У вогні - Коллінз Сюзанна (чтение книг .TXT) 📗
— Катніс, ти не маєш цього робити!
І Дарій відпустив мою долоню.
Коли ми пішли переглядати запис церемонії відкриття, я вмостилась на дивані поміж Цинною та Геймітчем, бо мені не хотілося сидіти поряд із Пітою. Жах, який трапився з Дарієм, стосувався мене і Гейла, може, ще Геймітча, але не Піти. Для нього Дарій був просто знайомим, Горно для Піти не важило стільки, скільки воно важило для нас. До речі, я ще й досі гнівалася на нього за те, що він підсміювався з мене разом з іншими переможцями, отож його співчуття й турбота цікавлять мене зараз найменше. Це не перекреслювало мого бажання врятувати Піту на арені, але крім цього, я йому більше нічого не завинила.
Дивлячись на нашу процесію до Столичного кільця, я думала про те, що даремно нас вбрали у костюми і влаштували, як у звичайний рік, парад на колісницях по місту. Діти в костюмах зазвичай мають дивакуватий вигляд, а літні переможці — просто жалюгідний. Тільки деякі, на кшталт Джоанни та Фінея, наймолодших, чи Сії і Брута, чиї тіла не втратили пружності, могли хоч трохи зберегти гідність. Решта ж, понівечена хворобами, алкоголем або наркотиками, в костюмах, які символізували корів, дерева або хліб, мали безглуздий вигляд. Минулого року ми жваво обговорювали кожного з суперників, а сьогодні лише зрідка зронювали слово-два. Не дивно, що натовп просто ошалів, коли з’явились ми з Пітою — молоді, вродливі, неперевершені у своїх мерехтливих костюмах. Справжнє втілення того, якими мають бути трибути.
Тільки-но перегляд скінчивсь, я підвелася, подякувала Цинні та Порції за їхню дивовижну роботу і пішла спати. Еффі нагадала мені, що завтра вранці ми збираємось на сніданок дуже рано, щоб виробити стратегію тренувань, але навіть її голос сьогодні звучав зовсім не жваво. Бідолашна Еффі! Нарешті їй пощастило: ми з Пітою стали переможцями в Іграх, але Червона чверть усе перекреслила, і навіть Еффі не в змозі знайти в цій ситуації нічого позитивного. Думаю, за Капітолійським параметрами те, що з нами відбулося, можна вважати справжньою трагедією.
Скоро потому, як я вляглася, пролунав тихий стукіт у двері, але я не відреагувала. Сьогодні бачити Піту мені зовсім не хотілось. Особливо коли десь поряд Дарій. Це майже те саме, якби сам Гейл був тут. Гейл. Як я можу його забути, коли за моїми дверима привидом ходить Дарій?
Цього разу мій нічний кошмар — язики. Спочатку я, закам’яніла й безпорадна, дивилась, як руки в рукавицях здійснюють криваву операцію в роті Дарія. Потім я опинилась на вечірці, де всі були в масках, і хтось із вологим язиком, як у змії (я думала, що це Фіней), переслідував мене. Та коли він нарешті спіймав мене і скинув свою маску, виявилося, що це президент Снігоу. З його вуст текла кривава слина... Аж нарешті я опинилась на арені, мій язик був сухим як наждак. Я силкувалась дотягнутися до озерця, та щоразу, коли губи майже торкались води, вона відступала.
Прокинувшись, я попленталась у ванну кімнату і випила стільки води просто з-під крана, скільки в мене влізло. Потім стягла з себе просяклий потом одяг, упала голяка на ліжко і — дивна річ — знову заснула.
Вранці похід на сніданок я відкладала так довго, як могла, бо мені зовсім не хотілось обговорювати стратегію тренувань. Що там обговорювати? Все одно всі переможці давно знають усі навички своїх суперників. У всякому разі, колишні навички. Тож ми з Пітою і далі вдаватимемо закоханих, та й по всьому. До того ж я не здатна нічого обговорювати, коли поряд — без’язикий Дарій. Я довго стояла під душем, потім повільно вдяглася (Цинна залишив мені тренувальний костюм) і з автомата замовила в кімнату сніданок із меню. За хвилину з’явились ковбаса, яйця, картопля, хліб, сік і гарячий шоколад. Я повільно їла, тягнучи час до десятої години, коли мені таки доведеться спуститись у Тренувальний центр. О дев’ятій тридцять Геймітч замолотив у мої двері, вочевидь, ситий очікуванням по горло, і звелів мені негайно спуститися до їдальні. Перш ніж поплентатися туди, я ще почистила зуби, ефективно вбивши додаткові п’ять хвилин.
Їдальня була майже порожня, сиділи тільки Піта і Геймітч, чиє обличчя палало від спиртного і злості. На зап’ястку в нього висів браслет зі щирого золота, на якому танцювали вогненні язики (ідея Еффі, втілена в життя); з нещасним виглядом Геймітч крутив його. Браслет і справді був дуже гарний, але від того, як Геймітч смикав його, він більше був схожий на кайданки, ніж на прикрасу.
— Ти спізнилася, — рявкнув на мене Геймітч.
— Вибачте. Я проспала — півночі мене мучили кошмари про відтяті язики.
Я хотіла, щоб це прозвучало ворожо, але в кінці речення голос мені зрадив.
Геймітч суворо на мене подивився, але швидко пом’якшав.
— Добре, нічого страшного. Сьогодні на тренуванні ви матимете два завдання. Перше: ви і досі закохані.
— Ясна річ.
— І друге: заведіть собі друзів, — промовив Геймітч.
— Ні, — різко відповіла я. — Я нікому не вірю, більшість узагалі терпіти не можу, тож краще, щоб нас було тільки двоє.
— Я також спершу так сказав, але... — почав був Піта.
— Двох недостатньо, — наполягав на своєму Геймітч. — Цього разу вам знадобиться більше союзників.
— Чому це? — спитала я.
— Бо у вас є очевидний недолік. Ваші супротивники знають одне одного вже багато років, тож кого, ви думаєте, вони повбивають першими? — відповів він.
— Нас. Але нам усе одно не вдасться вплинути на давню дружбу, — відказала я. — То чого смикатися?
— Бо ви і досі маєте непогані шанси. Ви подобаєтеся глядачам. Це й робить вас бажаними союзниками. Але тільки якщо ви дасте іншим знати, що не проти вступити з ними в спілку, — пояснив Геймітч.
— Тобто ви хочете сказати, що цього року ми маємо приєднатися до зграї кар’єристів? — перепитала я, не в змозі приховати огиду. Зазвичай трибути з Округів 1, 2 і 4 об’єднували свої сили, брали до себе ще кількох годящих бійців і вкупі полювали на слабших супротивників.
— Саме такою і була наша стратегія, хіба ні? Тренуватися, як кар’єристи? — нагадав мені Геймітч. — А хто вступає до зграї кар’єристів, зазвичай узгоджується до того, як розпочнуться Ігри. Минулого року Піта ледве встиг до них приєднатися.
Я згадала ненависть, яку відчула до Піти на минулих Іграх, дізнавшись, що він із кар’єристами.
— Отже, ви пропонуєте нам об’єдналися з Фінеєм і Брутом? Я правильно вас зрозуміла?
— Не обов’язково. Всі тут переможці. Зберіть власну зграю. Оберіть тих, хто вам до вподоби. Наприклад, Чича та Сію. Ще було б непогано залучити Фінея, — відповів на моє питання Геймітч. — Знайдіть когось, союз із ким буде вам вигідний, хто може стати в пригоді. Запам’ятайте, ви більше не на арені, повній переляканих дітей. Переможці — досвідчені вбивці, і байдуже, в якій вони зараз формі.
Либонь, Геймітч мав рацію. Тільки от кому я можу довіритись? Можливо, лише Сії. Але чи хочу я укладати з нею перемир’я, якщо згодом я, можливо, буду змушена її вбити? Ні. Хоча за таких самих умов ми об’єдналися з Рутою. Я сказала Геймітчу, що спробую, хоча насправді мені це навряд чи вдасться.
Еффі прибігла трохи раніше, щоб провести нас униз, бо минулого року ми останніми з трибутів з’явились у спортзалі, хоч і прийшли вчасно. Але Геймітч не схотів, щоб вона нас супроводжувала до спортзалу. Ніхто з трибутів не з’явиться там із нянькою, а оскільки ми з Пітою наймолодші, то для нас особливо важливо продемонструвати самостійність. Тож Еффі довелося задовольнитися тим, що вона провела нас до ліфта, поправила нам зачіски й натиснула кнопку.
За коротку поїздку неможливо нормально поговорити, та коли Піта взяв мене за руку, я не відштовхнула його. Вчора ввечері, коли ми опинилися наодинці, я могла собі дозволити ігнорувати його, але сьогодні на тренуванні ми повинні з’явитись, як неподільна команда.
Еффі не варто було турбуватися, що ми прийдемо останні. У спортзалі були тільки Брут та Енобарія, жінка з Округу 2. На вигляд їй можна було дати років тридцять. Все, що я про неї пам’ятала, це як у бійці вона вбила трибута, перегризши йому горлянку зубами. Завдяки цьому вчинку вона стала такою відомою, що після перемоги спеціально підточила всі свої зуби, аби стали гострі як ікла, та вкрила золотом. Нестачі прихильників у Капітолії у неї не було.
