Капелан Армії УНР - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать книги полные .TXT) 📗

і член Центральної Ради; 1919–20 – міністр шляхів у

кабінетах І. Мазепи, В. Прокоповича і А. Лівицького; учасник

Другого Зимового походу.

У подальші роки:

1922–23 у Львові (церкви у передмістях Львова Клепарові

та Левандівці, монастир Студитів у селі Зарваниці та ін.);

1924–29 – професор Української Господарчої Академії в

Подєбрадах та Української студії пластичного мистецтва в

Празі;

Іван КОРСАК170

1930–39 в Луцьку – головний архітектор для сільскогосподарського

будівництва на Волині (серед іншого – проекти

зразкових хуторів), діяч Волинського Українського Об’єднання

(з 1935 його голова і посол до польского сейму, 1938–39

– до Сенату) і Української Православної Церкви (перший голова

Товариства ім. Петра Могили);

1940–43 в Любліні, згодом у Німеччині;

з 1946 у США, де й помер.

З численних проектів, які створив Сергій Тимошенко

здійснено близько 400 будов. Прагнучи відроджувати український

стиль, він взорується на спадщину вітчизняного мистецтва,

зокрема на мурованій архітектурі українського бароко.

Митрополит Полікарп (Петро Дмитрович Сікорський)

(20 червня 1875 – 22 жовтня 1953)

Митрополит Української Автокефальної Православної

Церкви.

Народився в селі Зеленьки (Київська губернія) в сім’ї священика.

Закінчив Київську духовну семінарію (1898).

Столоначальник Київської духовної консисторії (1908–

1918).

В 1919–1921 роках віце-директор Департаменту загальних

справ в уряді УНР. Також працював у Міністерстві віросповідань

уряду УНР.

В 1921 році емігрував в Польшу.

1922-го пострижений в монахи і рукоположений в ієромонахи

архієпископом Діонисієм (Валединським). В тому ж

році возведений в сан архімандрита.

Почергово був настоятелем монастирів – Дерманського і

Загаєвського на Волині, Жировицького на Гродненщині. Активно

займався політичною і громадською діяльністю.

10 квітня 1932 року митрополитом Діонисієм був хіротонізований

на єпископа.

1932–1941 – єпископ Луцький, вікарій Волинської єпархії.

Декретом від 24 грудня 1941 року митрополит ППЦ Діонисій

затвердив єпископа Полікарпа на посаду адміністратора

 171

«Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях

України» з наданням йому сану архієпископа. На соборі УАПЦ

в Пінську 9–10 лютого 1942 року був обраний її главою (адміністратором).

В 1944 році евакуювався в Варшаву, потім через Словаччину

в Германію.

Після закінчення Другої світової війни – адміністратор

УАПЦ в Європі.

В 1950-му переїхав у Францію і жив поблизу Парижа.

Помер 22 жовтня 1953 року в Оле-су-Буа біля Парижа.

Генрик Юзефський (Jozewski)

(1892 – 1981)

Польський політичний діяч родом з Київщини; 1920 –

товариш міністра внутрішніх справ УНР; 1928–1929 і 1930–

1938 – воєвода волинський, 1929–1930 – міністр внутрішніх

справ Польщі.

Юзефський – один з творців концепції відмежування Волині

від Галичини (т. зв. Сокальський кордон) і прихильник

політики державної асиміляції українців у Польщі шляхом

ліквідації всіх українських товариств, які підлягали централям

у Львові (т-ва «Просвіта», кооперації, молочарських кооператив

тощо), та заборони на Волині галицької української

преси, яку мав заступити видаваний ним польською мовою

безплатний тижневик «Wolyn» (1926–1934).

У висліді провалу його політики Юзефський перейшов

до іншого воєводства. Після 1945-го лишився у Польщі, помер

у Варшаві.

Посмертно появилися спомини Юзефського у виданні

«Zeszyty historyczne» (Париж 1982), в яких є матеріали про

українсько-польські взаємини.

Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний

редактор Володимир Кубійович. – Париж, Нью-Йорк: Молоде

Життя, 1954–1989.

Від автора. Ось таким постає Генрік Юзефський на

htpp://uk.wikipedia. orgwiki Але зовсім інший він у книзі

Іван КОРСАК172

М. Кучерепи і Р. Давидюк «ВУО. Волинське українське об’єднання

(1931–1939 рр.) (Луцьк, «Надстир’я», 2001):

«Юзевський Ян-Генрик народився 6 серпня 1892 р. у Києві.

У 1914 році закінчив Київський університет. Член підпільних

польських молодіжних організацій та Польської військової організації.

У 1920–1921 роках – заступник міністра внутрішніх

справ Української Народної Республіки. З 1926 по 1928 р. – шеф

кабінету голови Ради міністрів Польщі. 30 червня 1926 р. призначений

волинським воєводою. З грудня 1929 р. по червень

1930 р. – міністр внутрішніх справ Польщі. На початку червня

1930 р. знову волинський воєвода. Прихильник польсько-української

співпраці. Один з ініціаторів утворення ВУО. У квітні

1938 р. був переміщений на посаду воєводи у Лодзі.

У роки Другої світової війни боровся в рядах підпільних

організацій з фашистськими окупантами. Після війни залишився

в підпіллі для боротьби з комуністичним режимом. Заарештований

органами безпеки Польщі 5 березня 1953 р. Через

півтора року слідства 14 вересня 1954-го засуджений на довічне

ув’язнення. У 1956-му вирок замінений 12 роками тюрми,

а в листопаді цього ж року за станом здоров’я звільнений із

в’язниці. Помер 23 квітня 1981 р. і похований у Варшаві».

Чи не правда: та ж сама людина, а так не схожа?

А є ще свідок і діяльний учасник тих подій – Іван Власовський.

Ось як він описує проводи Юзефського, коли вже

він не «начальник», коли б уже можна, видавалося б, просто

формально попрощатися чи й зовсім не подати вигляду,

якщо лишав по собі недобру згадку: «Не пройшло й місяця

після цієї розмови в Луцьку української делегації з п. міністром

В. Свєнтославським, (коли отець Павло Пащевский

вручав меморандуми, – авт.), як Волинь, 24 квітня 1938 р.,

на Великдень прощала довголітнього (від р. 1928) Волинського

воєводу Г. Юзевського. В факті перенесення з Волині

воєводи Г. Юзевського на становище воєводи до Лодзі,

а призначення воєводою Волинським воєводи Лодзького

А. Гавке-Новака – цілком яскраво виявилась зміна політики

теперішнього Уряду Польщі у відношенні його до українського

населення Польщі, зокрема до православних українців.

 173

До широко зарисованої католицької акції «навернення на

«кресах», сполученої з полонізацією православного населення,