Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Поміж ворогами - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗

Поміж ворогами - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Поміж ворогами - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

- Добре-добре, діду! Я йо­му цього не спу­щу. Бу­де він говіть, я нак­ла­ду на йо­го важ­ку по­ку­ту, бо «хто матір за­бу­ває - то­го й бог ка­рає», - втішав ста­ро­го Ко­цю­бу о. Ар­темій.

- От які-то бу­ва­ють діти! - бідкав­ся ста­рий Ко­цю­ба. - Я йо­го вивів в лю­де, а він… Що з то­го, що він ба­га­тий? Він ба­га­тий для се­бе. А я як був бідний, так і вмру бідним. От і те­пер на мені ла­та­на сви­ти­на і в бу­день, і в праз­ник. Ет, яка там поміч з тих дітей. Те­пе­реч­ки так на світі, що кож­ний дбає тільки за се­бе й для се­бе.

- Хіба ж це, ба­тюш­ко, впер­ше він ме­не так крив­дить та зне­ва­жає? Ет! Я йо­го по­си­лав до шко­ли; ду­мав, вив­читься чи­та­ти, бу­де мені чи­тать святі мо­лит­ви та святі кни­ги. А мо­же, ду­маю, і в свя­ту Лав­ру піде в ченці, як от Бар­чин син. Ду­мав я, бач­те, мо­же, вий­де хоч один в ро­ду пра­вед­ник та од­мо­литься за свої й за наші гріхи.

- А з йо­го от і вий­шов пра­вед­ник… - обізвав­ся о. Ар­темій.

- Ох, де там в світі вже та прав­да! Прав­да ко­ло по­ро­га те­пер си­дить, а крив­да за сто­лом на по­куті… - про­мо­вив Ко­цю­ба і важ­ко зітхнув, поп­ро­щав­ся й вий­шов.

- Ну, та й вий­шов же з Ко­цю­би­но­го си­на пра­вед­ник! - ска­зав о. Ар­темій до жінки, роз­ка­зав­ши їй роз­мо­ву ста­ро­го. - Це та­кий пра­вед­ник, що і в пек­ло не по­тов­питься з гріха­ми. Сам са­та­на візьме йо­го в пек­ло за сво­го пи­са­ря.

«Ну, пот­ри­вай же, Ле­онтію Пет­ро­ви­чу! Те­пер ти сам ви­ко­пав під со­бою яму, сам і впа­деш в неї, - ду­мав о. Ар­темій, хо­дя­чи по світлиці. - Ой, по­ле­тиш ти сторч в яму, аж но­ги за­де­реш! Дав­ся ти мені взна­ки! розмізчу ж я те­бе те­пер! Тре­ба за­раз на­пи­сать лист до ми­ро­во­го по­се­ред­ни­ка. Са­ме, са­ме доб­рий час! Їй-бо­гу, на­пи­шу листї Спи­шу за усі йо­го неп­рав­ди й крив­ди».

О. Ар­темій побіг до письмо­во­го сто­ла, що сто­яв в сто­ловій, ви­тяг з шух­ля­ди шість листів па­пе­ру, заг­ля­нув в чор­нильни­цю. В чор­нильниці бу­ло чор­ни­ла тільки на дні. О. Ар­темій вхо­пив пля­шеч­ку з чор­ни­лом, бурх­нув в чор­нильни­цю й спо­тан­ня на­лив чор­ни­ла сли­ве вщерть. Він сів за стіл і по­чав ду­ма­ти.

«Вже ко­ли пи­са­ти, так пи­сать, щоб і рук не пас­ку­дить. Спи­шу я все йо­го жит­тя», - ду­мав о. Ар­темій. І він по­чав, як ка­жуть, тро­хи не од Ада­ма: на­пи­сав, як ста­рий Ко­цю­ба од­дав си­на сво­го в шко­лу, як хотів ви­вес­ти йо­го на пра­вед­ни­ка; на­пи­сав про те, що Ле­онтій Пет­ро­вич тя­гав­ся по світах, бу­вав в бу­вальцях, слу­жив в мос­ка­лях, був військо­вим пи­са­рем, а далі пішов слу­жи­ти на залізну до­ро­гу. Далі на­пи­сав, як він на залізній до­розі ніби­то про­ри­вав мішки з ба­каліями, то­чив з мішків риж, род­зин­ки, миг­далі, ви­тя­гав фіги, ріжки, як це все він з ком­панією про­да­вав кра­ма­рям за по­ло­ви­ну ціни… О. Ар­темій пи­сав швид­ко, хап­ки. Йо­го пе­ро, як не­са­мо­ви­те, біга­ло по па­пері, пи­ща­ло, скрипіло, цвірінька­ло, як го­ро­бець, ще й до то­го бриз­ка­ло. За ці бриз­ки на бо­ма­гах о. Ар­темій не раз дос­та­вав навіть замітку од кон­сис­торських про­тоєреїв. Спох­ва­ту о. Ар­темій стром­ляв пе­ро в пов­ну чор­нильни­цю, ся­га­ючи аж до дна. Пе­ро ля­па­ло на стіл, на папір; дві краплі ляп­ну­ли на білу стіну й сіли, мов дві му­хи. Дов­го пи­сав він, ви­ли­вав увесь свій гнів, аж до­ки ру­ка не зомліла.

О. Ар­темій вто­мив­ся, зітхнув і примітив, що для зви­чай­но­го лис­та вий­шло за­над­то ба­га­то.

«Ох ли­шенько! Це ж вий­де ціле «пос­ланіє»! Тре­ба вко­ро­тить», - по­ду­мав о. Ар­темій.

І він по­чав вко­ро­чу­вать, пе­ре­чи­тав на­пи­са­не. І швид­ко потім на фігах, род­зин­ках та миг­да­лях по­де­ку­ди прос­тяг­ла­ся дов­га сму­га од краю лис­та до краю.

«А! цур йо­му! Ба­га­то честі зад­ля пи­са­ря пи­сать за все йо­го жит­тя. Тре­ба прис­ту­пить прос­то до діла, - по­ду­мав о. Ар­темій, - спи­шу йо­го пи­сарські крив­ди».

І він по­чав пи­са­ти про ті крив­ди і закінчив так: «Якби я спи­сав усі крив­ди й усю неп­рав­ду Ко­цю­бен­ка, то в ме­не б і па­пе­ру в столі на це не ста­ло. Та й хто не знає за ці крив­ди? Усей світ знає за їх, хіба окрім вас… Хто об­ду­рює лю­дей в во­лості більше за всіх? Ко­цю­бен­ко… Хто сип­ле, як з мішка, штов­ха­ни, сту­са­ни, по­мор­да­си, по­ля­па­си та по­ти­лич­ни­ки му­жи­кам? Він же, той са­мий Ко­цю­бен­ко. Хто кра­де й пе­ре­во­де гро­мадські гроші й кла­де в свою ки­ше­ню? Ко­цю­бен­ко. На ла­годіння уп­ра­ви гро­ма­да пос­та­но­ви­ла ви­дать двісті кар­бо­ванців. А хто ба­чив той ре­монт? П'ять ма­зал­ниць об­ма­за­ли та оббілю­ва­ли уп­ра­ву за два дні й дос­та­ли од пи­са­ря по восьмиг­ри­ве­ни­ку за день. От і все ла­годіння! А де ж реш­та гро­шей? В ки­шені в Ко­цю­бен­ка. Еко­номія да­ла дубів та де­ревні на місток. Лю­де звез­ли ду­би, звез­ли де­рев­ню і скла­ли ко­ло мос­ту. А де ті ду­би? Де та де­рев­ня? З неї пе­редніший во­лос­ний пос­та­вив собі саж для сви­ней, а Ко­цю­бен­ко заб­рав собі ду­би на слу­пи та підва­ли­ни на но­вий дім. А міст стоїть, як сто­яв, і сам пи­сар з пи­сар­шею раз про­ва­лив­ся на мос­ту. Пи­сар - чо­ловік ли­хий, лай­ли­вий, бит­ли­вий. Він бив рідно­го батька в во­лосній уп­раві, ла­яв во­лос­но­го жінку, ду­же ша­нов­ну го­робцівську мат­ро­ну, уся­ки­ми по­га­ни­ми сло­ва­ми, звав її сви­ня­чою мор­дою. На­шу ста­ру ти­тар­ку ла­яв в батька-матір, ще й наз­вав сви­ня­чою порібри­ною та по­че­ре­ви­ною і су­хо­реб­рою шка­пою… Рідно­го батька звав сви­ня­чим хвос­том. Він бун­тує лю­дей про­ти ме­не, пус­кає в се­ло штундівських про­повідників, і во­ни хо­дять по селі, мов ті вов­ки по ву­ли­цях се­ред дня, й зби­ва­ють з пан­те­ли­ку па­рафіян. Це не пи­сар, а сам ан­тих­рист! Це го­робцівська хо­ле­ра, го­робцівська па­на­ма! Прийміть йо­го з місця й по­садіть яко­гось універ­си­тетсько­го мо­ло­до­го юрис­та. Ко­цю­бен­ко зба­вить горілкою та п'янством добрі но­ро­ви в на­роді на довгі-довгі ча­си! Йо­му кра­марі не­суть ри­бу, да­ють м’ясо, бо­рош­но дур­нич­ки… Це ж ха­бар­ник, усім відо­мий!»

Так закінчив свій лист о. Ар­темій і, вхо­пив­ши в до­ло­ню пе­ро, з при­тис­ком пос­та­вив точ­ку. Пе­ро хрус­ну­ло й квак­ну­ло, мов розмізче­на жа­ба. На па­пері зос­та­лась чор­на здо­ро­ва кап­ка з промінням навк­ру­ги. Він пе­ребілу­вав чор­няк ду­же чис­тенько, але на кінці та­ки не вдер­жав сво­го бас­ко­го пе­ра: заб­риз­кав доб­ренько й одіслав па­руб­ком до ми­ро­во­го по­се­ред­ни­ка.

Мировий про­чи­тав той лист і осміхнувсь.

«Ну, прис­лав мені о. Ар­темій цілий гор­щик прис­ку, та ще й ду­же га­ря­чо­го! - по­ду­мав він. - Але тре­ба наїхать та об­ревізу­вать го­робцівську уп­ра­ву. Тре­ба пе­рег­лядіть кни­ги. Щось там та є!»

Мировий не дов­го й га­яв­ся: че­рез тиж­день приїхав в Го­робцівку, зай­шов в во­лос­ну уп­ра­ву й по­чав ревізію. Пи­сар по­дав йо­му усі кни­ги. В кни­гах бу­ло все справ­но за­пи­са­но: увесь при­бу­ток і всі ви­дат­ки бу­ли облічені доб­ре й по­за­пи­су­вані. Усі бо­ма­ги бу­ли впо­ряд­ко­вані й поп­ричіплю­вані до­ку­пи до кож­но­го діла. Ми­ро­вий дов­го пе­ревіряв, пе­рег­ля­дав кож­не діло, а пи­сар сто­яв по­за­ду та тільки осміхав­ся собі під ніс: на цьому, мов, не впіймаєш!

Мировий поїхав далі в об'їзд по во­лості; але ку­ди він не потк­нув­ся, скрізь вже го­во­ри­ли за Ко­цю­бен­ка й су­ди­ли йо­го. Не­доб­ра сла­ва скрізь пішла за йо­го по всій око­лиці; бо як ка­жуть, «доб­ра сла­ва ле­жить, а не­доб­ра сла­ва ко­ней біжить».

«Шкода мені цього Ко­цю­бен­ка! - ду­мав ми­ро­вий. - І пи­ше гар­но, і пи­сар з йо­го ду­же справ­ний. Я знаю, що він кра­де й бе­ре ха­барі. Та й який же пи­сар не кра­де пот­ро­ху вкупі з го­ло­вою? Але Ко­цю­бен­ка не впіймать по кни­гах! В йо­го в кни­гах і в бо­ма­гах є усі вип­равдні до­ку­мен­ти. Та ба! До­ве­деться та­ки ски­нуть йо­го з місця».

Вернувшись до­до­му, ми­ро­вий на­пи­сав в го­робцівську во­лос­ну уп­ра­ву бо­ма­гу, що Ко­цю­бен­ко втра­тив місце пи­са­ря. Це бу­ло на са­му «вер­бу».

Вранці в верб­ну су­бо­ту пи­сар дос­тав бо­ма­гу од ми­ро­во­го, си­дя­чи за діла­ми в уп­раві. Про­чи­тав­ши бо­ма­гу, він зблід, вхо­пив шап­ку й пішов до­до­му. Пи­сарші не бу­ло вдо­ма: во­на побігла за якимсь ділом до дя­чи­хи. Се­ред світлиці сто­яв вже зас­те­ле­ний для обіду стіл. Ку­хо­вар­ка по­ра­лась в пе­карні. Пи­сар, блідий, як смерть, з лю­ти­ми очи­ма, з роз­куд­ла­ним во­лос­сям на го­лові, ни­кав по світлиці од кут­ка до кут­ка три­вож­но, швид­ко, не­на­че вовк, за­пер­тий в клітці. Він усе ха­пав­ся до­ло­нею за го­ло­ву, за­пус­кав пальці в гус­тий чуб і сми­кав во­лос­ся з усієї си­ли, не­на­че шу­кав в чубі собі по­ра­ди. Але ніякої по­ра­ди там він не зна­хо­див: йо­го пи­сарст­во в го­робцівській во­лості про­па­ло навіки. Пи­сар це доб­ре знав, і йо­го тільки бра­ла злість на своїх ніби­то во­рогів та неп­ри­хильників. Він був злий і на му­жиків, і на Лесько­ву жінку, і на сво­го батька, а більше од усього на о. Ар­темія.

Перейти на страницу:

Нечуй-Левицький Іван Семенович читать все книги автора по порядку

Нечуй-Левицький Іван Семенович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Поміж ворогами отзывы

Отзывы читателей о книге Поміж ворогами, автор: Нечуй-Левицький Іван Семенович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*