Таємниця Кутузовського проспекту - Семенов Юлиан Семенович (читаем книги онлайн бесплатно полностью txt) 📗
А Брежнєв тим часом, купаючись у сусловській пропаганді, увірував у себе остаточно, любувався авторськими примірниками своїх книжок, погладжуючи рукою сап’янові оправи, перечитував сторінки, ворушачи потрісканими губами, і якось по-дитячому дивувався з своєї сміливості в окремих пасажах (Суслов відредагував ті фрази, у яких «письменницька бригада» забивала положення про ініціативу та власність; ініціативу Михайло Андрійович пропустив, «власність» покреслив: «Століття має минути, перш ніж наше суспільство погодиться на те, щоб спокійно обговорювати смисл російського слова «приватна», аж надто багато нашарувань»). Бувало, що Брежнєв засипав із своєю книжкою на колінах; Вікторія Петрівна тихо плакала, дивлячись на коханого; перемігши Шелепіна, Леонід Ілліч різко здав; раніше потрібно було завжди відчувати м’язи спини, бути зосередженим, пружким; а тепер, відчувши зверхню, пливучу величавість, він дозволив собі розслабитись, а це б’є по організму — справжній спортсмен помирає під час тренінгу, той, хто ліг на диван, віддає кінці раніше…
Він лиш зрідка запалювався, стаючи колишнім Брежнєвим: то, коли Алієв подарує перстень — дуже личить лідеру робітничо-селянської партії, то, катаючись по дорогах дачі на штучному лімузині, оббитому всередині червоним деревом, — новий подарунок Хаммера, то, вмикаючи макет Москви, усіяний дорогоцінними самоцвітами світлофорів.
Помилкою буде вважати, що Брежнєв не знав про ситуацію в країні. Знав, діти йому розповідали. Але він дуже стомився від тридцятирічної виснажливої боротьби за лідерство; тепер боротьба кінчилась; Андропов безсилий вчинити щось, бо оточений його гвардією — Цвігун і Циньов не спускають з нього очей; поруч з Устиновим сидить вірний йому Єпішев, перший заступник, комісар, без його візи ніхто й ніщо не поворухнеться в армії; Щолоков — хоч і божеволіє зі своїми артистами, що каламутять воду в країні (жили б, як усі, а то самі нервують і народ баламутять, божевільні), — міцно тримає в руках апарат внутрішніх військ, а відтоді, як Зять став його першим заступником, про кожен крок пустуна знали в домі, та й діти за нього горою, балує їх, дозволяє все, що захочуть; не треба б так, але, з другого боку, коли ми не зазнали молодості, пройшла вона у боротьбі за хліб насущний, який лише гарантувала посада, то їм можна пожити всмак, бо життя таке швидкоплинне…
Коли одного разу Андропов торкнувся на Політбюро питання про тіньову економіку, про те, що в ряді регіонів країни відбулося зрощування розгалуженої мафії з апаратом Системи, причому в Сочі, як і в Дніпропетровську та Ростові, нитки ведуть до воріт державних дач, Брежнєв сказав, як завжди:
— Не треба розхитувати човен… Узагальнення небезпечні… Можна проаналізувати окремі випадки, але висновки робити передчасно, нехай апарат працює спокійно, він наша надія й опора…
Суслов мовчав: створивши образ Брежнєва, він виявився ним же й розчавлений; голосував проти пропозиції Андропова; арешт директора Єлисеєвського магазину Чека довелося проводити без санкції члена Політбюро Гришина — не дозволив би; так само — без санкції партійного керівництва — взяли сочинського міського голову Воронкова; почалася охоплююча, зовні, правда, непомітна, затаєна атака на брежнєвську корупцію; Андропов спонукав до цієї роботи Прокуратуру, вичленивши з усіх заступників одного — Найдьонова; підказав йому напрямок удару, дав йому матеріали, але сам у цю бійку не ліз — за Медуновим і іже з ним стояв апарат, не поладиш, зімнуть…
…Випадок справді закономірний такою ж мірою, як і закономірна випадковість.
Ліниво відмахуючись від поточних справ, новий вождь подовгу жив на своїх дачах, дедалі частіше просив показувати йому ті фільми, які полюбив ще змолоду; розчулився після «Тихого Дону», велів нагородити виконавця головної ролі орденом Леніна і присвоїти звання народного артиста СРСР — одночасно, такого раніше не бувало: «дуже добре грає цей Меліхов, треба відзначити»; після улюбленого «Зігмунда Колосовського» подивився «Подруги», де знімалась Зоя Федорова; поплакав; Андропов, дізнавшись про це, натиснув: Вікторію Федорову, дочку актриси й адмірала, випустили в Штати, до батька; «бажано духу хельсінкських угод, Білий дім оцінить такий жест Москви».
Хтось, забув, хто саме (мабуть, діти), поклопотався за саму Зою Федорову у вісімдесят першому: «матір не пускають у гості до дочки, в Америці може початися чергова кампанія»; Брежнєв спитав, скільки актрисі років; відповіли, що за сімдесят; сказав — звернутися до помічника по культурі Голикова, розбереться; той розібрався: «з нею справа погана, організувала втечу дочки, зараз має справу з відмовниками, кажуть, через її руки проходять мільйони, розподіляє гроші тим, хто жде виїзду, та і їй допомагають, рука руку миє».
Брежнєв наказав уточнити; можна б допомогти: стара, яка від неї шкода?
Саме тоді почався скандал дома — цього разу з артистом Буряцею; краєм вуха вождь почув, коли говорили, що циган знайомий і з Зоєю Федоровою; того, що стосувалося близьких, не забував ніколи, ставав уважним, безугавна сонливість злітала вмить, очі ставали, як колись, зіркими; довго дивився на своє відображення в дзеркалі — перед кожним пленумом так збирався (згадав, як брат, добряче хильнувши, пожартував: «Льонь, про тебе кажуть — «бровоносець у потемках»; відлучив на деякий час; дурень, знай, що можна дозволяти при гостях).
— Поки в усьому не розберуться, нікуди цю Федорову не відпускати, — сказав, як відрізав.
Тим часом, спостерігаючи за зростанням корупції і мафії, розуміючи, що країна котиться в прірву, Андропов, зміцнивши свої позиції в Прокуратурі, подумав, що настав час переходити до рішучих дій, бо вся Москва вже гула про те, що дочка Генерального секретаря проводить дні й ночі у товаристві Буряци, а той, як повідомляли інформатори, зв’язаний з людьми, які мали виходи на корумповане підпілля; угоди вкладалися на мільярди, був причетний до цього вищий ешелон Системи.
Обережні спроби підштовхнути до дій Щолокова успіхом не увінчались: той гальмував справу, відповідав, що треба ще раз ретельно перевірити одержані повідомлення, а раптом хтось хоче кинути тінь на сім’ю Вождя, можна допустити, що все це — гаспидська робота сіоністських західних спецслужб, які бояться гігантського авторитету, завойованого в світі добрим генієм Леоніда Ілліча, — звичайно, це лютить противника, отже, ця ситуація має бути підконтрольна лише Чека і аж ніяк Міністерству внутрішніх справ.
Андропов погодився з такою концепцією Миколи Онисимовича, але попросив його не відмовлятися спільно опрацьовувати окремі епізоди і того ж дня доручив Цвігуну керувати операцією, додавши, що на ньому, Семенові Кузьмичу, лежить пряма відповідальність за те, щоб Генеральний секретар нічогісінько не знав про те, що відбувається: «ніхто не має права марно нервувати Леоніда Ілліча, нам дуже дорогий його спокій».
Цим він відрізав усі шляхи Цвігуну й Щолокову йти з чолобитною до Брежнєва: «самі приймайте рішення, самі вносьте рекомендації, вирішуватиму не я, а ЦК, аж надто складна справа…»
Андропов розумів, що кожен його крок і вчинок підконтрольні; він жив у стані безупинної кругової оборони; несподіваний арешт Буряци, проведений Прокуратурою й слідчим відділом КДБ у січні вісімдесят другого року — невдовзі після того як пограбували приборкувачку тигрів Ірину Бугримову, здавалося б, окремий епізод, проте стояв він в одному ряду зі справою Зої Федорової, — повів до непередбачених наслідків. (Як тільки Андропова з помпою провели з Чека на місце Суслова, нове керівництво КДБ одразу передало Буряцу карному розшукові з найсуворішою вказівкою Щолокова підійти до справи неординарно…
Здавалося б, скандал погасили, але Брежнєв усе-таки ще й досі не приймав Щолокова, хоч той натиснув на слідчих, і статтю, по якій Буряцу заарештували КДБ й Прокуратура, замінили іншою, значно легшою…
А переміщення Андропова вгору означало, що він тепер зобов’язаний курирувати не лише ідеологію, а й зовнішню політику, тобто своїх колег по тріумвірату, Громика й Установа; поділяй і владарюй; у Кремлі вони тепер сиділи окремо — Громико й Устинов, як завжди, разом, Андропов — біля сонного Брежнєва й спритного Черненка; Чека, таким чином, від боротьби з корупцією усунули; на цей раз пронесло…)
