За двома зайцями - Старицкий Михаил Петрович (библиотека электронных книг .TXT) 📗
П р о н я. Ви так і понімайте!
Голохвостий. Ах, ах! Да я з своей сторони при полном акорде, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.
П р о н я. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.
Голохвостий. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млине, так што-небудь і ляпне!
Настя (до Наталки). Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном, як дурень з торбою…
Наталка (до Насті). Це вона нам вибива очі!
Н, а с т я. Приндя чортова! (До Проні). Добраніч вам!
Наталка. Ходім уже!
Голохвостий. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик!
Настя. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!
Наталка (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!
Проня. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!
Наталка. Нічого, ваш кавалер позбирає… докласти вам воза!
Пішли .
ВИХІД VI
Проня й Голохвостий.
П р о н я (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!
Голохвостий. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, — без мила голите.
Проня. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!
Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять, — Мусатов і хранцюзька помада.
Проня. Мерси.
Голохвостий. А в тіятрі любите?
Проня. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я було как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
Голохвостий. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!
Проня. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло… ви мущина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.
Голохвостий. А ви які читали?
Проня. «Єруслана Назаровича», «Кровавую звєзду», «Чорний гроб»…
Голохвостий. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман… вот раман, так раман… «Битва руських з кабардинцями» — а-ах! Або — «Матильда — чилі хранцюзька гризетка», або теж «Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться». Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!
Проня. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!
Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила!
Проня. Ах, ето ужасно жорстоко…
Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би-лучче самим рамана завить.
Проня. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка…
Голохвостий (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите?
Проня (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно… Я баришня. (Набік). Ага! Дочекалась-таки!
Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!
Проня. Я і понятія у цім нікоторого не імію…
Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!
Проня. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю… Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно…
Голохвостий. Коли без етого никак нельзя обойтиться: все равно прийдьоться…
Проня. Ах, не говоріть мінє про любов… А я до вас ужасть как… Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль…
Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.
Проня. Мерси! Только тут ноччю… при мєсяцє… так мінє моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається… Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать…
Голохвостий (цілує руку). Я только боюсь ро-дителів ваших, а то б давно зайшол…
Проня. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно…
Голохвостий. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).
Проня. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите…
Голохвостий. Прийду, прийду, моя канахветочко!
Проня. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить до хвіртки). Ламур! (Вибіги).
ВИХІД VII
Голохвостий сам.
Голохвостий. Бон-бон! (Підскакує). Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! Проня, значить, тут. (Показує кулак). Старі, правда, не спротивляться, потому потурають дочке у всьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи… Але зате ж все моє! От уджиґну! Годі вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути, — буде, доволно! Можно будєть і самому зайців ловити, а особливо куріп'яточок… хр-р-р… Хап — і єсть! Хап — і єсть!
ВИХІД VIII
Голохвостий і Галя.
Галя (іде з кошиком, придивляється). От як ми опізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку… Ні, он хтось стоїть, чи не Степан? (Зближається, щоб трохи роздивитись).
Голохвостий (зуздрівши). А, на ловця й звір біжить. (Підліта). Ціп-ціп, куріпочко!
Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Голохвостий заступа дорогу).
Голохвостий (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, — хіба з'їм?
Г а л я. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.
Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.
Г а л я. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?
Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю, — просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
Г а л я. А справді, це той самий… Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!
Голохвостий. Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візьміть в руки піштолєта і простреліть тут грудь мою!
