Київські бомби - Кокотюха Андрей Анатольевич (книги без сокращений TXT) 📗

Штерн нахилився над викресленою на папері схемою, взяв олівець.

— Де в нас центральний вхід до банку? Тут? — На вказаному місці з’явилася крупна мальована цятка. — Дуже просто. Гірш стоїть ось тут, недалеко. — Ще одна цятка. — Ми троє — отак, по різні боки вулиці. — Тепер олівець малював стрілки. — Фаетон зупиняється, Гірш зі свого місця відразу метає дуру коневі під копита. Кінь стає дибки, візник намагається втримати, охорона не сидітиме всередині, вискочить. Ми вступаємо ось так. — Знову стрілочки. — Разом, із трьох боків. Гірш тим часом тримає вхідні двері. Твої, Абрамов, дивляться кругом, але не дають про себе знати без крайньої потреби. Кладемо всіх, хто озброєний та опирається. Банківські щуряки почнуть комизитись — валимо їх, нема часу панькатись. Скільки там того вантажу, мішок із грішми, опечатаний? Беремо, Гірш жбурляє другу бомбу, для шуму, ну, і страху нагнати. Розбігаємося дворами, як планували. Де стоятиме коляска, Абрамов?

— Отут. — Він тицьнув пальцем у схему. — Хто добіжить, стрибайте відразу. Але сюди — той, у кого гроші. Розходьтеся віялом, у разі чого когось можна по дорозі підібрати ось тут. — Ніготь накреслив на розмальованому папері криву лінію. — Загалом нічого нового, крім твоїх змін, Штерне.

— Ти далі не згоден?

— Ні.

— Але я тобі пояснив причину?

— Пояснив. Я почув. Не розумію все одно.

— Ваша частка — десять тисяч.

— Могло бути й більше.

— Могло. Повторюю тобі ще раз: або сам ідеш з нами всередину й ділимо не лише улов, а й ризики, або діємо за моїм нинішнім планом.

— Часу мало лишилося.

— Мало. А весь екс за моїм новим планом займе менше хвилини. Десять тисяч за шістдесят секунд, і ти навіть пальцем не рухаєш. До того ж, — Штерн криво посміхнувся, — свої рахунки зводиш, хоч як. Гроші забираєш чужими руками все ж таки у свого ворога. Моральне задоволення гарантоване, хіба ні?

Тепер Абрамов обвів присутніх уважним поглядом.

— Чорт із тобою, Штерне. Часу справді мало. Уже десята тридцять, чаю через ваші клопоти не напився.

2

Фаетон вели від самої пошти.

Двоє з групи Абрамова засікли, як касир із рахівником у су­проводі одного поліцейського зайшли всередину. На вулиці, біля візника, лишився другий стражник, більше вони не помітили. Для порядку покрутилися поруч — раптом щось пропустили, потому сіли в найняту ще зранку коляску й риссю погнали вперед.

Тепер Штерн точно знав, чого чекати.

Охорона невелика. У випадках, коли йдеться про експедицію приватних грошей, про неї піклуються самі власники. Сторожі окремо доплачують за ризик, звісно ж — зі своїх кишень, і, видно, «спиртовий князьок» затиснув, той ще скупердяй. Нічого, скупий платить двічі…

Тридцять тисяч. У залишку — двадцять.

Солідно.

Хоча могло бути більше. Та нема чого горювати, бери, що є.

Бо головне тут: у Харкові почнуть шукати — слідів не знайдуть.

Штерн перевірив розстановку сил. Коли йшлося про перевезення грошей, експедитори працювали як годинник. Отже, повинні бути без запізнень, дванадцята нуль-нуль.

Левін прогулювався вулицею під ручку з Лілі, все ж таки витягнув її з собою. Загалом, з огляду на радикальну зміну плану, Штерн не заперечував. Коли туди-сюди довкола банківської будівлі вештається пристойно вдягнений красунчик, це мимоволі може привернути значно більшу увагу.

Поправив комір пальта, зайвий раз торкнувся пучками пальців револьвера в правій кишені.

Зупинився біля вітрини кондитерської неподалік. Зробив вигляд, що уважно розглядає солодощі. Справді, зовні схожий на бідолаху, котрий не може собі нічого з цієї смакоти дозволити. Стоїть нещасний злиденний міщанин, облизує губи.

Зиркнув довкола.

Гірша з Малютою видно не було. Так і треба, своє діло й своє місце його бойові товариші знають добре, навіть дуже добре.

Ще раз порахував за склом цукерки й тістечка.

Боковим зором засік маяк: один із абрамовських сигнальників давав знати про наближення фаетона.

Штерн опустив комір.

Наступної миті Левін легким, просто-таки театральним жестом відсторонився від Лілі, елегантно поцілував дівулі руку, вона повернулася й швидко, на сторонній погляд — аж надто скоро пішла геть після прощання з кавалером, із яким щойно мило й інтимно муркотіла. Одночасно на різних боках вулиці, ніби з самого повітря виринули Малюта й Гірш. Піротехнік, збоку — типовий затюканий товстою дружиною службовець, стискав у руці пухкий потертий шкіряний портфель. Малюта виглядав прикажчиком з найближчої лавки, йшов у хазяйських справах, нікуди особливо не квапився, навіть завернув по дорозі перехилити кухоль пива.

Усі на місцях.

З-за рогу вивернув фаетон. Помилки не має бути, Штерн перехопив сигнал — саме цей, на нього чатують. Ковзнув по­глядом по своїх: це помітили всі.

Гірш зупинився неподалік від входу в банк, притулився до стіни плечем, метушився, когось тихо проклинав, зігнувши ногу в коліні. На коліні примостив портфеля, знервовано порпався в його надрах.

Неквапом наближався з протилежного боку Левін.

Зупинився й Малюта, скручував цигарку з папіросного паперу.

Фаетон майже порівнявся з банком.

Усе!

Штерн зробив знак, помітний та зрозумілий лише Гіршеві. Той спритно як для щойно знервованого та змученого повсяк­денням службовця вихопив із портфеля невеличкий квадратний пакунок.

Замах.

Кидок.

Вибух.

Крики переляканих перехожих, кінське іржання.

Уже не криючись, Штерн рвонув револьвер з кишені, по­мчав через вулицю, навперейми фаетону, стріляючи на ходу просто так, заради додаткового шумового ефекту. Скоротивши відстань, відразу зрозумів — точно все вирахував: переляканий візник не зістрибнув — скотився з козел і присів, для чогось закривши голову руками.

З фаетона на тротуар вискочив стражник, виймаючи зброю з поясної кобури, — його майже впритул розстріляв наспілий Малюта. Забігши з тильної сторони, побачив лише спину поліцей­ського, не чекав, поки повернеться й спробує прийняти бій: дві кулі штовхнули його лицем уперед, звалили з ніг. Він упав прямо на товариша, котрий саме вистрибував за ним. Цей уже опинився на лінії вогню Штерна, але встиг-таки розвернутися, навіть не дати тілу товариша звалити себе, — метнулася вгору озброєна рука — три кулі, пущені Штерном поспіль з близької відстані, влучили в обличчя. У падінні він спершу став навколішки, і Штерн копнув тіло, відкидаючи перепону на шляху до фаетона.

З протилежного боку наспів розпашілий Малюта. Трохи далі за ним, у кількох кроках, прикриваючи й контролюючи заразом вулицю, стояв Левін.

Два дула дивилися всередину фаетона, на переляканих банківських клерків.

— ШТЕРН!

Він у першу секунду навіть не зрозумів, чому кричить Гірш. Рука вже тягнулася до мішка з грішми, який один із наляканих, напевне касир, керуючись чим завгодно, але точно не інстинктом самозбереження, судомно притискав до себе. Та коли тут же почув крик удруге, тепер уже — від Малюти, рвучко обернувся.

Вчасно.

З дверей банку один за одним злагоджено вибігали люди. Усі в цивільному, всі — без верхнього одягу, кілька чоловіків навіть у нарукавниках: банківські клерки, не інакше. Ось лише як на звичайних клерків надто організовано та професійно рухалися. А головне — зброя в руках, кожному службовцю в банку револьвер не видавали.

Постріл.

Це в діло вступив Левін, відволікаючи на себе увагу. У відповідь грянув дружний залп. Притиснувшись до стіни, Левін швидко перевів подих, пальнув у відповідь, а тоді, пригнувшись, стрімким зайцем гайнув на протилежний бік вулиці. Ніхто з переляканих перехожих не намагався заступити озброєному денді дорогу.

— ШТЕРН!

Це знову викрикнув Гірш. Розуміючи, чого той хоче, Штерн вирішив не здаватися просто так.

— Мішок давай! — гаркнув до переляканого.

Той захитав головою, але, почувши черговий постріл ззовні — відстрілювався Малюта, прилаштувавшись за фаетоном, — швидко передумав. Жбурнув ношу, мов відкидав отруйну зміюку, заволав: