Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Дванадцять пар пушок вперед себе одсилає,
А ще сам з города Чигрина рушає 19),
(А ще з-тиха до нас козаків словами промовляє:
“Козаки ви молодиі, ідіть же ви рідниї!
Прошу я вас: добре дбайте,
Та в охотноє військо поспішайте!)
За ним козаки йдуть —
Яко ярая пчола гудуть!
Котрий козак не має в себе шаблі булатної.
Пищалі семипядної,
Той козак кій на плечі забирає.
За гетьманом Хмельницьким у-в охотнеє військо поспішає.
Оттоді ж то як до Дністра річки прибував.
На три части козаків переправляв 20).
А що до города Сороки прибував,
Під городом Сорокою шанці копав,
У шанцях куренем стояв.
А ще од своїх рук листи писав,
До Василя молдавського посилав,
А в листах приписував:
“Ей Василю молдавський,
Господарю волоський!
Що тепер будеш думати й гадати —
Чи будешо зо мною биться,
Чи мириться?
Чи города свої волоські уступати,
Чи червінцями полумиски сповняти,
Чи будеш гетьмана Хмельницького благати? 21)
Тоді ж Василь молдавський,
Господар волоський
Листи читає,
Назад одсилає
А в листах приписує:
“Пане гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов Богдане чигиринський!
Не буду я з тобою ні биться,
Ні мириться,
Ні городів тобі своїх волоських уступати,
Ні червінцями полумисків сповняти:
Не лучче б тобі покоритися меншому,
Нижли 22) мині тобі старшому?”
Оттогді ж то Хмельницький як сії слова зачував,
Так він сам на доброго коня сідав
Коло города Сороки поїзжав,
На город Сороку поглядав,
Іще з-тиха словами промовляв:
”Ей городе, городе Сороко,
Ще ти моїм козакам-дітям не заполоха!
Буду я тебе доставати,
Буду я з тебе великий скарб мати,
Свою голоту наповняти,
По битому тарелю на місяць жаловання давати!”
Оттогді то Хмельницький як похваливсь,
Так гаразд добре й учинив:
Город Сороку у неділю рано д-обіддя взяв 23)
На ринку обід пообідав,
К полудневій годині до города Січави 24) припав,
Город Січаву огнем запалив і мечем іспліндрував.
Оттогді то іниї Січавці (всі непишні бивали),
Гетьмана Хмельницького у вічі не видали —
Усі до города Яси повтікали,
Перед Василиєм на колінця впадали,
До Василя молдавського із-тиха словами промовляли:
"Ей Василю молдавський,
Господарю наш волоський,
Чи будеш за нас одностайне стояти —
Будемо тобі голдовати,
Коли ж не будеш за нас одностайно стояти,
Будем иншому пану кровю вже голдовати” 25).
Оттоді то Василь молдавський,
Господар волоський
Пару коней у колясу закладав,
До города Хотині одїжджав,
У Хвилецького копитана станцією стояв,
Тоді ж то од своїх рук листи писав.
До гетьмана Потоцького посилав 26):
“Ей гетьмане Потоцький
(Що в тебе розум жіноцький),
Ти ж б то на славній Україні пєш-гуляєш,
А об моїй пригоді нічого не знаєш 27),
Що ж то в вас гетьман Хмельницький Русин
Всю мою землю Волоську обрушив,
Все моє поле копєм ізорав,
Усім моїм Волохам, як галкам,
з пліч головки познімав;
Де були в полі стежки-доріжки-
Волоськими головами повимощував.
Де були в полі глибокі долини —
Волоською кровю повиповнював!”
Оттоді то гетьмане Потоцький листи читає.
Назад одсилає,
А в листах приписує:
"Ей Василю молдавський,
Господарю волоський!
Коли ж ти хотів на своїй Україні проживати,
Було тобі Хмельницького у вічниі часи не займати!
Бо дався мині гетьман Хмельницький добре знати, —
У первій війні, на Жовтій Воді пятнадцять моїх лицарів стрічав,
Не великий їм одвіт оддавав:
Всім як галкам з пліч головки поздіймав!
Трох синів моїх живцем узяв —
Турському салтану в подарунку
одіслав.
Мене, гетьмана Потоцького три дні на прикові край пушки держав,
Ані пить мині, ані їсти не дав!
То дався мині гетьман Хмельницький добре знати.
Буду його во вік вічний памятати!” 28)
(Тоді Ляхи із города із Сочави
утікали,
Василю молдавському знати давали.
То Василий молдавський до Яс прибуває.
Словами промовляє:
“Ой ви Яси мої Яси,
Були єсте барзо красні,
Да вже не будете такі,
Як прийдуть козаки!”
То пан Хмельницький добре учинив:
Польщу засмутив,
Волощину побідив,
Гетьманщину звеселив.
В той час була честь-слава
Войсковая справа:
Сама себе на сміх не давала,
Неприятеля під ноги топтала) 29).
Але громадянство, видимо, не дуже піддавалось сим офіціозним величанням молдавського епізоду. Вражіння від нього зістались більш неприємні. Найріжче висловлені вони в нашім українськім письменстві у “Самовидця” (Романа Ракушки) — що так яскраво, хоч з стилістичного погляду і дуже несправно висловлюється про сей похід: “Не хотячи войско порожньовати, а звлаща — з таким поганином и ворогом віри християнской збратавши ся, — Волоская земля — християнство, любо зостаєт в подданст†Турчинови, але однак же юж почали обфито жити при одном господару спокійно, Василю ЛупулЂ, — и позавидЂвши жебы оных уменшати — же християнство а звлаща Русь гору узяла, — так розумЂю же за позволенієм Турчина ханъ кримскій з гетманомъ Хмельницким несподЂвано зо всЂми потугами козацкими и татарскими в инвецъ усю обернули 30). Звоєвали по самыє горы, людей побрали в полон в набытки ихъ. Тилко замки моцніє одержали ся. И самъ господаръ уступилъ былъ з Ясъ, мЂста столечного, але знову ся навернулъ. А Хмелницкій стоялъ з ханомъ у Прута, а тую чатами звоєвали. А напотомъ господаръ поєдналъ орду и гетмана Хмелницкого, жебы ся вернули з єго земли, и учинилъ сватство з Хмелницкимъ — дочку свою за сына Хмелницкого приобицалъ дати, што напотомъ и учинилъ”.
Відзив сей дає, як бачимо, дуже неприхильну оцінку турецько-татарським звязкам Хмельницького взагалі.
Примітки
1) Аnnаlium 1. III, c. 199.
2) Hist. Pol. c. 64.
3) Протасьев зі слів Виговського й инших старшин, роспитувавши їх в Ямполі, пише, що було в сім поході з гетьманом козаків тисяч із 70 або й більше”, “а з калгою было тысяч 30 и больше”. “А при гетмане было разных полков тысяч с 10 и больше (хіба в значінню: з ріжних полків тисяч по 10 і більше), а наряду в Чигринском полку 20 пушек, а в иних во всЂх полкЂх пушек по 6 и по 7 и больше”.
Козаки розпитувані Унковским — що приїхали від гетьмана до Лубень, оповідали: з гетьманом в Волоській землі було 18 полків, а два полки лишилися по сей бік Дністра: полковник Криса з Київським полком та полковник Шангирей з Канівським (Акты ЮЗР. VIII с. 326).
Любєнєцкий в цитованій реляції рахує козацьку армію, що війшла до Волощини, на 40 тис. вибраного війська, а заставу лишену під проводом Нечая против польського війська — на 5 тисяч (Transsylvania с.10).
Камінецький анонім пише, що Хмельницький після того як Татари пішли від нього, “тільки з 30 тисячами прийшов на Україну” — Міхал. 580; він натякає при тім на велику козацьку дезерцію з молдавського походу.
Инший кореспондент з обозу, войський галицький, кладе ще менше козаків: 20 тис., а Татар не більш півтори тисячі (Осол. 2346 л. 69) — але се той останок Орди, що зістався при гетьмані, по тім як головна маса пішла до Криму Мясковский, вважаючи перебільшеними балачки про велике число Татар, завважає в листі 22 вересня з слів полковника чечельницького: Ich ledwie kilkanascie tysiacy iest (Ос. 225 л. 320).
4) Варшавські новини з місяця вересня (Осол. 223 л. 307) за донесеннями з польського табору кажуть, що до третього вересня Хмельницький стояв спочатку під Уманню, і коло нього поблизу Татари, відти пішов до Рашкова, потім до Прилуки, як кажуть (тих назв, які обивалися о його вуха, кореспондент не вмів звести разом), “і виправив козацьку чату з частиною Татар за Дністер до Волощини, а потім одного полковника, аби зловивши господаря відіслати в кайданах до Порти — так як присяг Туркам”. І далі: “про самого Хмельницького кажуть, що до 3 септембра стояв на Оратовськім полю, в 20 милях від нашого обозу, і потім з головним військом сам пішов до Дністра”.
