Незвичайні пригоди експедиції Барсака - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль (читать книги онлайн регистрации txt) 📗
— Щоб перепинити нам шлях до Нігера, тому що Гаррі Кіллер не хотів, щоб ми дізналися про Блекленд, про існування якого в Європі ніхто й не підозріває.
— Що ви розказуєте? — скрикнув Камаре з несподіваною жвавістю. — Це ж неможливо, щоб в Європі не знали про це місто, адже багато робітників повернулися туди від нас.
— А проте це так, — відповів Барсак.
Камаре підвівся. Глибоко схвильований, він заходив по кімнаті, бурмочучи:
— Неймовірно!.. Неймовірно!..
Але скоро він опанував себе зусиллям волі і знову сів, тільки трохи блідіший, ніж звичайно.
— Продовжуйте, прошу вас, — сказав він.
— Не набридатиму вам подробицями, — заговорив Барсак. — Скажу тільки, що, позбавивши нас охорони, люди Гаррі Кіллера схопили нас серед ночі і привезли сюди, де вже два тижні тримають у полоні, повсякчас загрожуючи стратою.
Кров кинулась в обличчя Марселя Камаре. В його погляді засвітилась погроза.
— Просто незбагненно! — вигукнув він. — Як! Гаррі Кіллер дозволяє собі таке!
— Це ще не все, — сказав Барсак і розповів про вбивство двох негрів.
Марсель Камаре був вражений. Можливо, це вперше йому доводилось вийти з світу чистої абстракції і зіткнутися з реальною дійсністю. І його чесна натура глибоко страждала. Як! Він, шо ніколи не зачепив би й комашини, довгі роки жив у повному невіданні поруч з істотою, здатною до такої жорстокості!
— Це жахливо… потворно!.. — вигукнув він.
Його жах був глибокий і щирий. І Барсак спитав, висловлюючи думку, яка займала всіх:
— На сумлінні у Гаррі Кіллера, безумовно, є й інші злочини. Вам про них нічого не відомо?
І ви насмілюєтесь запитувати! — запротестував обурений Камаре. — Ніколи не виходячи з заводу, який весь тримається на мені, займаючись створенням винаходів, серед яких є, можна сказати, незвичайні, я нічого не бачив, ні про що не знав.
— Якщо я правильно вас зрозумів, — промовив Барсак, — ви частково відповіли на запитання, яке стоїть перед нами, відколи ми опинилися тут. Нас дуже дивує, як може це місто і прилеглі до нього поля бути справою рук Гаррі Кіллера. Тільки подумати, що десять років тому тут був океан піску! З якою б метою це не було зроблено, зміна разюча. Але навіть якщо Гаррі Кіллер і був колись людиною обдарованою, він давно потопив свою обдарованість в алкоголі, і ми ніяк не могли збагнути, як цей дегенерат міг стати творцем таких чудес.
— Він! — вигукнув Марсель Камаре в пориві обурення. — Він! Ця нікчема, цей нуль! Та що ви! Витвір чудовий, але, щоб його здійснити, потрібний був не Гаррі Кіллер!
— Хто ж цей творець? — спитав Барсак.
— Я! — урочисто промовив Марсель Камаре, обличчя якого палало гордістю. — Це я створив усе, що тут існує. Я пролляв благодатний дощ на сухий, випалений ґрунт пустині. Я перетворив його в родючі, зелені поля. Я з нічого створив це місто!
Барсак і його супутники обмінялися занепокоєними поглядами. Чи не потрапили вони від одного божевільного до другого?
— Якщо ви автор усього, що ми тут бачили, чому ж ви віддали своє творіння до рук Гаррі Кіллера, не цікавлячись тим, як він його використає?
— Коли превічна всемогутність кидає небесні світила в безмежжя, вона не турбується про те, яке лихо може з того виникнути! — гордо відповів Камаре.
— Але вона карає часом, — пробурмотів доктор.
І я покараю, як вона, — запевнив Камаре, в очах якого знов спалахнув небезпечний блиск.
Утікачі відчули тривогу. Чи можна покластися на цю людину, можливо й геніальну, але безумовно неврівноважену, що здатна бути одночасно такою сліпою і такою невгамовно гордовитою?
Амедей Флоранс вирішив, що розмову слід перевести на більш реальні теми.
— Чи не буде нескромністю з мого боку, — звернувся він до Камаре, — коли я спитаю, як ви познайомилися з Гаррі Кіллером і як у вас виник проект створення Блекленда?
— Будь ласка, — лагідно відповів Камаре, до якого поступово повернувся властивий йому спокій. — Проект належить Гаррі Кіллеру, а виконання — мені. Я познайомився з Гаррі Кіллером, коли брав участь в експедиції, якою командував капітан запасу Джордж Бакстон…
Почувши це ім’я всі глянули на Джейн, але вона лишалась незворушною.
— Тонгане брав участь у цій експедиції як сержант, ось чому я його зараз пізнав, хоч відтоді минуло вже чимало років. Мене ж було запрошено як інженера, для вивчення рельєфу місцевості, водних ресурсів і особливо мінеральних покладів обстежуваних районів. Вирушивши з Асери в країні ашанті, ми два місяці прямували на північ, коли одного доброго дня серед нас з’явився Гаррі Кіллер. Наш начальник прийняв його добре, він вступив у наш загін і там зостався.
— Чи не правильніше буде сказати, — спитала Джейн, — що він поступово замістив капітана Бакстона, якого скоро перестали бачити?
Камаре обернувся до молодої дівчини.
— Не можу вам сказати… — промовив він неупевнено, хоч і не дивуючись такому запитанню. — Я був дуже зайнятий своєю працею, а тому не звертав на це уваги і бачив Гаррі Кіллера не частіше, ніж Джорджа Бакстона. А одного разу, повернувшися після дводенного від’їзду, я не знайшов загону на тому місці, де доти був наш табір. Я дуже здивувався і не знав, куди податися, і раптом зустрів Гаррі Кіллера, який розповів, що капітан Бакстон повернувся на узбережжя з більшою частиною персоналу, а йому, Гаррі Кіллеру, разом зі мною і ще десятком працівників доручено завершити дослідження. Я приєднався до Гаррі Кіллера. В той час я виношував кілька цікавих винаходів, і Кіллер про це дізнався. Він приставив мене сюди і запропонував їх здійснити. Я погодився. Ось як зав’язалися мої стосунки з Гаррі Кіллером.
— Дозвольте мені доповнити ваші відомості, пане Камаре, — промовила дуже серйозно Джейн Бакстон, — і розповісти те, чого ви, очеівидно, не знаєте. З того дня, коли Гаррі Кіллер приєднався до експедиції капітана Бакстона, загін перетворився в зграю бандитів. Вони спалювали села, убивали людей, розпорювали жінкам животи, різали дітей…
— Це неможливо! — запротестував Камаре. — Я ж там був, чорт забирай, і нічого цього не бачив!
— Як не помітили нас, пройшовши повз нас, як десять років лишалися в невіданні всіх злодіянь Гаррі Кіллера. На жаль, події, про які я вам розповідаю, не підлягають сумніву. Вони ввійшли в історію, про них знає весь світ.
— А я не знав! — пробурмотів вражений Камаре.
— Чутки про ці звірства, — продовжувала Джейн Бакстон, — досягли Європи. Проти бунтівничого загону Джорджа Бакстона було вислано солдатів, і цей загін було знищено. В той день, коли ви, повернувшись до табору, нікого там не знайшли, Джордж Бакстон загинув, але не під солдатськими кулями, як досі вважалося, а підступно вбитий ударом ззаду…
І Джейн Бакстон розкрила своє справжнє ім’я і розповіла вкрай приголомшеному Марселю Камаре про мету свого приїзду в Африку і про те, що було виявлено в могилі поблизу Кубо. Вона вийняла з-за пояса кинджал, яким було вбито її брата.
— На ручці раніше можна було прочитати ім’я убивці, додала вона, — але час, на жаль, знищив його. Проте, збереглися дві букви — “і” та “л”; після того, що ви нам розповіли, я, очевидно, не помилюся, коли скажу, що це ім’я читається: “Гаррі Кіллер”.
Слухаючи цю трагічну оповідь, Марсель Камаре проявляв все зростаюче збудження. Він то гарячково сплітав і розплітав пальці, то проводив руками по обличчю, зробленому потом.
— Це жахливо!.. Жахливо!.. І це… зробив я!.. Я!.. — повторював він без кінця, а в його широко розкритих очах знов і знов спалахував неспокійний блиск.
— Дасте ви нам притулок? — спитав тоді Барсак.
— Чи дам я вам притулок? — відповів Камаре з незвичною запальністю. — Невже треба про це запитувати? Виходить, ви вважаєте мене спільником цих мерзенних злочинів, які я покараю, можете бути певні!
— Перш ніж говорити про покарання, треба подумати про самооборону, — зауважив Амедей Флоранс, як завжди тверезий. — Адже можна чекати, що Гаррі Кіллер захоче нас забрати.
Марсель Камаре посміхнувся і відповів:
