Ярославна - Чемерис Валентин Лукич (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗
Сотворив же Бог побіду сю місяця липня у тридцятий день у понеділок, у день пам’яті Іоанна Воїна. А великий князь Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич, діставши од Бога над поганими побіду, вернулися до себе зі славою і честю великою».
…Зі славою і честю великою… Це й стане для Ігоря Святославича поштовхом влаштувати – самостійно! – похід на половців, аби й собі повернутися додому зі славою і честю великою…
Літопис Руський: «Того ж року Ігор Святославич, почувши, що пішов Святослав на половців, прикликав до себе брата свого Всеволода і синівця Святослава (Ольговича), і сина свого Володимира: і мовив до братів і до своєї дружини: «Половці повернули проти руських князів, і ми без них спробуймо на вежі їх ударити». Та коли він був за рікою Мерлом, то стрівся з половцями, – бо поїхав був Обовли Костукович з чотирмастами воїв пустошити до Русі, – і тоді одразу пустили вони до них коней. І половці побігли, за повелінням Божим, руси погнали їх, і тут перемогли їх, і вернулися до себе».
Але слава то була невелика, честі теж вони не здобули – те, на що розраховував Ігор Святославич – вчинити більшу побіду, як вчинив Святослав – не вийшло. Тож і слави вона йому та честі не принесла.
Ігор занепав духом. Так, не побіда, а побідка. Та й не перемогли вони половців, просто ті втекли, і дружині Ігоря не дісталося ні полону, ні добра, і веж він не захопив. Про такий його похід на Русі навіть не звернули уваги. А Святослав та Рюрик тим часом не заспокоїлися на досягненому, а здобули у битві з половцями – на заздрість Ігоря – ще більшу славу і честь.
Літопис Руський: «Прийшов був окаянний і безбожний, і треклятий Кончак із безліччю половців на Русь, похвалившись, що візьме городи руські і попалить вогнем. Він бо знайшов був мужа такого, бусурменина, який стріляв живим вогнем; були також у них луки тугі самострільні, що їх ледве п’ятдесят чоловік могли натягти. Але всемилостивий Господь гордим противиться, – і заміри їхні він розбив.
Коли Кончак прийшов, то став він на річці Хоролі, бо послав був посла із обманом до Ярослава Всеволодовича, миру прохаючи. І Ярослав, не відаючи підступу їх, послав до них мужа свого Ольстина Олесича. Хоча Святослав Всеволодович слав послів до Ярослава, кажучи: «Брате! Не йми ти їм віри і свойого мужа не шли. Я на них піду».
І Святослав Всеволодович та Рюрик Ростиславич з усіма полками своїми, не барячись, пішли супроти них. При цім Рюрик і Святослав одрядили удвох наперед Володимира Глібовича. Вирядили вони в напад також Мстислава Романовича, а сам Рюрик і Святослав пішли позаду них. І коли вони їхали, то встріли оба купців, що йшли назустріч їм із половців, і ті розповіли їм, що половці стоять на Хоролі. Святослав же і Рюрик, це почувши, рушили до місця того і пішли до них. І Володимир, і Мстислав, почувши, рушили до місця того, де ото вказали купці. Та коли вони прибули на місце те, де тоді стояли половці, то не побачили анікого, бо вони пішли були на інше місце коло Хорола.
Тим часом вої з передового загону, перейшовши Хорол, зійшли на узвишшя, роздивляючи, де побачити їх. Але Кончак стояв у лузі, і вони, їдучи по узвишші, оминули його, а інші ватаги, побачивши, вдарили на них. Коли ж Кончак це побачив, то позаду них утік через дорогу, а молодшу жону його захопили і того бусурменина схопили, що в нього був живий огонь – і того теж до Святослава привели з наладнаним вогнем. А інших воїв їхніх – тих побили, а других захопили, а коней і оружжя їх многе-множество набрали».
Коди до Ігоря Святославича дійшли вісті про побіду Святослав і Рюрика над Кончаком, він і геть занепав духом. Правду кажучи, позаздрив князям – а міг же й він здобути таку славу. Чи й ще більшу, щоб і про нього отак на Русі заговорили.
А перемоги Святослава та Рюрика над половцями тоді ще не скінчилися.
Ще з Літопису Руського: «Учинив Господь спасіння своє, дав побіду обом князям руським, Святославу Всеволодовичу і великому князю Рюрикові Ростиславичу, місяця березня в перший день. Довідавшись, що Кончак утік, вони послали вслід за ним Кунтувдія з шістьма тисячами чорних клобуків, і той, погнавши, самого його не знайшов, бо розтав слід за Хоролом.
А Святослав і великий князь Рюрик, побіду здобувши молитвами святих мучеників Бориса і Гліба, пішли кожен до себе…
…Тієї ж весни князь Святослав послав воєводу Романа Нездиловича з берендичами на поганих половців і з Божою поміччю взяли вони вежі половецькі, багато здобичі і коней місяця квітня у двадцять і перший день, на самий Великдень».
Ігор Святославич, взагалі ревнивий і дещо заздрісний до чужої слави, не витримав. Міг же й він так побити половців і собі слави заслужити, а не сидіти в Новгород-Сіверську байбаком у норі. І вирішив діяти. Спішно йти в похід на половців, яких руські князі добряче побили, тож вони спротиву серйозного не вчинять.
«У той же час Святославич Ігор, онук Олегів, поїхав із Новгорода (Сіверського) місяця квітня у двадцять і третій день, у вівторок, узявши із собою брата Всеволода з города Трубецька, і Святослава Ольговича, синівця свого, з города Рильська, і Володимира, сина свого, із Путивля, і в Ярослава Всеволодовича випросив він підмогу – Ольстина Олексича, з ковуями чернігівськими…»
Навіть великі київські князі, починаючи із Святослава Ізяславича (1093–1113), а не якісь там удільні (як на теперішні виміри, – районні, чи й містечкові) і ті, маючи більші дружини, не зважувалися – це був надто великий ризик – іти на половецьких ханів самостійно, а завжди збирали під своїми стягами якомога більше князів з бойовими дружинами й загонами. І тільки тоді вигравали похід. (У свою чергу, половецькі хани, збираючись іти на Русь, теж об’єднувалися, перетворюючи свої загони на великі орди).
З цим не захотів рахуватися Ігор – по молодості чи надто був самовпевнений, а самовпевненість часто карається поразкою – тож затіяв, щоб йому лише одному дісталася слава, – похід самостійно. Пішов потай, навіть не звістив свого родича і старшого князя київського Святослава, остерігаючись – цілком справедливо, – що той заборонить йому самостійний похід, що є звичайною авантюрою. Не будучи полководцем від природи, не маючи потрібного в такій справі військового досвіду, Ігор зарані був приречений на поразку. Правда, якось він напав на невеликий загін кочівників, що вдерлися було на Чернігівщину, частково розбив його, частково розсіяв, але то був лише поодинокий успіх. Хоча, якщо вже бути об’єктивним, Ігор Святославич таки мав один переможний похід у Степ, що про нього розповів Літопис Руський під 1171 роком, але і його виявилося замало, аби бути впевненим у перемозі.
«Того ж року, на Петрів день, Ігор Святославич, зібравши війська свої (це надто гучно сказано, – війська свої, мав він невелику дружину. – В.Ч.), поїхав у поле за ріку Ворскол і стрів половців, які тут підстерігали язика. Він захопив їх, і розповів йому колодник, що хани Кобяк і Кончак пішли до Переяславля. Ігор тоді, почувши це, поїхав супроти половців і переїхав Ворскол коло города Лтави (нинішня Полтава. – В.Ч.), йдучи до Переяславля, і узрілись вони з військами половецькими. Але рать половців була мала, і тому не змогли вони стати супроти Ігоря. І через те побігли вони, всю здобич свою покидавши. Пустошили ж вони були коло города Серебряного і коло города Баруча. Дружина ж Ігорева, настигнувши їх, тих побила, а інших захопила. І так поміг Бог християнам у день святого пророка Ілії.
Од Переяславля ж Ігор поїхав до Києва к празнику святих мучеників Бориса і Гліба, але не встиг прибути напередодні, а після вечерні приїхав. Назавтра ж став він давати здобич князям і мужам, і тоді Роман, і Рюрик, і Мстислав Ростиславич, одаривши його, відпустили його до себе».
Мав Ігор деякі незначні успіхи на полі брані і на початку 1185 року. Але…
Але скільки великі князі не запрошували Ігоря взяти участь у спільному поході на половців, він незмінно – під тими чи тими, часом і дрібними приводами, – ухилявся від такої честі. Як то сталося, приміром, у 1183 році. Святослав і Рюрик запропонували йому тоді взяти участь у поході на кочівників, але він теж відмовився. А похід той виявився успішним і приніс його організаторам не лише велику військову здобич, а й славу захисників землі Руської.
