Сліпота - Сарамаго Жозе (книги без сокращений .TXT) 📗
Запропонувавши допомогти сліпому, чоловік, який потім украв у нього автомобіль, не плекав у ту мить ніякого поганого задуму, якраз навпаки, те, що він зробив, він зробив, підкоряючись почуттям великодушності й альтруїзму, що є, як усім відомо, двома найкращими характеристиками людського роду, які зустрічаються навіть у набагато закореніліших злочинців, аніж цей простий крадій автомобілів, який не мав жодної надії піднятися по драбині, що нею користуються справжні боси цього ремесла, які навчилися обертати собі на користь потреби людей убогих. Зрештою, запитаймо себе, чи існує така вже велика різниця між допомогою сліпому, наданою, щоб потім пограбувати його, й доглядом за немічною бабусею в надії одержати її спадщину. Лише тоді, коли вони вже підходили до будинку сліпого, думка про те, щоб украсти в нього автомобіль, виникла в нього з усією своєю природністю, так само ото людина вирішує купити лотерейний квиток лише тоді, коли побачить продавця квитків, тож він купив свого лотерейного квитка без будь-якого передчуття, просто хотів подивитися, що з цього буде, наперед змирившись із тим, що мінлива фортуна може піднести йому або щось або нічого, хоча хто-небудь скаже, що він діяв під впливом рефлексу, визначеного його особистістю. Люди, які скептично оцінюють людську природу — а їх багато, й вони дуже вперті — скажуть, що хоч нагода й не завжди робить злодія, не випадає сумніватися, що вона дуже допомагає в його становленні. Що ж до нашого випадку, то ми маємо всі підстави думати, що якби сліпий прийняв другу пропозицію свого доброго самарянина, який зрештою виявився фальшивим, у ту останню мить, коли його доброта ще мала шанси здобути перемогу, ми маємо на увазі пропозицію скласти йому компанію доти, доки прийде з роботи його дружина, хто знає, чи ефект моральної відповідальності, який став би наслідком виявленої довіри, не придушив би злочинну спокусу й не дозволив вийти на поверхню тим світлим і шляхетним рисам характеру, які нерідко проявляються навіть у найбільш загублених душ. Наш сліпий у своєму випадку явно перестарався й недарма стародавнє прислів'я навчає: пошли дурня Богу молитися, то він і лоб поб'є.
Моральна совість, яку багато безумців засуджують, а ще більше відкидають, насправді існує й існувала завжди, а не є просто вигадкою філософів четвертичного періоду, які розумували в ті часи, коли людська душа тільки утворювалася на основі вельми туманного проекту. З плином часу, у зв'язку з потребами співжиття та генетичних обмінів, ми змішали совість із кольором крові та сіллю сліз, а що цього було мало, то ми перетворили очі на великі дзеркала, обернені всередину, й часто це призводило до того, що вони відверто показували нам те, що ми намагалися заперечувати ротом. Додайте до цього загального результату таку поширену, а надто серед простих душ, властивість, коли каяття за поганий учинок часто змішується з первісними страхами всіх різновидів, то кара зловмисника стає набагато тяжчою, аніж він того заслуговує і, як то кажуть, без ножа його ріже. Проте в нашому випадку неможливо визначити, якою мірою страх, а якою стривожена совість почали дошкуляти злодію, коли він запустив машину в рух. Звісно, його не міг заспокоювати той факт, що він перебуває на місці водія, який тримав у руках це саме кермо, коли раптом осліп, який дивився крізь це саме вітрове скло й раптом перестав бачити, не треба бути обдарованим багатою уявою, щоб такі думки стали розбуджувати брудну й повзучу тварюку страху, ось вона вже підіймає голову. А крім того ще й каяття, тяжкий тиск совісті, про яку ми говорили раніше, або якщо ми хочемо описати її образно, совість із гострими зубами, що вгризаються прямо в душу, явила йому образ розгубленого сліпого, який зачиняв перед ним двері, Не треба, не треба, казав бідолаха, а він же віднині не зможе ступити й кроку без сторонньої допомоги.
Злодій подвоїв увагу, вдивляючись у вуличний рух, аби не дозволити цим прикрим думкам цілком себе заполонити, він знав, що не може припуститися найменшої помилки, найменшої неуважності. Досить було комусь із поліціантів, яких на вулицях вистачало, зупинити його машину й сказати, Покажіть, будь ласка, ваші права на машину й посвідчення особи, і йому знову довелося б дуже низько впасти в житті. Він напружив усю свою увагу, щоб безвідмовно підкорятися сигналам світлофорів: не намагався проскочити на червоне світло, шанобливо ставився до жовтого, терпляче чекав зеленого. Але в якусь мить помітив, що стежить за зміною кольорів із неприродною одержимістю. Тоді він став регулювати швидкість автомобіля так, щоб попереду в нього завжди було зелене світло, навіть якщо для цього треба було підвищити швидкість або навпаки — знизити її настільки, що водії позаду починали дратуватися. Зрештою, дезорієнтований, напружений до краю, він звернув у набагато вужчу поперечну вулицю, де, він знав, світлофорів немає, і помчав по ній куди очі світять, покладаючи надії на свою майстерність водія. Він почував себе на межі нервового зриву, саме такими словами подумав він про свій стан, Відчуваю, що нерви у мене далі не витримають. Він задихався в автомобілі. Опустив обидва вікна, але якщо зовні повітря й рухалося, воно анітрохи не освіжало атмосферу всередині, Що мені робити, запитав він себе. Гараж, до якого він мав відвести автомобіль, був далеко звідси, на передмісті, але в такому стані, в якому він перебував, він ніколи туди не доїде, Мене або поліцай тут зупинить, або я потраплю в катастрофу, а то й щось гірше може зі мною трапитися. Тоді він подумав, що найкраще буде вийти з автомобіля бодай на короткий час і спробувати навести порядок у своїй голові. Можливо, мені пощастить прочистити мозок, якщо той суб'єкт і осліп у своїй машині, то мені не обов'язково тут осліпнути, це не грип, який передається з повітрям, пройду пішки один квартал, і все минеться. Він вийшов із машини, не став навіть відчиняти дверці, ніде нікого тут не було, й пішов прогулятися. Він не встиг зробити й тридцять кроків, як осліп.
Останнім у черзі до окуліста був великодушний стариган із чорною пов'язкою на оці, той самий, який сказав кілька добрих слів на адресу бідолахи, що раптово осліп. Він прийшов тільки для того, щоб з'ясувати дату операції з видалення катаракти, вона з'явилася на тому єдиному оці, яке в нього лишилося, друге порожнє око затуляла чорна пов'язка, й старому тепер не було чим дивитися, Це хвороба з тих, які приходять із віком, сказав йому лікар якийсь час тому, коли ваша катаракта визріє, ми її усунемо, і ви знову побачите світ, у якому живете. Коли старий із чорною пов'язкою на оці пішов, і сестра сказала, що пацієнтів більше нема, лікар узяв до рук історію хвороби чоловіка, який прийшов до нього сліпим, прочитав її один раз, двічі, поміркував протягом кількох хвилин і зрештою зателефонував колезі, з яким у них відбулася наступна розмова, Ти знаєш, сьогодні мені довелося мати справу з надзвичайно цікавим випадком, до мене прийшов чоловік, який раптово втратив зір, обстеження не виявило ані жодних помітних ушкоджень, ані якихось природжених вад, він стверджує, що все бачить білим, щось подібне до густого молочного туману затуляє йому очі, я спробую якомога точніше описати тобі те, що побачив, звичайно, мій опис буде суб'єктивним, ні, той чоловік молодий, йому тридцять вісім років, у твоїй практиці не зустрічалося чогось подібного, може, ти щось чув про такий випадок, досі я не розумію, що то за хвороба і як її лікувати, аби виграти час, я призначив йому кілька аналізів, так, звичайно, ми можемо подивитися його разом, в один із найближчих днів, після вечері я спробую переглянути літературу, подивлюся бібліографію, можливо, знайду якийсь слід, так, я знаю, звичайно, агнозія, психічна сліпота, може бути, але в такому разі йдеться про перший випадок із такими характеристиками, бо не випадає сумніватися, що чоловік справді осліп, а ми знаємо, що агнозія — це неспроможність упізнати те, що людина бачить, атож, я й про це подумав, про можливість захворювання на амавроз, але згадай про те, що я тобі сказав на самому початку, що це сліпота біла, тобто щось прямо протилежне амаврозові, який чорний-чорнісінький, хіба що тут існує білий амавроз, така собі біла непроглядність, так би мовити, так, я знаю, нічого подібного ніхто ніколи не бачив, я з тобою згоден, завтра я тобі зателефоную, скажу, коли ми зможемо оглянути його вдвох. Закінчивши розмову, лікар відкинувся на спинку крісла, посидів так кілька хвилин, потім підвівся й повільними, стомленими рухами скинув халат. Пішов до ванної кімнати, щоб помити руки, але тепер не поставив дзеркалу метафізичного запитання, Шо ж це було, а спробував укріпити себе в науковому світогляді, звичайно ж, агнозія та амавроз давно виявлені й точно визначені у книжках та на практиці, проте це аж ніяк не означає, що не може виникнути варіантів, мутацій, якщо такі слова є адекватними й судячи з усього, такий день настав. Існує тисяча причин для того, щоб у мозку заблокувалася якась зона, так, звичайно ж ідеться про мозок, а не про щось інше, як ото іноді людина приходить додому й не може відчинити власних дверей. Наш офтальмолог полюбляв літературу й умів щось доречно процитувати з неї.
