Гордість і упередженість - Остин Джейн (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
— Напевне, їй надзвичайно приємно, що, вийшовши заміж, вона оселилася зовсім близько від своєї родини та друзів.
— Як ви кажете — «зовсім близько»? Та це ж майже п'ятдесят миль!
— А що таке п'ятдесят миль по гарній дорозі? Подорож тривалістю трохи більше ніж півдня. Так, я певен, що це — зовсім близько.
— Особисто я ніколи б не вважала відстань чимось таким, що має велике значення, коли виходиш заміж або одружуєшся, — вигукнула Елізабет. — Я ніколи не погоджуся з думкою, що місіс Коллінз оселилася близько до своєї родини.
— Це лише доводить вашу особисту прихильність до Гертфордшира. Тому все, що розташоване безпосередньо поза межами Лонгберна, видається чимось далеким.
Коли він говорив, його обличчям промайнула посмішка, і Елізабет здалося, що вона збагнула її сенс — напевне, Дарсі припускав, що вона мала на увазі Джейн і Недерфілд. Ніяково червоніючи, вона відповіла:
— Я зовсім не заперечую проти того, щоб, вийшовши заміж, жінка могла оселитись якомога ближче до своєї родини. Поняття «близько» й «далеко» — відносні й залежать од багатьох різноманітних обставин. Там, де є багатство, витрати на поїздку не мають великого значення, і подорож перестає бути тяжкою необхідністю. Але в цьому випадку не так. Містер та місіс Коллінз мають пристойний доход, але не настільки великий, аби дозволити часті поїздки, і я переконана, що моя подруга не скаже, що живе поруч зі своєю родиною, навіть якщо вона житиме вдвічі ближче до неї, ніж зараз.
Містер Дарсі трохи присунув свого стільця до Елізабет і сказав:
— Навіщо вам така сильна прихильність до якогось певного місця? Ви ж не збираєтесь усе життя прожити в Лонгберні?
На обличчі Елізабет з'явився здивований вираз. Її співрозмовник помітив цю переміну настрою і відсунувся від неї; потім узяв зі столу газету і, поглянувши поверх неї, спитав — уже не так емоційно:
— Як вам подобається Кент?
Далі відбувся короткий діалог на тему цієї місцевості, з обох боків спокійний і стриманий. Невдовзі він перервався через прихід Шарлотти з сестрою, які щойно повернулися з прогулянки. Ця розмова сам на сам вельми їх здивувала. Містер Дарсі розповів, як він помилково нав'язав своє товариство міс Беннет, а потім, трохи посидівши й нікому майже нічого не сказавши, пішов собі геть.
— Що б це означало? — спитала Шарлотта, тільки-но він вийшов. — Моя люба Елізо, напевне, містер Дарсі в тебе закохався, бо інакше він ніколи не зайшов би до нас просто так.
Але коли Елізабет розповіла про його мовчання, то стало зрозуміло — попри припущення Шарлотти, — що це не так. Висловивши декілька здогадок, усі вони зійшлися, зрештою, на тому, що його візит був спричинений просто бажанням хоч чимось себе зайняти, що було недивно для такої пори року. Сезон охоти та риболовлі закінчився. У приміщенні ж перебувала леді Кетрін, книги та більярд, але не можуть же чоловіки постійно сидіти у приміщенні! Тому відтоді, спонукані або близькістю пасторату, або приємністю прогулянки, або приязністю його мешканців, двоє кузенів не встояли перед спокусою і почали ходити туди майже щодня. Вони навідувалися в різний час уранці, інколи — поодинці, інколи — разом, інколи — в супроводі своєї тітоньки. Всім було очевидно, що полковник Фітцвільям приходив тому, що знаходив утіху в їхньому товаристві, і це показувало його у ще привабливішому світлі. Приємність його товариства та його явна симпатія до неї нагадали Елізабет про її колишнього улюбленця — Джорджа Вікхема, і хоча в манерах полковника Фітцвільяма не було тієї чарівливої ніжності, він видавався їй людиною дуже розумною та освіченою.
Але причину частих візитів до пасторату містера Дарсі зрозуміти було важче. Навряд чи його цікавило їхнє товариство, оскільки частенько він міг просидіти десять хвилин поспіль, так і не відкривши рота. А коли усе ж таки починав розмовляти, то це було скоріше через необхідність, ніж через бажання; це була пожертва правилам пристойності, а не бажання потішити себе розмовою. Рідко коли йому було дійсно цікаво. Місіс Коллінз не знала, що з ним робити. Кепкування полковника Фітцвільяма з його занудливої поведінки свідчило, що загалом містер Дарсі поводиться по-іншому, але це не підтверджувалось її власним враженням про цю людину. Оскільки їй хотілося вірити, що така переміна відбулася під впливом любові, об'єктом якої є її подруга Еліза, місіс Коллінз цілком серйозно вирішила довідатися — так це чи ні. Кожного разу, коли вони бували у Розінгсі, щоразу, коли він приходив до Гансфорда вона спостерігала за ним, але без особливого успіху. Так — він і справді часто дивився на її подругу, але сам вираз цього погляду викликав сумніви. Це був відвертий і пильний погляд, але їй часто здавалося, що в ньому було замало симпатії, а часто він видавався взагалі якимось бездумним.
Двічі чи тричі вона натякала Елізабет про можливу небайдужість до неї містера Дарсі, але та тільки сміялася з такої думки. Місіс Коллінз вважала за краще не наполягати на продовженні цієї теми, побоюючись породити сподівання, єдиним результатом яких могло бути лише розчарування; на її думку, можна було не сумніватись у тому, що вся антипатія до містера Дарсі з боку її подруги неодмінно зникла б, якби їй здалося, що вона заволоділа його серцем.
Будуючи свої доброзичливі плани стосовно Елізабет, Шарлотта інколи уявляла, що та могла б вийти заміж за полковника Фітцвільяма. Він був чоловіком незрівнянно приємнішим, безперечно симпатизував їй, а його матеріальне становище було дуже сприятливим. Але на противагу цим достоїнствам містер Дарсі мав значні повноваження у справах церковних, чим не міг похвалитися його кузен.
Розділ XXXIII
Не один раз Елізабет, походжаючи парком, раптово зустрічала містера Дарсі. Спершу вона, ремствуючи на каприз випадку, який заніс його до куточка, в якому раніше рідко хто бував, і намагаючись надалі запобігти таким зустрічам, не проминула вказати містеру Дарсі, що це її улюблене місце. Але коли такий випадок трапився вдруге, це вже було справді дивно! Проте вони зустрілись. І навіть утретє. Або це було навмисним виявом поганого характеру, або ж добровільною покутою, бо цього разу справа не обмежилася лише формальними привітаннями, ніяковою паузою та розставанням. Містер Дарсі визнав за потрібне змінити напрямок своєї прогулянки і приєднатися до Елізабет. Він ніколи не розмовляв багато, вона теж не завдавала собі клопоту багато говорити чи багато слухати; але під час їхньої третьої зустрічі її вразило, що інколи він ставить несподівані й не пов'язані одне з одним запитання — чи подобається їй у Гансфорді, чи любить вона гуляти на самоті, що вона думає з приводу сімейного щастя містера та місіс Коллінз. А ще Елізабет вразило, що, говорячи про Розінгс та про її недостатню обізнаність з родиною, яка там мешкала, Дарсі, здавалося, мав на увазі, що кожного разу, коли вона приїжджатиме до Кента, не промине погостювати в цьому маєтку. Це припущення чулось у його словах. Може, він мав на увазі полковника Фітцвільяма? їй подумалося, що коли Дарсі й дійсно на щось натякав, то цей натяк неодмінно стосувався саме цієї людини. Це трохи засмутило її, тому Елізабет зраділа, коли опинилася перед воротами в огорожі напроти пасторату.
Одного дня вона під час прогулянки перечитувала листа від Джейн, зупиняючись на деяких реченнях, із котрих було видно, що сестра її писала цього листа не в найкращому гуморі, як раптом, підвівши очі, з подивом побачила перед собою не містера Дарсі, а полковника Фітцвільяма, який ішов їй назустріч. Швидко прибравши листа, Елізабет мовила з натужною посмішкою:
— А я й не знала, що ви любите тут гуляти.
— Я обходив парк, — відказав полковник Фітцвільям, — це моя багаторічна звичка, а свою прогулянку я маю намір завершити візитом до пасторату. Ви підете далі?
— Ні, я саме збиралася повернути назад.
Так вона і зробила, і вони пішли до пасторату разом.
— Ви достеменно поїдете з Кента в суботу? — запитала вона.
