Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович (прочитать книгу txt) 📗
Павлик натиснув кнопку на колонці, і конус світла застиг на місці, вихопивши біля дна з чорної темряви величезне коло, все вкрите червоними панцирями з рухливим лісом клешнів, але в розсіяному світлі по боках, ближче до обох стін ущелини, Павлик помітив, що рух триває. Краби пішли в обхід! їх темна маса швидко котилася по дну, обходячи скелю з обох боків. Павлик різко повернувся і мало не впав, зачепившись ногою за проводи, протягнуті від акумуляторного ящика до прожектора. Ледве утримавшись на ногах, Павлик глянув униз і обімлів: краби йшли на приступ! Вони лізли один на одного, утворюючи піраміду з широкою основою, і, уступ за уступом, швидко піднімалися на скелю.
Охоплений жахом при вигляді такої хитрості і впертості ворога, Павлик стояв заціпенілий, і безладні думки заметалися в його голові: «Треба викликати на допомогу товаришів… Але вони вже, мабуть, далеко зайшли… Поки прибіжать, буде пізно… Краби видеруться на вершину… Що робити? Що робити? А Шелавін? Він, може, поранений, спливає кров'ю. Все одно… до нього можна потім…» Павлик готовий був уже крикнути, покликати комісара.
Від несподіваної думки раптом одразу полегшало і радісно забилося серце:
«Гвинт!.. Заспинний мішок!.. Піднятися над скелею… Це ж зовсім просто!.. Жодному крабові не дістати!..»
Павлик швидко опустив руку до патронташа, але зараз же пальці завмерли на рятувальній кнопці, не натиснувши на неї.
«А прожектор?.. Кинути прожектор? Утекти з поста? Не можна. Вони можуть порвати проводи. Загін залишиться без маяка. Ні, ні, нізащо! Що ж робити? Тільки без паніки!.. Будь спокійний, Павлику!»
Павлик глянув униз.
Піраміда швидко зростала, дедалі вище і ближче до вершини.
Живим безперервним потоком лізли наверх краби з лісом грізно піднятих величезних страшних клешнів. Ще два виступи, і вони заллють вершину скелі, звалять Павлика і…
Раптом Павлик навіть вилаяв себе: «Ах, дурень! Як можна було забути про це!.. Як можна було так розгубитися!»
Він зірвав з пояса ультразвуковий пістолет, навів його на піраміду крабів і натиснув першу кнопку вгорі — «органіка». Одразу завмерли верхні ряди крабів, підігнулися під ними високі колінчаті ноги, безсило упали підняті вперед клешні. В наступну мить вся піраміда розсипалась, як картковий будиночок, і краби з скорченими, підібганими ногами повільно покотилися вниз. Павлик тихо, сам не усвідомлюючи цього, засміявся і захоплено водив зигзагами дуло пістолета справа наліво, зліва направо, все далі і далі від скелі. Заціпенілі під променем прожектора ряди крабів осідали на дно, наче підкошені. Забувши про все на світі, мстячи за свій переляк, за пережитий страх, Павлик нещадно косив своєю невидимою косою полчища обложників.
Раптом все Павликове тіло пройняв різкий металічний скрегіт. Від сильного ривка за ногу він похитнувся і мало не впав. Величезний краб, стиснувши клешнею Павликове коліно і впираючись ногами в скелю, з неймовірною силою тяг його до іншого кінця майданчика. Звідти було видно клешні, що піднімалися знизу, і кігтисті, тонкі, як стальні прути, ноги. Раніше ніж Павлик встиг щось зміркувати, на майданчику з'явилося ще кілька крабів і кинулися до нього. Знову пролунав жахливий пронизливий скрегіт, сильний ривок за другу ногу, і Павлик, судорожно стискуючи пістолет, упав на коліно. Перший краб, відпустивши ногу, швидко перехопив клешнею Павликову руку біля ліктя. Дуло пістолета опинилося якраз проти панцирних грудей краба. Лише на одну мить очі людини і тварини зустрілися, і зараз же клешні краба розімкнулися, його ноги підломилися, і він осів на майданчик скелі з завмираючими рухами довгих вусів. Павлик повернув дуло проти нових насідаючих ворогів. І не встигнувши наблизитись до нього, немов придавлені небаченою силою, вони покірно й тихо падали перед ним на коліна, щоб уже більше не встати. Гарячково водячи пістолетом, Павлик навіть не помітив, як звільнилася його друга нога від жахливих лещат. Він схопився і побіг на край майданчика. Там виявилася ще одна піраміда, і по ній уперто підіймалися все нові й нові ряди нападаючих. Вбивчі звукові хвилі в кілька секунд зруйнували і цю піраміду. Продовжуючи зигзагоподібно водити дулом по масі, що ворушилася внизу, на дні, Павлик другою рукою пустив мотор прожектора на максимальне число обертів. Світловий конус швидко побіг по дну навколо підніжжя скелі, і за ним, не відриваючись, рухався смертоносний звуковий промінь. Нарешті серед нападаючих полчищ з'явились перші ознаки замішання. То тут, то там при наближенні світлового променя краби кидалися в різні боки, налазячи один на одного, швидко тікаючи по спинах задніх рядів у темряву якнайдальше від убивчого променя.
Ще кілька дедалі ширших кіл описав прожектор навколо скелі, і Павлик, нарешті, побачив вкрите лише трупами дно ущелини і вдалині, в сутінках крайніх, слабих променів прожектора, останні ряди крабів, що швидко тікали…
Павлик опустив пістолет. Тремтіли руки і ноги, озноб пронизував усе тіло, вкрите потом. Павлик ледве тримався на одразу ослабілих, розм'яклих ногах. У цілковитій знемозі, майже непритомніючи, він опустився на акумуляторний ящик і заплющив очі…
— Давай же пеленги, Павлику! — почувся раптом далекий, приглушений, немов проникаючий крізь вату голос Скворешні. — Ти заснув там, чи що?
Павлик отямився.
— Єсть… даю пеленги, — з зусиллям піднімаючись на ноги, поволі відповів Павлик. Його мозок все ще був немов окутаний туманом, він погано розумів, що робить, і діяв, немов у сні.
Незабаром у промені прожектора, що сковзнув по дну, показалася могутня постать Скворешні. Він зморено наблизився до скелі і раптом зупинився, закам'янівши.
— Що це таке, Павлику? — вигукнув він, вражений, показуючи рукою на трупи, що вкривали дно.
— Краби… — втомлено сказав Павлик і знову опустився на ящик. — Вони напали на мене… Ви нічого не знайшли, Андрію Васильовичу?..
— Ні! Та розкажи толком, що тут трапилось?
Але розповідати не було часу. Один за одним вимагали пеленгів Матвєєв, Марат, зоолог, люди з загону. Зненацька з темряви з'явився комісар, який прийшов сам. Всі йшли повільно, стомлені і засмучені безрезультатними розшуками. Ніхто не знайшов Шелавіна, ніхто не бачив навіть його слідів. Наближаючись до скелі і чуючи збуджені вигуки і запитання Скворешні, кожен поспішав швидше на збірний пункт, стривожений і здивований. І потім не було краю здивуванню, коли Павлик, уже опам'ятавшись, швидко й безладно розповів про витриману ним облогу.
Занепокоєння зоолога долею Шелавіна досягло найвищого ступеня. Він не міг примиритися з думкою про непоправне нещастя, яке могло спіткати його вченого друга. До цього додавалося приховане засмучення з приводу того, що йому знову не пощастило побачити на власні очі живими, діючими цих незвичайних, невідомих досі в науці, крабів. Навіть їхні трупи він не міг як слід роздивитися, бо при першому ж дотикові вони розповзалися під пальцями, перетворюючись у безформну, кашоподібну масу. Ультразвукові хвилі знищили всякий зв'язок між молекулами їх тіл, викликавши повне руйнування речовини.
І цей Chiasmodon niper! «Чорний живоглот»!.. Маленька, нікчемна рибинка, невідомим досі в науці способом переборює і поглинає здобич, яка втричі більша за самого мисливця! І про цей таємничий, незвичайний спосіб полювання він змушений був дізнатися з, може, неточної розповіді хлопчика, майже ще дитини, замість того, щоб самому побачити його! Невдалий день! Жахливий… жахливий день!
Зоолог оглянувся, пробіг затуманеними очима по товаришах, що зібралися біля скелі і гаряче обговорювали сьогоднішні незвичайні пригоди, і раптом схвильовано закричав:
— Товариші, де ж Горєлов? Горєлов ще не повернувся!..
Всі розгублено глянули на нього, потім навколо себе.
Горєлова, справді, не було серед них.
