Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации бесплатно полностью TXT) 📗
«В 1254–1255 рр. Монке–Каан і великий… Бату послали комісаром Аргуна, який уже дістав від Куюк–Хана обер–інтендантство царських податків у країнах, підкорених татарами, а також і другого начальника, який був при дворі Бату, на ім’я Хура–ага, з безліччю людей супроводу. їм доручено було переписати народи, які перебували під владою Татар. З цим наказом вони їздили по всіх країнах, виконуючи доручення. Вони прибули у Вірменію, Грузію, землю Агуанів, рівно ж як і в сусідні країни, перераховуючи і переписуючи всіх людей віком від десяти років, за винятком жінок, і вимагаючи строго з кожного данину… Хто переховувався, того схоплювали і карали на смерть… Самі туземні начальники, окружні власники сприяли їм, допомагаючи кривдити й утискати мешканців і мати (свої) вигоди» [40, с. 83–84].
Як бачимо зі свідчень вірменського священика Кіракоса, ростово–суздальські «туземні начальники» з великим задоволенням «надавали (переписувачам) допомогу».
Як це правдиве історичне свідчення відрізняється від московських писань на цю тему!
Керівники другого перепису населення Аргун і Хура–ага прибули в землю Моксель (Рязанське і Володимирське князівства) у 1257 році. Охороняти переписувачів та сприяти їм було доручено великому військовому загонові, який складався з татар і майбутніх московитів, на чолі з так званим Олександром Невським.
Швидше за все, призначення ханом Батиєм Олександра тисяцьким відбулося в 1252 році при відрядженні його до Володимирського улусу. Ось чому йому доручили охорону ханських переписувачів. Місцевий військовий загін і його командир Олександр, так званий Невський, краще за інших могли забезпечити розшук і покарання тих співвітчизників, які «ховалися» від перепису. Перепис населення в Ростово–Суздальському улусі імперії відбувся відносно спокійно. Але на цьому не скінчився.
У ханів Золотої Орди, починаючи з Батия, завжди горіли очі при згадці про багаті землі й володіння Новгорода та Пскова. І, завдяки Олександру Невському, Орда таки зуміла накинути рабський аркан на стародавні
слов’янські твердині. Хоча в 1237–1238 роках підкорити їх не зуміла. Не змогла дістатися туди через бездоріжжя.
Сучасний російський історик Антон Горський таким чином подав давні події: «Із Суздальської землі татарські «численники» поїхали в Новгород, Олександр (так званий Невський. — В. Б.) з військовим загоном супроводжував їх» [51, № 11, с. 30].
Мене завжди вражала подібна московська інтерпретація подій. Правду спотворювали й ховали за звичайним словоблуддям. Виявляється, ось так просто можна поїхати в чужі землі і провести перепис чужого населення. За подібним московським словоблуддям завжди ховалася звичайна брехня. Олександр Невський, по суті, здійснив збройне захоплення Новгорода і, як писав М. М. Карамзін, «схилив до рабства народ гордий, палкий, який усе ще славився своєю винятковою незалежністю» [41, том IV, с. 199].
Але це тільки один бік далекого військового походу Олександра Невського на Новгород і Псков. Паралельно московити запустили в історію ще одну велику брехню про синів Олександра, начебто ним посаджених на княжіння в Новгороді. Мовляв, спершу, до 1257 року, в Новгороді сидів на княжінні його син Василь, а з 1259 року був посаджений Дмитро. Користуючись одним словоблуддям і брехнею, паралельно запустили ще декілька.
Пропоную звернути увагу на цю класичну московську брехню. Вона запущена з далекосяжною перспективою. У такий спосіб намагалися нав’язати думку про належність слов’янських Новгорода і Пскова до фінського етносу країни Моксель, його князів, тобто до майбутньої Московії.
Щось подібне вони проробляли і з Києвом. Ми про це говорили в першому томі книги.
Як же було насправді?
Сподіваюся, читачі вже переконалися, що Олександр, так званий Невський, народився близько 1230–1232 року. В 1238 році хан Батий забрав хлопчика в аманати, тобто в заручники, і він виховувався в сім’ї хана до 1252 року. Ми говорили, що Олександр у 1246 році, як засвідчив Плано Карпіні, був наближеною до хана Батия людиною: він особисто передавав веління Батия Чернігівському князю Михайлові. Навіть московські академіки Б. Д. Греков і А. Ю. Якубовський змушені були визнати цю істину. Вона поза сумнівами.
Становлення Олександра Невського як людини відбувалося під особистим впливом хана Батия та його оточення. Тут, у сім’ї Батия, він одружився, тому що до 1252 року йому виповнилося 20 або 22 роки. Не викликає сумніву, що дружину для «свого названого сина» Олександра вибирав особисто Батий. І, швидше за все, вона належала до роду Чингісидів. Бо таких благ і привілеїв, які мав Олександр Невський та його сини, в імперії не мав ніхто, крім князів–огланів, принців по крові.
А далі зверніть увагу: навіть якщо б перший син народився у двадцятилітнього Олександра, то в 1257 році йому б виповнилося не більше 5–7 років.
Про яке княжіння в Новгороді в 1257–1259 роках синів Олександра може йти мова? Цілковитий абсурд!
Цей абсурд дуже помітний у книзі М. М. Карамзіна, коли, після новгородського епізоду, про княжіння синів Олександра Невського до 1272 року ніде не згадується (час повноліття Дмитра й Андрія).
Така історична правда.
Новгород же був поданий Олександром Невським Золотій Орді «на тарілочці». Привівши туди війська взимку з 1257 на 1258 рік, Олександр лише в 1259 році зумів забезпечити подушний перепис новгородців. Мешканці погодилися на перепис тільки перед загрозою татарського вторгнення. Послухаймо історика:
«У 1259 році новгородці, остерігаючись татарського вторгнення, все ж погодилися на ординський перепис» [50, № 11, с. 30].
Як сказано в літописі, підкоряючи з татарами Новгород і Псков, Олександр, так званий Невський, використовував варварські прийоми: «оному носа урізаша, а іному очі виімаша» [50, № 11, с. 30].
Такий «великий святий» Російської православної церкви! Завжди пам’ятаймо про це!
До речі, сама Православна Церква в ті роки від податків була звільнена. Ось що з цього приводу зауважив М. М. Карамзін: «Моголи намагалися задобрити його (духовенство. — В. Б.), щоб воно не підбурювало Росіян (московитів. — В. Б.) боротися проти ira татарського і щоби Хан тим спокійніше міг повелівати нами. Виявляючи повагу до Духовенства, сії завойовники хотіли довести, що вони не суть вороги Бога Російського (Московского. — В. Б.), як думав народ» [41, том IV, с. 198].
Так було проведено серед майбутніх московитів другий перепис населення в 1257–1259 роках. Звертаю увагу: за московськими історичними писаннями, цю роботу здійснили нібито абсолютно дикі і по–варварськи неосвічені племена.
Ще одна московська байка!
Нарешті настала черга перепису 1272 року, проведеного ханом Золотої Орди Менгу–Тимуром. Хан був колосальною особистістю не тільки в історії Орди, айв історії її Московського улусу. Тому що особисто Менгу–Тимур створив і саму Москву, і Московське удільне князівство. Я дивуюся, чому московити і їхні наступні правителі з династії Романових–Кобиліних так затято заперечували і приховували ці великі й незаперечні істини. Переконайтеся — ці істини справді незаперечні!
М. М. Карамзін у своїй «Історії» переписові населення 1272 року приділив тільки одне речення. Однак навіть це одне речення багато в чому характеризує стан московитів тих часів.
Послухаймо М. М. Карамзіна: «У його часи (під час князювання Василя Ярославовича — молодшого брата Олександра Невського. — В. Б.) чиновники Монгольські зробили вдруге (??? — В. Б.) загальний перепис людей у всіх Російських (ростово–суздальських і рязанських. — В. Б.) областях для сплати данини, і народ, вже починаючи звикати до рабства, терпеливо зносив своє приниження» [41, том IV, с. 224].
І щоби подати повну картину стану фінського населення ростово–суздальської землі на кінець XIII століття, наведемо слова митрополита Кирила, сказані ним у 1274 році: «Ми довідалися, що деякі Ієреї… від Пасхи до неділі Всіх святих святкують лише та веселяться, не хрестять нікого і не відправляють Служби Божественної: такі хай виправляться або будуть скинуті!.. Відомо нам також, що багато людей, дотримуючись давніх язичницьких звичаїв, сходяться у святі празники на якісь бісівські ігрища, криком і свистом скликають подібних собі п’яниць і б’ються палицями аж до смерті, знімаючи з убитих одяг; віднині хто не перестане тішити Диявола такими мерзенними забавами, хай буде відлучений від церков Божих…» [41, том IV, с. 225].
