З історії релігійної думки на Україні - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги без регистрации TXT) 📗
160
(тільки офіціальні противники далі звуть їх штундою або «штундо-баптистами», з мотивів, які далі будуть пояснені) ,— але і серед иньших сект творяться переходові до баптизму течії, як менонітські братя-баптисти, штундо-молока- ни і под. Провідники сект і прихильники старини пробували боротись з сими баптистськими течіями, вживали навіть насильства против їх прозелітів: вязнення, биття, звертались до росийського уряду, обвинувачуючи їх в соціалізмі й иньших політичних гріхах, але все лишалося без успіху.
Весь сей релігійний рух, з окрема баптистський, як вже я зазначив, визначавсь великим прозелітизмом, небувалим у старих євангеликів. Старі провідники рахувались, крім усього иньшого, з вимогами згаданого царського маніфесту 1763 р., що обіцюючи ріжновірцям усякі вигоди, ставив їм умову, аби не перетягали на свою віру православних. Тому, хоч між євангелицькими пасторами й пресвітерами бували люде, що дбали про релігійне та моральне вихованнє і доох- рертного українського селянства, але формально до своєї громади їх не приєднували, а навпаки наказували заховувати на зверх всі православні обряди, очивидно — щоб не стягати на себе кар за «совращеніе». Провідники ж нових релігійних течій на се не вважали й нераз навіть маніфестафійно справляли прилюдні перехрещування українських прозелітів, немов бажаючи викликати як найбільше вражіннє.
Та й викликали! Не без гіркого почуття одмічують Українці-сучасники такі, справді симптоматичні факти, як напр. розслід же ний катеринославським судом епізод, як оден з провідників менонітських братів Хортицької кольонії в 1863 р. тут, в Дніпрі-Славуті на старій Січи перехрестив на євангельську віру українського парубка, і той потім на допиті заявляв: «був віри православної, а тепер євангельської, до котрої пристав добровільно і ніякі муки не змусять мене від неї відступити» !.
'Спомини Б. Познанського, одного з укр. громадян 1860-х рр. в Київській Старині 1884 кн. XI ст. 543.
6 2-119
161
Нагод до навертання не бракувало. Від середини століття широко розвивається на нових займанщинах заробітчанство. Українські селяне раз у раз стають до роботи у сектантів і євангеликів, і тут при спільнім пожиттю, при спільнім столі, при спільнім святкуванню, неминучо виникають дебати про піст, про свята, форми богослужения, ікони і т. ин. Одиниці більш консервативні тільки з прикрістю відчувають неможливість в таких умовах додержувати правила свого обряду та зносять критичні заміти на його адресу. Настроєні більш скептично до офіціальної церкви, навпаки з охотою приймають раціоналістичні уваги про неї і поволі переймаються євангелицькими поглядами. Иньші знов захоплюються реліг'ійною практикою євангеликів: молитвами, співами, читаннєм і толкованием св. Письма. Кольоністи-Німці звичайно добре володіють українською мовою ї, допускають до своїх зібрань таких наймитів, коли бачуть в них людей суголосних, толкують для них св. Письмо по українськи і под. Все се проводить часто до формального прилучення таких прозелітів, особливо коли трапляються люде, які вже перед тим доходили до подібних євангелицьких, чи свобідно-християнських гадок, і виклади надибаного євангелика-проповідника тільки в більш ясній і переконуючій формі віддавали їм їх власні погляди2.
1 Се не завсіди можна було сказати про православних священиків. Напр. в Ряснопільській парафії, звідки пішла українська «штун- да» священиком був Грек, такий що навіть по російськи не вмів, і тільки як уже виникла там штунда, прислано на його місце иньшого.
2 Наведу для прикладу автобіографічне оповіданнє одного «штундиста» з Уманьщини; воно належить до пізнійшого часу (пристав до штунди 1891 р. але дає доволі типовий образ того, як люде приходять до євангелицтва; навожу в скороченню, але заховуючи стиль.
«По смерти батька лишивсь сиротою 17-літ. Релігійно вихований по православному зовнішному обряду. Проводив життє серед грубого окружуючого народу. Головно поручали мині православні церковні обряди: ходити до церкви в неділі й свята, молитися Богови і приносити жертви, а Бог за молитви і подаяннє віддасть вам. Се
162
я і сповняв: замовляв свящедикови служби й молитви Богови і Матери божій — особливо Матери божій, вона заступниця, хода- тайка перед Богом за наші гріхи, за визволеннє від аду. Справді за се кождий не пожалує ні часу, ні трудів. На жаданнє священика приносили Богови жертву хто що має: хліб, сало, ковбаси, яйця і печених курей, а в пістні дні теж: білий хліб, рибу, цукор, мід, яблука і гроші й т. ин. Ставили Богови свічки. Дуже любив на клиросі читати часи й співати.
«Після служби божої збираємось гуртом до коршми, там піячи- мо, танцюємо, сквернословимо оден з другим, співаємо соромицькі пісні, блудимо, бємось, потім судимось, а котрий з нас богатший та сильнійший, волостних судіїв загодив, той і правий по суду. Нераз буває близько від убийства, крадіжи й розпуки. А прийдеш до дому й жінка щось скаже, і мині покажеться напротив, от і пічнеш битися з жінкою, а потім зі злости і нібито на пакість жінці, що за вчорашнє дорікала, знов починаєш піячити. Тільки й думаєш потім, як від пекла очуняєш, щоб Бог дав дочекати святого посту, причаститись, і тим думаєш дістати пробаченнє гріхів.
«Так тяглось моє життє до 28 років. Одного разу довелось мені поїхати на храм на друге село до знайомих. Там були ріжні люде: мабуть, віддавались монашим звичаям — не пили горілки, не палили люльки, не сквернословили, взагалі мині дуже сподобалось їх життє. Познайомився з сими людьми близше, запросив на храм до себе, вони не відмовились. Вони мині пояснили, як треба жити, а що Богови не потрібне. З того часу я перестав зноситися з людьми, з котрими моє життє проходило хибно. Перестав я вживати горілку, тютюн, сквернословити. Пильно заховував церковні правила не тільки в церкві, але й дома, в свята і неділі читав ріжні жития і ака- фисти. Так прожив я більш року. Приставали до мене иньші подібні до мене люде, з котрими я будувався читаннєм, співаннєм псалмів і т. ин. Иноді ходив до Київа на поклін святим мощам. Відти приносив ріжні поучения, роздавав, котрі хотіли. До мене стало приходити більше людей: не тільки свої, але і з иньших сіл.
«Відкись прийшов на храм до нас якийсь перехожий. Звався Омелянчук. Ми просили його пожити у нас. Бував на панахиді, читав євангеліє, поясняв 23 главу (евангелиста Матвія — се улюблена глава штундистів, котру вони читають для пропаганди і тол- куючи, прикладають до православної церкви сказане Христом про книжників і фарісеїв). Ми дуже тішились, що він нам так розумно читав євангеліє. Прожив у нас Омелянчук коло 6 тижнів. Новий священик Василів пізнав його переконання; його вивезли й всадили до уманської вязниці, і по восьми місяцях сидження вислали, за те, що він у нас породив секту, звану штунда. Від того часу ми стали
6*
163
Одначе до 1870 р. хоч і траплялись маніфестацій» перехрещування, загалом переважала тактика не виявлю- вання переходів на євангельську віру: прозеліти виконували далі головнійші церковні обряди й не заявляли про свій перехід до якоїсь иньшої релігійної організації. В 1870-м році наступає зміна в сій тактиці: того року «штунди» Рясно- пільського благочинія (деканату), недалеко Одеси, почавши від свого провідника Ратушного, позносили до церкви свої ікони, кажучи, що не хочуть далі давати православним приводи до наклепів, ніби то вони, «штунд», непочестно
краще приглядатись і розбирати євангельську науку, та справжнього стилю не зрозуміли; але пильно стали йти за Христовою наукою. Скоро зрозуміли, чого вона навчає, навіть порозуміли, що він осуджував тих, що свого щастя шукають в пості, молитві та обрядах церковних. Перестав і я ходити до церкви та обожати матерію. Але головного ми тоді не знали.
«Добр. Киселевим (священик) знайшов в нас штундизм. Він старавсь розпалювати пристрасти наших односельців, і під його впливом вони робили нам богато горя. Забрали у нас землю, котру ми виплачували кількадесять літ, не оглядадись на родини, котрим прийшлось терпіти голод і холод. Все заборонили нам власти (сільські): тримати худобу, брати воду, ходити на роботу, на торг, ходити другою улицею. Коли котрийсь з нас пішов до другого, власти забирали і садовили за се на два дні до холодної. Волосним судом присуджували по 20 ударів (різками).
