Пригоди Тома Сои?єра - Твен Марк (книги онлайн бесплатно серия .TXT) 📗
- Це слушна думка, Томе, - жваво відгукнувся Гек.
Том витяг свій ніж, «справжній Барлоу»; не встиг він викопати й чотирьох дюймів, як ніж стукнув об щось дерев'яне.
- Геку, ти чуєш?
Тепер і Гек старанно копав, вигрібаючи землю руками. Незабаром вони викопали й витягли кілька дощок. Під ними був хід, що вів під скелю. Том заглянув туди і просунув руку з свічкою так далеко, як тільки міг, але так і не побачив, де закінчується нора. Він сказав, що піде подивитися. Зігнувшись у три погибелі, Том проліз крізь вузький отвір. Покручений хід увесь час заглиблювався в землю. Том ішов спочатку праворуч, потім ліворуч, а Гек - за ним. Пройшли ще короткий поворот, і раптом Том вигукнув:
- Що це, Геку? Дивись!
Це вона - скриня із скарбом, напевно. Стоїть собі в затишній печері поряд з порожнім ящиком з-під пороху, кількома рушницями в шкіряних футлярах, двома чи трьома парами старих мокасинів, шкіряним поясом і ще деякими старими речами, досить попсованими водою.
- Нарешті знайшли! - сказав Гек, загрібаючи рукою купу потемнілих монет. - Які ж ми тепер багатії, Томе!
- Геку, я завжди був певний, що ми знайдемо його. Тепер він наш, хоч і важко повірити такому щастю! Проте не будемо гаяти часу - треба зараз же витягти скриньку. Цікаво, чи можу я підняти її.
Скринька важила фунтів п'ятдесят. Том насилу міг підняти її, але нести її було дуже незручно.
- Я так і думав, - сказав він. - Пам'ятаєш, коли вони несли цю скриньку в зачарованому будинку, я бачив, що їм важко. Добре ми зробили, що взяли з собою мішки.
Невдовзі хлопці пересипали гроші в мішки і перетягли їх нагору, на ту скелю, що була позначена хрестом.
- А тепер візьмімо рушниці й інші речі, - сказав Гек.
- Ні, Геку, залишмо їх там. Вони нам знадобляться, коли ми підемо в розбійники. Ми будемо там тримати їх увесь час, влаштовувати оргії. Це прегарне місце для оргій.
- А що це таке - оргії?
- Не знаю. Але розбійники завжди влаштовують оргії. І, звісна річ, нам теж доведеться влаштувати оргії. Ходімо, Геку, ми тут уже досить довго. Вже пізно, по-моєму, та й їсти хочеться. Попоїмо й покуримо, коли сядемо в човен.
Вони вийшли в густий чагарник, обережно озирнулися навкруги, побачили, що на березі нікого нема, і пішли обідати та курити в човен. Коли сонце схилилося на пруг, вони відштовхнули човен і попливли. Том веслував уздовж берега і весело говорив з Геком. Причалили вони до берега, як тільки стемніло.
- А тепер, Геку, - сказав Том, - сховаймо гроші у вдови Дуглас на горищі її дровника. А вранці я прийду, ми полічимо їх і розділимо, а тоді знайдемо для них безпечне місце в лісі. Ти лежи тут тихенько й стережи, поки я збігаю по візок Бені Тейлора. Я повернуся за хвилину.
Він зник і незабаром справді повернувся з візком. Хлопці поклали туди два мішки, прикрили їх дрантям і стали видиратися на гору, штовхаючи вантаж перед собою. Дійшовши до будинку валлійця, хлопці зупинилися перепочити. Тільки зібралися рушити далі, як на ґанок вийшов старий і спитав - Гей, хто там?
- Гек і Том Сойєр.
- Добре! Ходімо зі мною, хлопці, ми вас давно чекаємо. Ану, швидше, ідіть попереду, я допоможу вам штовхати візок. Ого, та він не такий легкий, як я гадав. Що у вас тут? Цегла чи брухт?
- Брухт, - відповів Том.
- Я так і думав. Хлопці в нашому містечку можуть, як дурні, марнувати весь свій час і сили, збираючи брухт, за який їм на заводі дадуть центів шість, а працювати здебільшого не хочуть, хоч могли б заробити вдвоє більше. Але така вже людська вдача! Поспішайте, поспішайте!
Хлопці зацікавились - чого це треба їм було поспішати.
- Не скажу. Побачите, коли приїдемо до вдови Дуглас.
Гек був трохи збентежений, бо його частенько обвинувачували в тому, чого він не робив. Тому він боязко сказав:
- Містер Джоне, ми ж нічого поганого не зробили.
Старий розреготався:
- Не знаю, Геку, не знаю, хлопче мій. Нам нічого невідомо про це. Та ви ж і вдова Дуглас - нібито друзі.
- Так. Вона мені друг, це правда.
- То й гаразд. Так чого ти боїшся?
Гек, який завжди повільно думав, не встиг відповісти на це запитання, як його разом з Томом уштовхнули в вітальню місіс Дуглас. Містер Джоне залишив візок біля дверей і пішов за ними.
Кімната була яскраво освітлена, і в ній зібралися всі імениті жителі містечка. Тут були Течери, Гарпери, Роджерси, тітка Поллі, Сід. Мері, священик, редактор газети і ще багато людей, усі вдягнені в найкращі вбрання. Вдова зустріла хлопців так лагідно, як рідко зустрічають гостей, що з'явилися у такому брудному одязі: вони були вимазані глиною і закапані свічковим лоєм.
Тітка Поллі густо почервоніла від сорому, насупилась і похитала головою, поглянувши на Тома. Але ніхто й наполовину так не страждав, як самі хлопці. Містер Джоне сказав:
- Тома не було дома, і я вже втратив надію знайти його, але зустрівся з ним і з Геком біля самих моїх дверей і от поспішив привести їх сюди.
- І прекрасно зробили, - відповіла вдова. - Ходімо зі мною, хлопці.
Вона відвела їх до спальні і сказала:
- А тепер умийтеся й переодягніться. Тут два нові костюми, сорочки, шкарпетки - все, що треба. Це, власне, Гекові речі… Ні, ні, Геку, не треба дякувати… Містер Джоне купив один костюм, а я, другий. Але вони годяться вам обом. Одягайтеся… Ми почекаємо… а коли будете готові, заходьте до вітальні.
І вона залишила їх.
Розділ тридцять четвертий
Томів сюрприз
Гек сказав:
- Томе, ми можемо втекти через вікно, коли б тільки знайти мотузку. Вікно невисоко над землею.
- Та що це ти? Нащо нам тікати?
- Ну, знаєш, не звик я до такої компанії. Я цього терпіти не можу. Не піду я туди, Томе.
- Пусте! Вигадав іще. А я на це не зважаю. Ти не бійся, я тобі допоможу.
Тут увійшов Сід.
- Томе, - сказав він, - тітонька чекала на тебе цілий день. Мері приготувала твій недільний костюм, усі турбувалися, де ти запропастився. А звідки це в тебе на костюмі лой і глина?
- Ну, містере Сідді, краще дбайте про власні справи… А все ж таки з чого це такий гамір зчинився?
- Це - звичайна вечірка у вдови. Цього разу вечірку влаштовано на честь містера Джонса та його синів за те, що вони захистили вдову тієї ночі. Слухай, я можу тобі сказати щось, коли хочеш знати.
- Ну, що?
- Розумієш, старий містер Джонс збирається цієї ночі здивувати тут усіх. Але я підслухав його таємницю, коли він розповідав про неї тітоньці, і думаю, що це тепер зовсім і не таємниця. Всі знають… вдова теж… хоч вона й удає, ніби нічого не знає. О, містер Джонс дуже хотів, щоб Гек був тут. Без Гека він не хотів розкрити свої таємниці.
- Та в чому ж таємниця, Сіде?
- А в тому, що це Гек вислідив розбійників. Містер Джонс думає, що він страшенно здивує всіх своєю таємницею, але можеш бути певний, що у нього нічого не вийде.
Сід задоволено захихикав.
- Сіде, це ти роздзвонив?
- Байдуже, хто. Знають - і все!
- Сіде, у цілому місті є тільки одна людина, здатна на гаку підлість, - це ти! Якби ти був на місці Гека, ти б ганебно втік з гори і нікому не розповів би про розбійників. Ти тільки здатний на підлість і терпіти не можеш, коли кого-небудь хвалять за хороший вчинок. Ось тобі! А подяки не треба, як каже вдова. - Том дав Сідові ляпаса і випровадив його стусанами за двері. - Тепер іди геть! Можеш поскаржитися, коли хочеш, щоб завтра тобі всипали ще раз.
За кілька хвилин гості вдови вже сиділи за столом і вечеряли; дітей посадовили в їдальні за маленькі столики, згідно з звичаєм тих місць і тих часів. Містер Джоне вибрав слушний момент і виголосив коротку промову. Він подякував удові за честь, зроблену йому та його синам, але водночас пояснив, що тут є ще одна особа, скромність якої…
І так далі, і так далі, і так далі.
Він з великою сценічною майстерністю розкрив перед слухачами таємницю участі Гека в оцій усій справі, але інтерес до оповідання містера Джонса було вже підірвано, і здивовання публіки виявилось зовсім не так голосно, як могло бути за інших обставин. Проте місіс Дуглас удала, ніби вона страшенно здивована, і осипала Гека такими похвалами, і так виказувала свою вдячність, що нещасний майже забув про ті муки, яких завдавало йому нове вбрання, бо він терпів тепер ще гірші муки - від того, що всі дивились на нього і хвалили його.
