцентричної теорії. Боялися, що в такому разі їм самим доведеться перебудовувати власну свідомість. Правду кажучи, католицька церква навіть зараз офіційно не визнає геліоцентричної теорії. Так само й ви боїтеся скинути міцний захисний панцир, який досі облягає ваше тіло.
Обхопивши долонями обличчя, Аомаме кілька разів схлипнула. Не хотіла цього робити, але ніяк не могла стриматися. Хотіла вдати, що сміється, але їй це не вдалося.
— Вас обох, так би мовити, привіз у цей світ той самий поїзд, — спокійно мовив чоловік. — Тенґо-кун спільно з моєю дочкою розпочав антикарликову діяльність, а ви, з іншої причини, взялися знищити мене. Інакше кажучи, ви обоє робите дуже небезпечну справу в дуже небезпечному місці.
— Ви хочете сказати, що чиясь воля хоче від нас таких учинків?
— Можливо.
— Власне, для чого? — спитала Аомаме й відразу збагнула, що зробила це даремно. Отримати відповідь зовсім не сподівалася.
— Найприйнятніший спосіб розв'язання цієї проблеми полягає в тому, щоб ви десь зустрілись і, взявшись за руки, залишили цей світ, — не відповідаючи на запитання, сказав чоловік. — Однак це нелегко зробити.
— Нелегко зробити, — машинально повторила Аомаме.
— На жаль, дуже м'яко кажучи, це нелегко. Якщо бути відвертим, то взагалі неможливо. Бо ваш супротивник, як би ви його не називали, потужний.
— Тому… — сухим голосом сказала Аомаме й відкашлялася, її розгубленість уже вляглася. «Зараз не час плакати», — подумала вона. — Тому з'явився ваш план, чи не так? Взамін за безболісну смерть для вас ви можете мені щось запропонувати. Якийсь інший вибір.
