Завдання Героїв - Райс Морган (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗

«Візьми один з моїх», — почувся голос.

Тор підняв очі і побачив поруч з собою Ерека, який вказував жестом на сідло, де було два довгих списа.

Тор простягнув руку і з вдячністю схопив довгий спис із сідла. Він був важче, і тому бігти з ним було незручно, але тепер він відчував себе більш захищеним, а, судячи зі слів його напарників, це йому знадобиться.

Вони бігли без упину, аж поки легені Тора не почали палати від болю. Він не знав, чи зможе пробігти ще хоч трохи. Він був напоготові, озираючись по сторонах у пошуках будь-якої ознаки тварини. Поруч з цими хлопцями він відчував себе у безпеці, а довгий спис у руці давав йому відчуття непереможності. Однак Тор все ще трохи нервував. Ніколи раніше він не полював на кабана, тому і поняття не мав, чого чекати.

На щастя для Тора, вони натрапили на галявину, і Ерек та Кендрик зупинили своїх коней. Тор припустив, що це дозволяє зупинитися і їм. Вони всі стояли там — всі восьмеро — на лісовій галявині. Хлопці, які всю дорогу бігли, жадібно хапали ротом повітря, в той час як Ерек і Кендрик злазили з коней. Тишу переривали тільки важкі подихи коней та вітер у деревах. Галас сотень інших чоловіків, що мчали через ліс, тепер залишився позаду, і Тор зрозумів, що вони, мабуть, знаходилися далеко від інших.

Він оглянув галявину, важко дихаючи.

«Я не бачу ніяких ознак тварин», — сказав Тор Рісу. — «А ти?»

Ріс похитав головою.

«Вепр — хитра тварина», — сказав Ерек, роблячи крок вперед. — «Він не завжди показується. Іноді він сам буде спостерігати за тобою. Найімовірніше, він стане чекати моменту, щоб заскочити вас зненацька, і тоді нападе. Завжди залишайтеся напоготові».

«Обережно!» — крикнув О’Коннор.

Тор розвернувся, і раптом великий звір вискочив на галявину. Тор відступив, думаючи, що на них напав кабан. О’Коннор закричав, а Ріс, обернувшись, метнув у істоту спис. Він не влучив у мішень, і звір злетів у повітря. І тільки тут Тор усвідомив, що це була індичка, яка знов зникла у лісі.

Напруга зникла, вони всі розсміялися. О’Коннор почервонів, а Ріс, підбадьорюючи, поклав руку йому на плече.

«Не хвилюйся, друже», — сказав він.

Збентежений О’Коннор відвернувся.

«Тут немає кабана», — сказав Елден. — «Ми вибрали неправильну стежку. Єдині тварини, яких ми можемо зустріти на цій стежці, — це птахи. Ми повернемося з порожніми руками».

«Можливо, це не так вже й погано», — виголосив Конвал. — «Я чув, що битва з кабаном може закінчитися смертельно для обох».

Кендрик спокійно оглядав ліс. Ерек робив те саме. По обличчях обох лицарів Тор міг судити, що там щось було. За їх досвідом і мудрістю він міг судити про те, що вони були на сторожі.

«Здається, що стежка закінчується тут», — сказав Ріс. — «Тому, якщо ми продовжимо, ліс буде без розпізнавальних знаків. Ми не зможемо знайти дорогу назад».

«Але якщо ми повернемося, наше полювання закінчиться», — сказав О’Коннор.

«Що буде, якщо ми повернемося з порожніми руками?» — запитав Тор. — «Без вепра?»

«Ми станемо посміховиськом для інших», — відповів Елден.

«Ні, не станемо», — заперечив Ріс. — «Не всі вистежать кабана. Насправді рідкістю є знайти його, а не навпаки».

Поки їхня група стояла в тиші, несподівано Тор зрозумів, що він випив дуже багато води. Він терпів увесь час, але тепер його сечовий міхур був готовий вибухнути.

«Прошу мене вибачити», — сказав він і почав пробиратися в ліс.

«Куди ти йдеш?» — обережно запитав Ерек.

«Мені всього лише потрібно помочитися. Я зараз повернуся».

«Не йди далеко», — застеріг його Ерек.

Тор сором’язливо поспішив до лісу. Він відійшов від інших на двадцять кроків, поки не знайшов місце поза їх полем зору.

Як тільки Тор закінчив, раптом він почув, як хруснула гілка. Звук був гучний і чіткий, і він знав — просто знав — він походив не від людини.

Він повільно обернувся і подивився. Волосся на його потилиці стало дибки. Попереду — можливо, в десяти кроках від нього — була інша невелика галявина з валуном посередині. І там, біля підніжжя валуна, щось ворушилося — невелика тварина, хоча він не міг сказати, яка саме.

Тор обмірковував, чи повинен він повернутися назад до своїх товаришів або залишитися тут і подивитися, що це за тварина. Більше не думаючи, він прокрався вперед. Ким би не було це створіння, він не хотів втрачати його. А якщо він повернеться, то за цей час звір може зникнути.

Тор підійшов ближче. Волосся на його потилиці ставало дибки, бо ліс ставав густішим і місця для маневрів залишалося все менше. Він нічого не бачив, окрім густого лісу; сонячні промені падали під гострим кутом. Нарешті він дістався до галявини. Підійшовши ближче, Тор послабив хватку списа і опустив його вниз до стегна. Він оторопів від того, що побачив на галявині, в променях сонячного світла.

Там, борсаючись у траві поряд з валуном, знаходилось маленьке дитинча леопарда. Воно сиділо і нявчало, мружачись від сонця. Здавалося, що він щойно народився — довжиною з фут, такий крихітний, що помістився б у Тора у сорочці.

Тор стояв на місці у подиві. Дитинча було абсолютно біле, і Тор знав, що це має бути дитинча білого леопарда — найрідкіснішої з усіх тварин.

Він почув раптовий шелест листя позаду себе і, обернувшись, побачив, що вся група, на чолі з Рісом, поспішає до нього. Виглядали вони стривоженими. Через хвилину вони вже були поруч з ним.

«Куди ти пішов?» — зажадав відповіді Рис. — «Ми думали, що ти вже мертвий».

Коли вони підійшли до нього і побачили дитинча леопарда, Тор почув, як його друзі затамували дихання від шоку.

«Знаковий момент», — сказав Ерек Тору. — «Це знахідка усього життя. Найрідкісніша тварина. Він залишився один і про нього нікому піклуватися. Це означає, що він твій. Ти зобов’язаний виростити його».

«Мій?» — перепитав приголомшений Тор.

«Це твій обов’язок», — додав Кендрик. — «Ти знайшов його. Або, мушу сказати, він знайшов тебе».

Тор був збентежений. Він пас овець свого батька, але йому ніколи не доводилося вирощувати жодної тварини у житті. Він і гадки не мав, що повинен робити.

Але в той же час він уже відчував сильну спорідненість з цією твариною. Маленькі блакитні очі леопарденяти відкрилися і, здавалося, дивились лише на нього.

Тор підійшов до нього і, нахилившись, узяв дитинча леопарда на руки. Тварина потягнулася і лизнула його в щоку.

«Як можна піклуватися про дитинча леопарда?» — запитав приголомшений Тор.

«Припускаю, так само як і за будь-ким іншим», — сказав Ерек. — «Годуй його, коли він голодний».

«Ти повинен назвати його», — додав Кендрик.

Тор задумався, здивувавшись тому, що це вже друга тварина, яку він повинен назвати за останні кілька днів. Він згадав історію зі свого дитинства — про лева, який тероризував село.

«Крон», — виголосив Тор.

Його друзі закивали на знак схвалення.

«Як у легенді», — сказав Ріс.

«Мені подобається це ім’я», — сказав О’Коннор.

«Значить, Крон», — вимовив Ерек.

Коли Крон опустив голову на груди Тора, той відчув з ним набагато міцніший зв’язок, ніж з будь-ким іншим у своєму житті. Коли тварина нявчала і м’ялася на ньому, він не міг позбутися відчуття, що знає Крона все своє життя.

Раптом пролунав чіткий звук, від якого у Тора знову волосся стало дибки. Він швидко обернувся і подивився на небо.

Високо над ним був Естофель. Він несподівано кинувся вниз, прямо на голову Тора, і заверещав, перш ніж в останню секунду знов злетіти вгору.

Спочатку Тор подумав, що причиною цьому послужили ревнощі до Крона, але через кілька секунд зрозумів — сокіл попереджає його.

Через хвилину вони почули характерний звук з іншої частини лісу. Це був шурхіт, що переходив в атаку — події розгорталися дуже швидко.

Завдяки попередженню, у Тора була перевага — він бачив, як з’являється величезний кабан і відскочив з його шляху в останній момент. Його атакував вепр. Ще б секунда і йому не минути лиха.