Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (онлайн книга без TXT) 📗
Приборкавши братів за помочию Мстиславичів, Всеволод скоро з ними помирив ся. Київа він не мав наміру віддати Ізяславу з Вячеславом, хоч і обіцяв. Він хотїв його задержати в своїм родї, повторити Мономахову пробу. Але віддати сину не було що й думати, се було безнадїйно! Тож Всеволод обіцяє Київ брату Ігорю, поки що в секретї; се було десь ще перед походом 1144 р., бо тодї вже Ігор захожував ся коло того, щоб придбати собі союзників на будуще і тому радив не дуже тиснути Володимирка, коли вірити лїтописи. 15) На другий рік Всеволод постановив відкрити свої карти: він закликав братів і двох иньших претендентів на Київ — Володимира Давидовича й Ізяслава Мстиславича і заявив перед ними, що подібно як Мономах по собі передав київський стіл своїй родині — Мстиславу, а потім Ярополку, так і він постановив передати Київ по собі свому брату Ігорю. По сїй заяві він казав князям присягнути, що вони приймають його волю й не будуть від Ігоря вимагати нїчого силою.
Ся заява заскочила так несподївано князїв, що ті присягнули справдї. Ізяслав, „много замышлявъ”, як каже лїтопись 16), заплатив Всеволоду його монетою; присягнув без найменьшої охоти додержати присяги. Тому він, мабуть, і повздержав ся від усяких нарікань і протестів — аби не звертати на себе уваги. Навіть коли в останнїх походах Всеволода — в Польщу і в Галичину він після сього не взяв участи, то те зробив мабуть не з абстіненції, а борше тому, що сї походи не годили ся з династичними звязками його й його родини.
Дїло в тім, що Всеволод Ольгович посвоячив ся був з в. кн. польським Володиславом II, видавши свою доньку Звениславу за його сина Болеслава Високого 17) і від того часу помагав Володиславу в його боротьбі з меньшими братами Болеславом (Кучерявим) і Мєшком (Старим) — посилав свої полки йому в поміч „на братью его меньшую” 18); з свого боку Володислав помагав у походах Всеволода на Ізяслава і на Володимирка (в 1144 р.); коли його слїдом вигнано з Польщі (1146), його син перебував на дворі Всеволода, і лише смерть очевидно не дала Всеволоду часу уступити ся за своїм сватом. Противно, Мстиславичі були посвоячені з Болеславом Кучерявим, що держав доньку Всеволода Мстиславича Верхуславу; тому під час походу 1145 р. в Польщу Ізяслав вимовив ся хоробою „разболЂ ся”, й не пішов. 19) Подібна комбінація вийшла, здаєть ся, і з другим походом на Володимирка: угорський король Гейза помагав Володимирку в його війнах із Всеволодом; тим часом десь 1145-6 р. оженив ся він із сестрою Ізяслава Евфрозиною; тому Всеволод навіть і не кликав Ізяслава у сей похід 20).
Покладаючи ся на свої дипльоматичні штуки, не дбаючи про приятелїв, Всеволод не дбав і про те, на що велику увагу звертав Мономах — симпатиї громади. Я говорю тут про Київ, коло котрого головно оберталась полїтика Всеволода. Ми знаємо, що він за житя Ярополка немилосердно нищив київські околицї, хоч заразом, здаєть ся, й зберав собі партію в Київщинї. Ставши київським князем, він обудив велике незадоволеннє здирством і неправдами своїх тивунів, навіть у прихильнім йому Вишгородї: „Ратша знищив нам Київ, а Тудор Вишгород”, скаржилися по його смерти Кияне Сьвятославу Ольговичу 21). Київська дружина мала причини бути незадоволеною перевагою чернигівських бояр і пізнїйше перейшла на сторону Ізяслава 22). З митрополитом Михаілом тож вийшли якісь непорозуміння, так що він поїхав з Київа до Царгорода і, здаєть ся, не вернув ся 23). Треба одначе сказати, що Всеволод був на зверх дуже побожний: він поставив славний в істориї нашої штуки монастир св. Кирила під Київом, церкву св. Юрия в Каневі; є пізнїйша звітка, що перед смертию він сам постриг ся, з іменем Кирила 24). Його конфлїкт з митрополитом треба отже толкувати спеціальними причинами.
Ще на одну сторону треба вказати, що мала завсїди великий вплив на симпатії Киян — відносини Всеволода до Половцїв. Ми бачили, як за зле брали Всеволодовому батьку Олегу його союз із ними. Всеволод від початку своєї історичної дїяльности, то значить від війни з стриєм Ярославом, все уживав Половцїв, „наводив” їх на руські землї. За Ярополка двічи пустошив він з Половцями околицї Київа. При переходї Всеволода в Київ Половцї, попустошили були Посемє 25), і Всеволод ходив на них походом, але се не перемінило його відносин: він „наводив” їх і далї на своїх ворогів нпр. на Туровську волость, на Галичину. Се мусїло мати свій вплив, мусїло причиняти ти ся до непопулярности у Киян Всеволода і клясичної непопулярности „Ольговичів” взагалї.
Примітки
1) Ми маємо дві дати приходу Вячеслава: 22 (Лавр. й ин.) і 24 (Іпат.) лютого. З них може бути принята тільки дата Лавр. л., бо се було, по Київській лїтоп., „у срЂду мясопустную”, а 1139 р. середа перед мясопустною недїлею була 22; се одинока можлива комбінація.
2) Софійський временникь, вид. Строєва І с. 190, се місце поплутане, але се може тільки сьвідчити за автентичністю записки, що сюди заблукала.
3) Воскр. І с. 32; ся звістка мусить бути автентична, як і иньші доповнення сеї компіляції в сїй частинї.
4) Іпат. с. 217, Лавр. с. 291, Воскр. І с. 32.
5) Лїтописи беруть сей плян серіозно (Іпат. с. 218, Лавр. с. 290), але се неможливо, занадто він скидає на (оперетку.
6) Іпат. с. 220-1.
7) Іпат. 222.
8) ”СЂдЂши во Києвьской волости, а мнЂ достоить” — Іпат. 1. с.
9) Іпат. с. 221.
10) Іпат. с. 225.
11) Іпат. 229, Лавр. с. 296-7.
12)В гл.VII
13) Лавр. с. 295.
14) Лавр. с. 290.
15) Лавр. с. 226.
16) Іпат, с. 227.
17) Стало ся се 1142 р. — Іпат. с. 224.
18) Такі походи 1142 і 1145 рр. За сей другий похід Ольговичі дістали в дарунку м. Визну на Бугу; її взяв собі Ігорь — Іпат. с. 227.
19) Звістка про шлюб Верхуслави в Іпат, під 1137 р.; тут Іпатська спішить ся (порівняти дати вигнання Всеволода з Новгорода), але чи рік сеї записки треба також зредуковати відповідно до того — се питаннє. Але окрім того ще під 1141 р. є записка: „приведена бысть дщи Всеволожа в Ляхы”. Що за Всеволодівна? Із звістки Ортлїба звіфальтенського знаємо, що жінка Болеслава Кучерявого, Русинка, при кінцї 1140 чи на початку 1141 р. була вже в Польщі (Monum. Pol. hist. II. 4, про дату див. у Бальцера с. 159). Але и се не рішає справи, бо записку Київ. л. можна датувати мартом 1141 р. Можливо, що тут маємо дублєт звістки про шлюб Звенислави (тодї вибрати між 1141 і 1142 р. досить трудно), або що під 1137 р. маємо тільки шлюбну умову, а під 1141 р. — від'їзд до Польщі Верхуслави. За першою гадкою, котру приймають Линниченко (с. 60) і Бальцер (с. 160), промовляти може те, що Всеволода названо тут без близшого пояснення, і се б борше могло вказувати на київського князя. Зауважу по дорозї, що редуковати 1141 р. Іпат. л. на 1140, як робить Линниченко (с. 60), нема причини. Що до осіб чоловіків тих двох Всеволодівен рішають згадки Київ. л.: Мономаховичі звуть зятем Болеслава Кучерявого (с. 271), а Болеслав Високий, згаданий на с. 228 і правдоподібно с. 229 (хибно Володислава — замісь Болеслава) був зятем Всеволода Ольговича.
20) Київ. л. вправдї каже, що Ізяслав ходив 1146 р. на Володимирка (с. 228), але борше треба прийняти катеґоричну звістку Суздальської: „нарече оба Изяслава оставити дома”. Про шлюб Гейзи — див. Іпат. с. 268, Marci Chron, гл. 71, Туроц гл. 66. Про час його — Гротъ Изъ исторіи Угріи и славянства с. 94 і далї; близшу дату можна викомбінувати з того, що ще в 1144 р. Ізяслав бєть ся з угорським військом, в Галичинї, а вже 1147 р. у Гейзи був син. Імя Гейзової жінки — Евфрозина приходить в актах — нпр. Fejer Codex Arpadianus II. 230; звітки про неї зібрані ще у Катони III с. 560-1.
