Сині етюди - Хвильовий Микола Григорович (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
Тихо, крадькома ступав надзвичайний голубиний вечір.
Треба було починати музикально-вокально-танцювальний каламбур (так усі учасники казали, тому що вечір був імпровізований, тому що не з'їхались усі учасники й не приїхав гармоніст).
Зійшлись усі - від купальні, з вілл, з лісу. Але авдиторії не було, і навіть на десять-дванадцять квитків, які продали на віллах удень, ніхто не приходив. Організатори хвилювались, тому що були учасники з гонором, для яких треба було дістати авдиторію.
Але порожньо виглядали доріжки, і тільки хлоп'ята осіли дерева навкруги літнього театру й заглядали на сцену, знову подаючи пікантні репліки.
Сайгор давно вже прийшов із лісу й ходив тепер із будки від розбитого рояля до сцени, на повітря. Звичайно, більш за всіх хвилювалися студенти, що утрамбовували імпровізований зал, і більш за всіх - мадмуазель Арйон, яка бачила в цім якийсь скандал.
Все-таки розклали вогнище біля театру під деревами і зварили один куліш і варили ще другий куліш. Баришні з редвидату дістали десь ложки й запрошували до вечері.
- ...Чого ж ви нічого не їсте, товаришу?
До Сайгора підійшла Татьяна й рішуче потягла його. І тому, що сходив вечір, сходились межі світла: соняшного, що вмирало, із багаття, що чим далі, то більш розгорялось. Сайгор у Татьянинім звичайнім обличчі побачив хороші теплі лінії, до яких потягнуло. Він узяв її під руку, і вони пішли.
- Я сама не люблю цієї публіки. Обивательщина.
Татьяна сказала безумовно серйозно й щиро, і, мабуть, тому, що серйозно й щиро, Сайгор за неї, чи не за неї, а за себе, почервонів, відчув, як прилила до щік хвиля крови. І раптом подумав, що стріне, можливо, цю баришню в городі, що вона й там фамільярно заговорить із ним про обивательщину, і було неприємно.
Після кулешу сиділи за театром на заході. Бачили, як, обнявшись, промайнули в глибокий присмерк дві фігури:
Тоня й студент.
- Ви - комісар? - спитала Татьяна.
- Так.
- Я вас бачила. Ви приходили в наш редвидат у тім місяці. Я там машиністкою.
- Мабуть, приходив...- І згадка про редвидат іще далі відкинула від нього Татьяну. Він сухо сказав:
- Пора б починати! - і підвівся. І в цей момент прозвучав перший дзвоник. Смеркло.
Авдиторія була з трьох фігур. Тоді рішили пустити хлоп'ят, які сиділи, чекаючи, на деревах. Сайгор, звичайно, одмовився говорити вступне слово: для кого? Потім сказав студентові, що даремно турбували його і всіх учасників. Студент прохав вибачення й дивувався некультурності публіки з вілл.
- Дружок! Дружок! - закричала з лісу мадмуазель Арйон.
Сайгор інстинктивно повернувся й побачив у напівтемряві два холодних розумних ока пуделя. І тоді ж його раптом знервувало.
Він із злістю кинув:
- П'шов! - і вдарив собаку ногою.
А на сцені стояв уже тип. Він узяв на себе ролю й конферансьє.
- Відомий балабаєчник Букетов-Розін зіграє зараз імітацію на знаменитого санкт-петербурзького Андрєєва: «Свєтіт мєсяц ясний».
Тип оголосив, як конферансьє, і взяв балабайку, як артист. Звичайно, ребята гучно вітали його. Тоді він іще зіграв. Потім виступали з декламацією революційних віршів «робочого» поета Бальмонта баришня з редвидату Тоня і ще якісь баришні з іншою декламацією.
Сайгор пішов у будку, де стояв рояль, і ліг на сіно.
Через півгодини, коли розтанули на заході останні відблиски й вілли поринули в темряві, з лісу побрели парочки і купували квитки «на користь». Через годину зал був повен й не було квитків, але вже нікому було виступати. Студенти викидали хлоп'ят: дати місця дорослим, і тут узнали, що спектаклеві finis, і побігли на сцену. Авдиторія захвилювалась.
Мадмуазель Арйон підійшла до учасників:
- Я ж казала - скандал буде!
Учасники дивувались, чому вона радіє, а вона раділа тому, що її не одурило передчуття.
Іще один скандал: контролер не впускав фігуру. Фігура кричала:
- Як смієте! Непманів понаводили, комуністи на задвірках!
Авдиторія ще більше захвилювалась. Хтось закричав з авдиторії:
- Спитайте в нього партійного квитка. Студент-розпорядник підійшов до воріт.
- Товаришу, ваш партійний квиток!
Фігура раптом знизила тон і ласкаво сказала:
- Знаєте, товариш студент, у мене партійного квитка нема, у мене дядя, і папаша, і сестра - комуністи і брат страдал на фронті.
Тоді хтось закричав:
- Геть комуністів! - І тихо додав: - Таких!
Фігура змовкла. Нарешті договорились і з авдиторією. Договорились так: виступить мадмуазель Арйон і тип Букетов-Розін. Тип на цей раз хотів здивувати публіку єврейськими анекдотами, але авдиторія його освистала. Тоді він заграв на балабайку імітацію. Його ще раз освистали. Тип скочив на лаву й закричав:
- Нєвєжди!
Тоді його зняли із сцени й виштовхали під оплески з театру.
Мадмуазель Арйон казала:
- От. Вийшло по-моєму. Хіба не скандал?
Спектакль скінчився все-таки нічого: мадмуазель Арйон проспівала «душещипательний» романс, який подобався авдиторії. Навіть більше: Букетов-Розін зійшов на кін і попросив у присутніх пробачення за свою нервовість. Йому «пробачили» - і він зіграв свою імітацію.
Потім виходили з натовпу одиниці й нарешті цілі групи імпровізувати: декламували, співали, а наприкінці хтось ударив по клавішах розбитого рояля, і явились танцори.
Іще хтось крикнув:
- «Інтернаціонал»!
Але голос його не найшов відгуку й поринув в аматорськім шумі.
Розходились. І тоді повернувся Григорій із повною торбинкою качок.
Витягав важких крижнів і побідно держав їх над головою. Біля його вертівся й показував зуби Марчик.
Небо поринуло в зеленій перебіжці зір. Зорі казково жевріли над віллами, над лісом: бавились, перелітали, сковзались над ставком.
Дерева таємно відступали в темряву і, як велетні невідомих країн, тяглися до синіх верховин, до синьої прекрасної безодні. З села на віллу залітали неясні звуки й танули на темних ріжах.
Глуха ніч. На віллі, на віллах, за віллами - темно-зелена тиша. Причаїлась, слухає. Тільки де-не-де прошелестить торішнє листя, трісне гілка: то закохані юнаки й коханки пізнали в урочистій задумі дерев радість великого таїнства.
Після шумного вечора не спалось. Лежали на свіжім запашнім сіні біля театру й дивилися в надмрійну безодню неба. Тип - із мадмуазель Арйон в кутку. Студент із Тонею за стіжком. Тільки окремо; до Сайрона фатально тулився пес. Хотів його потихеньку відштовхнути, але пудель не рухався. Нарешті Сайгор не витерпів і спитав:
- У вас він завше такий нав'язливий?
- Ви до мене?
- Так.
- Уявіть собі, сеньйоре: Дружок ніколи не забуває своїх друзів. Ви йому дали тільки три конфети, а він і досі охороняє вас... Поки образите.
- Да, цікавий пес.
Мадмуазель Арйон це подобалось - і вона ще розказувала про талановитого пуделя. Сайгор мовчав. Вдарити ж собаку він не рішався, бо це б значило викликати ще один «скандал».
Хотів заснути й не міг: комарі дзижчали над вухом і палили руки й обличчя. Стихло. За стіжками важко дихала Тоня і щось незв'язно говорила. Студент мовчав. Зрідка верещала мадмуазель Арйон, і тоді незв'язно говорив тип.
- ...Ви не спите?
Сайгор повернувся. Сказала баришня Татьяна. Іще раз:
- Вам не холодно?
- Ні.
- Я думаю,- і засміялась.
- Що думаєте?
- Думаю - не холодно.
Несподівано фаркнуло: «ідіотка». Потім рахував до сотні: заснути. Хотів, щоб було байдуже, але дратувала баришня Татьяна, і інші баришні, що безцеремонними рухами в сіні чимсь щось тривожили. Просковзнула мисль - мабуть, від нуди - як клапоть туману: підлізти до Татьяни й навалитись, облапати її - один чорт, натякає ж сміхом!
Мадмуазель Арйон раптом стихла й важко задихала.
Тоді Сайгор не витримав: підвівся й пішов повз стіжки. Але не пройшов і десяти-п'ятнадцяти кроків - почув голоси. Потім знайомий мотив: тихо співав Григорій. Зупинився.