Привид - Несбьо Ю (читать книги без сокращений .TXT) 📗
— Що ж, доведеться пошукати деінде.
— Гаразд, я зроблю аналіз цього порошку сьогодні.
Харрі зупинився на порозі.
— Ти казала, що нещодавно віолін уже з’явився в Ґетеборзі та Копенгагені. Це означає, що він з’явився там уже після Осло?
— Так.
— Зазвичай буває якраз навпаки, наскільки мені відомо? Спочатку новий дурман їде до Копенгагена, а вже потім поширюється на північ?
— Так, можливо, ти маєш рацію. А що?
— Та так, нічого. Я ще не впевнений. Як, ти кажеш, звали того пілота?
— Шульц. Торд Шульц. Щось іще?
— Так. Тобі не спадало на думку, що отой загиблий таємний агент мав рацію?
— Мав рацію?
— Стосовно необхідності тримати язика за зубами і не довіряти нікому. Мабуть, він знав, що десь має бути спалювач.
Харрі окинув поглядом великий і світлий, схожий на собор пропускний пункт штаб-квартири телекомунікаційної компанії «Теленор» у Форнебю. За десять метрів від себе він побачив двох людей, які стояли біля столу й чекали. Вони отримали перепустки, а потім біля перегородки їх зустрів і забрав чоловік, до якого вони прийшли. Компанія «Теленор» явно посилила пропускний режим, і тому його план нахрапом проникнути до кабінету Клауса Торкільдсена зазнав фіаско.
Харрі оцінив ситуацію.
Він не мав сумніву, що Торкільдсен буде не в захваті від його візиту. З тієї простої причини, що колись його застукали за не вельми респектабельним заняттям — він непристойно оголявся. Торкільдсену вдалося приховати цей факт від своїх підлеглих, але Харрі користувався цим кілька років, щоби змушувати його надавати доступ до інформації, інколи — далеко поза межами того, що дозволено телефонній компанії. Однак тепер, коли Харрі не мав владного авторитету, який надавало посвідчення співробітника поліції, Торкільдсен з ним навіть розмовляти не захоче.
Праворуч від чотирьох контрольованих проходів, що вели до ліфтів, був один великий прохід, який тільки-но відчинили, щоби пропустити чималу групу відвідувачів. Харрі швидко прийняв рішення. Підійшовши широкими кроками до групи, він проштовхався всередину натовпу. Натовп, повільно тупцюючи, наближався до представника фірми «Теленор», який тримав дверцята проходу розчиненими. Харрі повернувся до свого сусіда, чоловічка з китайськими рисами обличчя.
— Nin hao.
— Перепрошую?
Харрі побачив на перепустці ім’я візитера: «Юкі Накадзава».
— О, ви японець, — сказав Харрі і поплескав чоловічка по спині так, наче той був його старим приятелем. Юкі Накадзава обережно посміхнувся у відповідь.
— Гарна сьогодні погода, — мовив Харрі, і досі не знімаючи руки з плеча японця.
— Так, — погодився Юкі. — А ви з якої компанії?
— З «Телія Сонера», — відповів Харрі.
— Дуже, дуже добре.
Вони вже проминули співробітника «Теленору», який запускав відвідувачів, коли краєм ока Харрі побачив, як той рушив їм навздогін. Харрі приблизно знав, що він їм скаже. І мав рацію.
— Вибачте, пане, але я не можу пропустити вас без жетона з ім’ям.
Юкі Накадзава здивовано поглянув на нього.
Торкільдсену виділили новий кабінет. Пройшовши не менше кілометра по великому конторському приміщенню, Харрі нарешті уздрів за скляною перегородкою знайому кремезну фігуру.
І увійшов прямо до скляної клітки.
Чоловік сидів спиною до нього, притиснувши до вуха телефон. Він когось голосно шпетив, і на тлі вікна Харрі побачив маленькі бризки слини, які вилітали з рота Торкільдсена.
— Негайно відремонтуйте й запустіть той чортів сервер у роботу! Ви мене чуєте?!
Харрі обережно прокашлявся.
Обертальне крісло крутнулося. Клаус Торкільдсен був навіть товщим, ніж це здалося Харрі на відстані. Навдивовижу елегантному, зшитому на замовлення костюму частково вдавалося ховати під собою кавалки жиру, але ніщо не могло приховати той неприхований страх, який відбився на незвичайному обличчі Торкільдсена. А незвичайним робило його ось що: маючи у своєму розпорядженні такий великий обшир, очі, ніс та рот визнали за краще зібратися докупи на маленькому острівці посередині океану плоті. Погляд його очей впав на лацкан піджака Харрі.
— Юкі... Накадзава?
— Привіт, Клаусе, — мовив Харрі і з сяйною посмішкою простягнув йому обидві руки, щоби обнятися.
— Якого біса ти сюди припхався? — прошепотів Торкільдсен.
— Я також дуже радий тебе бачити. — Харрі опустив руки.
І примостився скраєчку столу. Там, де він завжди сидів. Вторгайся на чужу територію і захоплюй домінуючу висоту. Простий і ефективний спосіб диктувати свої умови. Торкільдсен ковтнув слину, і Харрі побачив, як на лобі у шефа виступили великі краплини поту.
— Ці типи з мобільної мережі Трондхейма просто задовбали, — роздратовано прогарчав Торкільдсен, кивнувши на телефон. — Мали відремонтувати сервер SW2 іще минулого тижня. Нікому не можна довіряти, чорти б його забрали! Я маю обмаль часу. Що тобі треба?
— Список дзвінків мобільного телефону Густо Ганссена починаючи з травня. — Харрі схопив зі столу ручку і написав на жовтому бланку ім’я.
— Тепер я — керівництво. І більше не працюю в низовій ланці.
— Так, але ти все одно маєш можливість роздобути мені номери телефонів.
— А ти маєш який-небудь дозвіл?
— Якби мав, то відразу б звернувся до знайомого з поліції, а не до тебе.
— Тоді чому б твоєму повіреному з поліції не організувати такий дозвіл?
Колишній Торкільдсен навіть не насмілився б питати його про дозвіл. Але Торкільдсен теперішній став жорсткішим. Набув більшої впевненості. Це на нього підвищення так вплинуло? Чи щось інше? Харрі помітив на столі фото в рамці, повернуте до нього своїм зворотним боком. Таке собі особисте фото, щоби нагадувати людині, що у неї хтось є. Якщо не пес, то, принаймні, жінка. А може, навіть дитина. Хто б міг подумати? Колишній ексгібіціоніст завів собі подругу!
— Я більше не працюю в поліції.
Торкільдсен зневажливо пирхнув:
— Не працюєш, а інформацію про розмови все одно хочеш отримати?
— Мені багато не потрібно, лише оцей мобільний.
— А з якого дива я маю надавати тобі цю інформацію? Якщо хтось про це дізнається, мене підсрачниками виженуть з роботи. І неважко зрозуміти, що в цій системі нової роботи я вже не знайду.
Харрі не відповів.
Торкільдсен похмуро розсміявся:
— Розумію. Той самий боягузливий трюк із шантажем, еге ж? Якщо я не дам тобі номери, порушивши при цьому інструкції, то ти зробиш усе, щоби мої колеги дізналися про мої гріхи.
— Ні, — відповів Харрі. — Я нікому нічого не скажу. Я просто прошу тебе зробити мені послугу, Клаусе. Це чисто особисте. Сину моєї колишньої подруги загрожує довічне ув’язнення за те, чого він не робив.
Харрі побачив, як подвійне підборіддя Торкільдсена сіпнулося й утворило хвилю плоті, яка покотилася шиєю і зникла, поглинута великою масою тулуба. Досі Харрі ніколи не звертався до нього по імені. Торкільдсен глянув на нього. Кліпнув очима. Зосередився. Краплини поту збільшилися чисельно і своїми розмірами, і Харрі побачив, як коліщатка його мозкового калькулятора швидко закрутилися, додаючи, віднімаючи і множачи. Нарешті вони видали результат. Торкільдсен здійняв догори руки і відхилився на спинку крісла, яке заскрипіло під його вагою.
— Вибач, Харрі, мені дуже хотілося б тобі допомогти. Але зараз я не можу поставитися до твого прохання з колишнім розумінням і співчуттям. Сподіваюся, ти мене зрозумієш.
— Звісно, — мовив Харрі, потираючи підборіддя. — Що ж тут незрозумілого.
— Дякую, — сказав Торкільдсен з явним полегшенням і почав натужно підніматися з крісла, щоби вивести Харрі зі своєї скляної клітки — і назавжди з ним попрощатися.
— Що ж, — мовив Харрі, — якщо ти не даси мені номерів, то про твій ексгібіціонізм дізнаються не лише колеги, а й твоя дружина. Діти є? Одно? Двоє?
Торкільдсен важко опустився в крісло. Отетеріло витріщився на Харрі, не вірячи своїм вухам. І знову перетворився на колишнього — перелякано-тремтливого Клауса Торкільдсена.
