Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович (лучшие книги читать онлайн бесплатно txt) 📗
Ісус відповів і до нього сказав: «Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіговим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!» І Він каже йому: «Поправді, поправді кажу вам: Відтепер ви побачите Небо відкрите та ангелів Божих, що на Людського Сина (варіант – “до Людського Сина”. – Авт.) піднімаються та спускаються” (Ів. 1.43-51).
Видіння “драбини в Небо” бачив ще в старозавітні часи патріарх Яків. Ця драбина, що символізує собою сходження щаблями досконалості, відома нам як “драбина Якова”:
“І вийшов Яків із Беер-Шеви (з Вірсавії. – Авт.), і пішов до Харану і натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, – ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж Неба. І ось Анголи Божі виходили і сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: «Я Господь...” (Буття 28.10-22).
Біблія – книга символічна. Як навчає святий Кирило Олександрійський: “Відсічи непотрібність історії, зніми ніби деревину букви й дійди до самої серцевини рослини, тобто пильно досліди внутрішній плід заповіданого, і споживи в їжу”. Що є небо біблійною мовою? Це та твердь посеред різноманітних вод духовних, розмаїтих вчень і бачень, яку створив Господь – закон Божий, воля Божа, духовність любові. Саме туди, в сфери Духа Божого, в Небо, в Царство Небесне маємо прагнути ми, як олень до потоків водних. “Бог Господь – моя сила, і чинить Він ноги мої, як у лані, і водить мене по висотах!”, – величає пророк Божий Авакум (Ав. 3.19). Цими щаблями досконалості належить нам підніматися в Царство Божої Любові: “Покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, а в пізнанні – стриманість, а в стриманості – терпеливість, а в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов”, – як кличе апостол Петро (2 Петра 1.5-9).
В вірі чеснота, або ж у вірі добродійство – суть перший щабель на цьому нелегкому шляху: той щабель, коли ми, немічні, ще хочемо чинити зло, ще хочемо порушувати Божі заповіді. Але маючи віру, а відтак маючи страх Божий – початок мудрості, – стримуємось від гріха, приносимо плоди добродійства, зусиллями беремо Царство Небесне. І переходимо на наступний щабель: “в добродійстві – роздумування”, пізнання. Ми пізнаємо волю Творця, стверджуємось, зростаємо у слові Божому і доходимо висновку, що немає іншого способу очищення і вдосконалення, окрім стриманості від гріха. Окрім притримування пожадливостей плоті, гамування пристрастей, погашення в собі духа суєтності та пустомовства, насильства та користолюбства – “в роздумуванні – стриманість”. А в стриманості нам необхідно проявити твердість і терпіння. Стриманість і увага, піст і молитва мають стати засобами на шляху до найсолодшого смирення Христового, вчинитися нормою нашого життя. Нам належить ствердитись “під фіговим деревом”, приносячи Богові плоди покаяння та самозречення – ті смокви духовні, які приніс Нафанаїл, про які і псалмоспівець Давид каже: “Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!” (Пс. 50.19).
І тоді-то побачить нас Господь, і тоді піднімемось ми з “у стриманості – терпіння” на наступний щабель: “в терпінні – благочестя”. А це стан людини благочестивої – людини, яка сіла праворуч Ісуса, ствердилась у милосерді, у смиренні й любові, як і Він сів праворуч Отця Свого. Людини, якій вже не хочеться робити гріх, не хочеться чинити беззаконня, бо осягнула вона вищу віру – віру, що здійснюється любов’ю. Тому-то й вінцем цієї драбини в Небо є “в благочесті – братолюбіє, а в братолюбії – любов”, – вершина досконалості: возлюби Господа Бога і ближнього свого...
І остання деталь. Якщо станемо ми подібні ангелам Божим, станемо “іже херувими”, якщо піднімемось, якщо вдосконалимось – то не забудьмо й спуститися до іще недосконалих братів своїх, щоб подати руку і їм, аби разом піднятися нам до висот “з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти” (див. Ефес. 4.13). Піднятися до висот Духа, до висот вічності...
ЛЕГКО ЗДАВАТИСЯ...
В другу неділю Великого посту під час літургії читаємо Євангеліє від Марка:
“Коли ж Він [Христос] по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо. А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!» Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: «Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?» І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: «Що таке в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: «Гріхи відпускаються тобі», чи сказати: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи»? Але, щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі», – каже розслабленому: «Тобі Я наказую: Вставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» І той устав і негайно взяв ложе, – і вийшов перед усіма, так, що всі дивувались і славили Бога, й казали: «Ніколи такого не бачили ми!” (Від Марка, 2 розділ, 1–12 вірші).
Дійсно, легше сказати: “Відпускаються тобі гріхи”, аніж “Встань, хворий, і будь здоровим!” Чому? Тому що “прощати” гріхи нібито від Божого імені можуть і лжехристи. Спробуй, перевір... І багато таких “христів неправдивих” ми бачили й бачимо – як тих, що “в Божому храмі сіли, як Бог, і за Бога (тут Бог – багатий на все: на віру, на знання істини, на відання шляху до спасіння, на праведність і т. д.. – Авт.) себе видають” (див. Друге послання апостола Павла до солунян, 2 розділ, 1–12 вірші), так і тих, які заполонили храми людських сердець шарлатанством, а то й відвертою диявольською отрутою, обертаючи їх на вертепи розбійників: ті, “хто ворожить ворожбу (російською “прорицатель”, хто передрікає долю. – Авт.), хто ворожить на хмарах (по небу, рос. “гадатель”, астролог. – Авт.), ворожка, чарівник, і хто нашіптує (рос. “обаятель”, гіпнотизер. – Авт.), хто викликає духа померлого та духа віщого (медіум. – Авт.), і хто питає померлих (спірит. – Авт.). Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке...” (Повторення Закону, 18 розділ, 9–12 вірші).
Легко проголошувати: я досконалий, як досконалий Отець наш Небесний; я здолав шлях до обоження, я повернув собі предвічну подобу Божу, став преподобним, “я багатий, і збагатів, і не потребую нічого” (див. Об’явлення Івану Богослову, 3 розділ, 14–22 вірші). Та важко бути... Як сказав поет: “Здаватися легко, – дуже важко бути!” У Своїй відповіді книжникам Христос виявляє, що Йому належить влада прощати гріхи. Влада, яка притаманна лише одному Богові. І стверджує цю Свою владу ділом! Бо “по плодах їх пізнаєш їх”. І наказує: “Вставай та й іди!..” І той розслаблений, повністю паралізований чоловік, який вже не мав не лише віри, а й надії на зцілення – встав, узяв ложе своє і вийшов перед усіма, так що всі дивувалися й славили Бога...
Здаватися легко – дуже важко бути. Легко показуватися віруючим і вірним, та важко приносити плоди віри, плоди милосердя й богопізнання. Легко видаватися цілителем, купивши собі диплом екстрасенса, та важко впустити в серце своє Христа, увірувати, хреститись духовно, тобто повністю зануритись у Дух Святий, Дух Христів в Ім’я Отця, Сина, Святого Духа: увірувати, восиновити (здійснити, реалізувати, втілити) в собі віру, що чинна любов’ю, і, нарешті, одухотворити (ствердити, оспівати, розповсюдити навколо себе) її. А відтак важко і отримати ті заповідані Христом ознаки, які супроводжують вірних: “Хто увірує й охреститься (духовно охреститься /“хреститися” – грецькою “баптисма”, “повне занурення”/: увірує вірою самозречною, смиренною, у всьому довіриться Богові, повністю зарине у Святий Дух любові. – Авт.), – буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть виганяти, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих – і добре їм буде!” (Мк. 16.16–18).
