Щоденник моєї секретарки - Капранови Брати (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗

Звісно, я людина не багата, тобто не маю заводів, газет та пароплавів, але навіть у тому майні, що є — бордель рідкісний. Рахунки, депозити, акції, нерухомість — усе це замішано в суцільну купу, так, що без півлітри не розберешся. Пам’ятаю, був у мене знайомий нафтовий генерал, який скаржився, що відправив кудись п’ятнадцять мільйонів, а куди — забувся. Шукав, шукав, але так і не згадав. Тоді я сміявся, чуючи це. Тепер — не дуже. І не тому, що сам гублю мільйони, а тому, що розумію — для того, щоб контролювати гроші і майно, потрібні окремі люди. Проте люди мають схильність до крадіжок — значить їх треба контролювати. А хто ж тоді буде контролювати самих контролерів? Це класика, а у мене немає ані стільки людей, ані стільки грошей. Зате є Сапула, якій можна доручити все, зокрема й розібратися у праві власності.

Після повернення з Одеси я вирішив навести лад в особистих фінансах — навіть якщо з депутатством не вигорить, все одно корисно знати, чим насправді володієш.

— Катрусю, мені потрібна твоя допомога. До речі, тобі дуже личить.

— Що саме?

— Зачіска.

— М-м.

— Костюм.

— Тепліше.

Я підвівся, обійшов навкруги сяючої заступниці, яка з викликом дивилась у відповідь. Зазирнув за викот блузки.

— Ні, — похитала головою вона.

— Тоді здаюся.

— Туфлі. У мене нові туфлі.

Я розвів руками:

— Отак завжди. Усі ми, чоловіки, однакові. Головного не помічаємо.

— Ти — не однаковий. Ти помічаєш.

— Дякую. Тоді сідай, поговоримо.

Вона сіла на стілець і склала руки на колінах. Ну зовсім, як слухняна учениця.

— Катрусю, я хочу доручити тобі одну делікатну справу.

— Я вся — увага.

— Справа в тому, що скоро вибори.

— Хай їм грець.

— Згоден. Але вони таки будуть. А значить, буде черговий перерозподіл, і до Кабміну та Адміністрації Президента піде нова порція депутатів.

— І?

— Значить на їхнє місце зайдуть інші, що були нижче у списках.

Сапула посміхнулася:

— На себе натякаєш?

— Еге ж.

— Так це ж класно! Будеш недоторканим. Відкриємо тут твою громадську приймальню — і гроші можна буде возами возити, нікого не боячись, — майно депутата. Навіть в американців можна буде брати дипломати з доларами — лафа!

— Дарма іронізуєш.

— Я не іронізую. Значно легше працювати, коли знаєш, що тобі за це нічого не буде.

Катька звично розглядала все з точки зору бізнесу. Воно й не дивно — адже наш союз створювався як офісний і тому головними темами для обговорення були справи грошові.

— Згоден. Але для того, щоб стати депутатом, треба привести до ладу свої особисті справи.

— Заповіт написати?

— Щось такого. Пам’ятаєш, була історія, коли у одного фраєра викопали незадеклароване майно і зняли з виборів?

— Так ти ж без виборів підеш.

— Все одно. Депутат не може бути багатим. Інакше всі газети напишуть, що він краде.

Сапула закинула ногу у новій туфлі на другу ногу — теж у новій — так, що спідниця натягнулася.

— Класно виглядаєш, — сказав я.

— Отепер вірю. Правда ж, мені личить? — вона підскочила і стала крутитися навколо себе, демонструючи нове взуття.

— Правда. Це тобі треба йти в депутати, а не мені.

— Мені не можна. Я істота аполітична. І потім сквау вождем бути не може, це ж усім відомо.

— Зате може бути помічником вождя.

— Це із задоволенням.

— Так от, слухай. Мені треба зробити інвентаризацію усього майна і залишити тільки мінімум — ну там, знаєш, двокімнатна квартира та автомашина «Запорожець». Щоб як у всіх.

— А решту куди? На церкву?

— Обійдуться. На родичів. У мене є син. Є дружина.

Сапулине обличчя напружилося.

— Є дружина. Це точно.

Я глянув з докором:

— Ну що ти, справді? Ти ж знала, з ким зв’язалася. Ой знав, нащо брав міщаночку з міста!

— Ой знав, нащо брав — я не вмію жати, — продовжила в тон Сапула. — Напни мені холодочок — я буду лежати! То що там у нас із дружиною?

— Ка-ать!

— Я вже скоро сорок років Кать. Що з того?

— Ну, припини.

— Я вже припинила. У тебе є дружина. Що далі ти хотів сказати?

— Я тебе люблю.

— І не тільки мене.

— Катю, давай без банальностей. Ми ж дорослі люди, — я обійшов стілець і обійняв її за плечі. — Ти ж знаєш мою ситуацію.

Вона гірко посміхнулася:

— Ти знаєш мою ситуацію, я знаю твою ситуацію. Це глухий кут, і давай не будемо розводити безсенсовних розмов.

У голосі звучала образа, і тільки це не дозволило мені одразу погодитися з такою, загалом звичною постановкою питання. Я почав гладити її плечі і притулився щокою до потилиці. М’язи під моїми руками напружилися, стримуючи подальший розвиток подій, спина виструнчилася. Я засміявся й жартома дмухнув у вухо.

— Ти просто, як фортеця Очаків. Неприступна та незворушна.

Вона пересмикнула плечима. Я проігнорував цей недвозначний жест.

— Князь Потьомкін стояв під Очаковом півтора роки. А козаки свого часу брали його сто разів. Так от, я — не князь. Тому попереджаю: у мене немає зайвих півтора роки. І зараз буде штурм.

— Я на роботі, — суворим голосом відповіла Сапула.

— Але роботу від дозвілля ти сам не маєш відрізнять, казав поет.

— То я для тебе — дозвілля? — вона нарешті обернула до мене холодне обличчя.

— Ти для мене — жінка, яку я кохаю.

— А чому тоді… Ну добре, проїхали. Давай до справи. Отже, що я маю зробити для тебе і дружини?

З тону та напружених плечей було зрозуміло — капітуляції не буде.

— Треба розібратися з моїм майном. Акції, нерухомість, рахунки у банках, кредитки — все, що є в Україні. Скласти реєстр і переписати все… — я зробив паузу. — Ну взагалі на родичів.

Сапула гмикнула.

— Як переписати? Дарчу? Продаж?

Я замислився і відпустив її плечі. Бо не вмію одночасно залицятися та робити серйозні справи.

— Дарчу можна тільки на сина. Але він ще молодий. А на дружину… Розумієш, це все одно спільне володіння. Поки одружені.

Сапулина брова іронічно злетіла вгору:

— Поки одружені? То може, розлучишся? Розлучися і залишиш усе їй. Тоді проблем не буде.

Я почухав потилицю. Вже цілком серйозно. Звісно, фіктивне розлучення вирішує усі проблеми. Але заїкнутися Ірці про таке — вірна смерть. Вона вип’є з мене всю кров, так, що не захочеться вже того депутатства. Жінки взагалі на подив серйозно ставляться до подібних формальностей — оно й Сапула психанула, тільки-но зачепили тему одруження. Господи, яка різниця, що написано у паспорті, якщо тебе люблять? А коли не люблять — тим більше, яка різниця? Але жінки залишаються жінками, якої б думки ми про них не були. Отже, у розмові з Іркою не може бути навіть натяку на щось подібне.