Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Один в океані - Бомбар Ален (читать книги бесплатно полные версии txt) 📗

Один в океані - Бомбар Ален (читать книги бесплатно полные версии txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Один в океані - Бомбар Ален (читать книги бесплатно полные версии txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Довелося уважно наглядати за всіма речами, тому що тубільці, які оточили мене, дивилися на кожну дрібницю наче на манну небесну і виявляли неприємне бажання привласнити всяку річ, яка опинялася в їх руках. Тим часом я потроху виймав з «Єретика» все спорядження, відкладаючи окремо найбільш пошкоджені речі. Коли я перебирався через піщану мілину, човен вщерть виповнився водою, і тепер все потрібно було сушити. Тільки-но я вийняв банку з непорушним запасом, як тубільці помітили напис «продукти» і зчинили страшенний ґвалт:

Один в океані - im_013.png

— Food! Food! [23]

Я з жахом побачив, що не зможу за всім устежити. Кожної миті я чекав, що банка з продуктами буде зламана. А це, якщо навіть усередині продукти залишилися б цілими, нанівець звело б усі практичні підтвердження моєї теорії. Підійшов полісмен і повідомив, що до найближчої дільниці 3 кілометри. Довелося йти пішки, і коли б хто знав, яких нелюдських зусиль це мені коштувало! Я й досі не розумію, як дійшов туди. Я негайно ж засвідчив цілість непорушних запасів харчів. Для цього потрібно було знайти свідків з певним розумовим рівнем. Такими свідками стали шкільна вчителька, вона ж місцевий пастор, і полісмен. Після цього я роздав американські консерви, здобувши таким чином прихильність тубільців Барбадосу.

Мені згодом дорікали за те, що я не опечатав у присутності свідків свій судновий журнал і щоденник плавання, аби потім довести, що я не підробив своїх навігаційних обчислень. Мабуть, ті, хто звертається до мене з такими докорами, зовсім не уявляють, як почуває себе людина, що ступила на берег після 65 днів, проведених у цілковитій самотності й майже без руху.

Повільно, підштовхуваний з усіх боків тубільцями, зупиняючись на кожному повороті, щоб випити склянку води, я прямував до поліцейської дільниці. Зрозуміла річ, начальникові її важко було з'ясувати, з ким він має справу — з великим злочинцем чи з одчайдушно хоробрим мореплавцем. Про всяк випадок з чарівною ввічливістю британського полісмена він приніс мені чашку чаю і хліб з маслом. І цієї миті почалася моя боротьба проти переїдання. Я задовольнився чаєм, поклавши багато цукру.

Будинок поліції оточили сотні людей в яскравому вбранні, дуже поширеному серед тубільців цих островів — видовище було досить мальовниче.

Нарешті близько 11-ї години мені подзвонив по телефону сам полковник Реджі Мічелін, головний комісар поліції англійської території Антільських островів. Це, очевидно, позитивно вплинуло на полісмена, і він запропонував мені душ.

Верховний комісар повідомляв, що незабаром приїде машина, яка відвезе мене в Бріджтаун.

Через дві години я вже був у столиці острова, де мене запросив до себе полковник Мічелін, типовий англієць, ще молодий, енергійний чоловік. У нього я познайомився з французьким консулом. Не встиг я пояснити, що через кілька днів, трохи відпочивши, збираюся повернутись у Францію, як під'їхала машина, а в ній троє моїх друзів.

Разом з ними приїхав міський лікар, якого я попросив негайно оглянути мене, для того щоб наслідки моєї подорожі-експерименту стали відомі всім без винятку. Того дня я почував себе досить бадьоро: міг стояти, навіть трохи ходити й підніматися сходами. Але через кілька днів серйозно почали даватися взнаки наслідки нерухомості, тривалої самотності і ненормального життя, яке мені довелося вести протягом плавання.

Нарешті всі митні формальності було виконано. З допомогою консула відправляю кілька телеграм у Францію. А о 6-й годині вечора я вже на «Блукаючій німфі». Увечері, страшенно знервований, я довго не можу заснути і тому починаю порпатися в своєму радіоприймачі: знімаю нейлоновий чохол, який захищав радіо від морської води, витираю все, щоб по можливості привезти його в хорошому стані.

0 10-й годині повертаю ручку настройки і раптом чую французькою мовою:

— Доктор Бомбар, ми одержали телеграму капітана «Аракаки». Ми дуже вдячні вам за ваш експеримент, який ви здійснюєте заради потерпілих у морі. Ми знаємо, що ви зараз пливете на «Єретику» серед океану. Ваш замовлений «Брандебурзький концерт» транслюватимуть завтра ввечері в цей самий час, ось на таких і на таких хвилях.

На ранок французьке радіо вже знало про моє прибуття на острів Барбадос і надіслало телеграму, де ще раз попередило, що концерт передаватимуть по радіо того ж вечора. Одночасно я одержав ще дві звістки, найприємніші після телеграми дружини.

1. Королівський яхт-клуб Барбадосу повідомляв, що мене обрано членом клубу на весь час мого перебування в цьому місті.

2. Телеграма капітана Картера:

«Щиро вітаю справжнього джентльмена, який знайшов у собі сили і мужність, щоб продовжувати небезпечне плавання, коли до його послуг були безпека і комфорт».

Це послання втішило й підбадьорило мене, особливо коли через деякий час почалися випади на мою адресу. Людина, яку я зустрів в океані, справжній моряк, висловила мені свою повагу, захоплення і дружнє почуття.

На Барбадосі я з величезним задоволенням прожив вісім днів, незважаючи на втому, яка дедалі більше давалася взнаки. Спочатку вона примусила мене ходити з тростиною, а потім і зовсім кинути прогулянки пішки. Тепер я оглядав чарівний острів з машини і мушу сказати, що Барбадос здався мені справжнім раєм. Остогидлива блакить океанських просторів змінилася зеленню природи, і якою зеленню! Саме було різдво, а на Антільських островах панувала весна.

Губернатор прийняв мене дуже гостинно й люб'язно. Колись йому довелося тривалий час перебувати в полоні у японців, і він краще, ніж будь-хто, міг оцінити моральне значення мого експерименту. З Франції мені надіслали кілька підбадьорливих телеграм. Негри, зустрічаючи мене на вулицях, кричали з дружньою фамільярністю: «Хелло, док!»

Усе це, звичайно, було приємно! На вулицях Бріджтауна моя борода стала майже легендарною. Та все має кінець. Настав час повертатися у Францію, де мене з нетерпінням чекала дружина (це зрозуміло було з її телеграми) та друзі. Вдень 31 грудня я вилетів у Сполучені Штати.

Нью-Йорк зустрів мене справжньою сніговою бурею і жахливими морозами. Ось уже рік, як я не відчував такого холоду: мій шлях через океан пролягав через тропічний пояс. Різдвяну ніч я провів, лежачи на пляжі під теплим і ясним зоряним небом.

Цей переліт страшенно втомив мене, і я вирішив на кілька днів відкласти повернення в Європу, хоч знав: мене нетерпляче чекають рідні й друзі. Більшу частину часу я проводив у готелі, лежачи в ліжку, або в маленькому порту Сег-Харбор, де жили мої друзі в будинку під чарівною вивіскою «Білий кит».

6 січня ввечері я знову сів у літак. Ми летіли за маршрутом: Нью-Йорк — Монреаль— Гандер — Париж. Під час зупинки в Монреалі мене впізнали багато молодих французів, що живуть у Канаді. Вони привітали мене з щасливим закінченням подорожі через океан і почали фотографувати під спалахи магнію. Це дуже здивувало одну артистку, що саме піднімалася в літак. Вона кивнула головою в мій бік і запитала:

— Хто це?

— Доктор Бомбар.

— Доктор Бомбар?

— Авжеж, той, що недавно переплив Атлантичний океан.

— Але ж я теж перелечу океан! — відповіла вона.

Стюардеса залишила артистку, навіть не пояснивши, що умови моєї подорожі мали «трохи інший характер».

І ось внизу Париж. Я бачу натовп людей, що очікують мене. Хвилююся невимовно, наче школяр перед екзаменом… Літак приземляється, відчиняються дверцята — і я, розгублений, стою перед гомінким і привітним морем друзів, які прийшли зустріти мене. Коло з'єднано, подорож закінчено.

ВИСНОВОК

Подорож на «Єретику» закінчено. Тепер я докладу всіх зусиль, щоб мою «єресь» зрозуміли, щоб вона стала вірою для потерпілих на морі.

Кожна жертва корабельної аварії може досягти землі, причому не в гіршому стані, ніж я. Я теж був звичайним потерпілим, як і всі інші. Моє здоров'я не являє собою чогось виняткового. До війни я тричі хворів на жовтяницю, а в післявоєнний період переніс тяжке захворювання від недоїдання. Отже, в мене не було ніяких переваг перед іншими людьми, що здійснюють таке ж плавання. Звичайно, за час плавання я схуд, але все ж дістався до берега. Наголошую, йдеться не про хороше життя, а про те, як вижити протягом часу, потрібного для того, щоб дістатися до берега або зустріти корабель.

вернуться

23

Їжа (англ.)

Перейти на страницу:

Бомбар Ален читать все книги автора по порядку

Бомбар Ален - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Один в океані отзывы

Отзывы читателей о книге Один в океані, автор: Бомбар Ален. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*