На білому світі - Зарудний Микола Якович (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
— А Коляда сказав, що я йду проти лінії партії, — знову закашлявся Ничипір Іванович.— І що витягне мене на бюро райкому. Я йому, дурневі, толкую, мовляв, партія ніколи не може дати таку лінію, аби народові і країні тяжче було, а він об стіл кулаком…
— А що агроном?
— Сидить та пальцем в носі колупає,— вилаявся Михей,— йому все одно, що ми будемо сіяти, чи горох, чи редьку. Краще б нас не відділяли були від Городищ, там і голова — хазяїн, і агроном діло знає, і порядок є. А з цим Колядою та Кутнем ми нахазяюємо…
— Ти, Платоне, пособи нам, ти в академії вчишся і землі наші знаєш,— з надією дивився Мирон,— у район поїдь, поговори, бо хто дядька послухає…
— Але ж ви можете викликати Коляду і Підігрітого на партійні збори та поговорити з ними як комуністи,— сказав Гайворон.
— Я говорив про це з Колядою. А він сказав, що ми з Мазуром — опозиція і що він до нас добереться,— гірко посміхнувся Сніп.— Ми оце тебе чекали, Платоне. Підпрягайтесь, хлопці, ви — молоді, вчені.
— Я не знаю, з чого й починати, Ничипоре Івановичу…
— Почнемо, мабуть, з цього.— Ничипір Іванович дістав з-за портрета Шевченка тоненьку папку, розгорнув її і подав Платонові три папірці, списані різними почерками.
Хлопець узяв, прочитав на одному, на другому, на третьому: «Рекомендація».
— Одну даю тобі я,— сказав Мазур,— другу — Ничипір, а третю — Іван Лісняк.
Іван Лісняк ствердно кивнув головою і написав у своєму зошиті: «Платоне, я не чув, про що говорили тобі всі у цій хаті, але то правда. Я рекомендую тебе в партію, бо вірю тобі».
— Спасибі, але це для мене трохи несподівано.
— Ми знаємо твоїх батьків, які засівали перше колгоспівське поле, і знаємо тебе, бачили, як ти працюєш… Ти міг їздити на своєму фургоні в Києві… Але ти повернувся до нас. Ще мати твоя, Дарина Михайлівна, говорила колись: «Земля сили молодої просить».— Ничипір Іванович замовк, його знову душив кашель.
— Мій Максим теж написав заяву,— не без гордості повідомив Мазур.— Райком комсомолу його рекомендує, ну і наша гвардія.
— Це хлопці стоющі,— попихкує люлькою Вигон.— Як ти гадаєш, Михею?
— Я теж хотів написати, щоб їх прийняли, але Мирон каже, що від безпартійних рекомендації не дійсні… Як Підігрітий напише, то дійсна, а як я, то не дійсна,— розвів руками Кожухар.— А я своїм оком кожного наскрізь бачу. Ось ти, Даниле, комуніст, хоч і не партійний, а Коляда, як каже Чемерис, не знаю, не знаю… Одним словом, сумніваюсь.
*
Радісний, вбіг у хату Васько, кинувся до брата:
— Приїхав, приїхав! А подивись, які мені чоботи пошив дядько Мирон!
— Славні. Спасибі вам, Мироне Миколайовичу.
— Та про що там говорити, Платоне.
— А двійок скільки, Василю? — серйозно запитав Платон, коли вони прийшли додому.
Васько мовчки показав на пальцях: три. Платон розпалив грубку, а Васько не вмовкав:
— Дрова нам привіз дядько Полікарп. Вночі, щоб ми не бачили… Він казки мені щовечора розказував, коли я жив у них. Про царівен всяких.
— А за що ж ти двійок нахапав?
— Та по домашньому письму. Сказала вчителька, щоб ми написали вдома, хто що побачив у неділю, в селі… То я написав про п'яного Никодима Диньку, як дядько Мирон чоботи шив і… а-а, не скажу…
— Ні, ти скажи, Ваську, що ти написав?
— Ну… написав, як наш агроном Степку в сінях цілував…
— Хто?
— Агроном, Митька Кутень. Я прийшов до дядька Полікарпа ввечері, а він Степку обняв і… Ну, вчителька сказала, що я не спостережливий, бо не побачив горобчиків і як ремонтують трактори. Горобців я бачив, а трактори не ремонтували, бо неділя. Ну, вчителька поставила двійку, щоб не був таким розумним…
— А другу за що поставили?
— Та на уроці ручної праці звеліли нам принести з дому по хустинці і…
— І ти не приніс хустинки?
— Приніс. Мені Степка свою дала, пахучу.
— Ну й що? — допитувався Платон.
— І сказала вчителька, хай кожний вишиє на хустинці слова…
— Які? Ну, чого ти мовчиш?
— «Дорогій мамі… на… Восьме березня». А я не хотів вишивати… Ти не сердься, Платоне…
…Три аркуші паперу, списані корявими літерами, лежать на столику перед Платоном. Троє людей написали про нього багато хороших слів, яких він, можливо, і не заслужив. Але вони хочуть, щоб він був таким, як вони написали. Що він може зробити для цих людей, та й не тільки для них?
Ось воно яке життя, Платоне… Розбиваються об нього мрії і народжуються нові. З роками мрії опускаються з надхмарних висот все нижче і нижче до землі, по якій ти ступив свої перші кроки і ступиш останній. Навіть якщо ти злетів на ракеті у космічне безмежжя, і там ти не зможеш уявити себе без своєї землі. І коли не повернешся до неї,— загинеш.
Земля для Платона зараз починається тут, за порогом, за селом. Планета починається за селом. Цю сосонську планету орали і засівали його пращури та діди. Мати сіяла огірки, квіти і водила по цих чорних гонах трактори. Після війни однорукий батько ходив за плугом, тримаючись за чепігу. Тепер ти прийшов на цю планету. Тебе вчили, що треба робити, аби сосонська земля родила…
Ти відбігав своє дитинство по стернях, відсидів його біля нічних багать на пасовиську. Тобі співала мати, тобі співали солов'ї та зозуля кувала довгі роки. Ти вперше пізнав тут світ, радість і горе. І любов.
Яка в тебе бідна душа! Який ти нікчемний у своїй зверхності. Тобі вже не подобається Сосонка? Твоя земля? А-а, ти вже звик до асфальтових вулиць, ти вже навчився лаяти міськради і двірників, що пізно поливають тротуари. Ти вже сидів у ресторанах і знаєш, скільки буває зірочок на коньяках?
Ти хотів ходити в сірому костюмі і в жилетці? «Який молодий, а вже професор!»
Тобі темно у Сосонці? Засвіти!
Тобі сумно? Одному — ніколи тобі весело не буде!
Тут принижують твою людську гідність? Не дозволяй цього нікому! Іди до людей і скажи їм, що вони великі. Розкажи їм, що вони володарі планети, яка починається за селом.
Ти закоханий? Кохай! Ні, любов не стане міцнішою, якщо ти сидітимеш біля торшерів чи лежатимеш після ванни на тахті. Вона стане просто зручнішою… Теща готуватиме обіди, і на день народження тобі даруватимуть по костюму…
Ні!
…«До партійної організації села Сосонки від Гайворона Платона Андрійовича
Заява
Прошу прийняти мене до кандидатів у члени КПРС. Хочу віддати всі свої сили народові».
Платон підписався. За вікном народжувався день.
Макар Підігрітий, а ще більше Коляда, були здивовані, побачивши, що перед початком партійних зборів біля сільради зібралось стільки людей.
— Я гадаю,— сказав Ничипір Сніп,— збори треба провести в клубі, тут тісно.
— А чого це вони посходились?
— Та цікаво ж, як будуть у партію приймати хлопців,— здогадувався Олег Динька.
Довелося переходити в клуб. Підігрітий відкрив збори:
— На порядку денному одне питання. Прийом до кандидатів у члени партії Платона Гайворона і Максима Мазура»
Підігрітий зачитав Платонову заяву та анкетні дані.
— Які в кого будуть запитання?
— У мене є,— почулось з кутка. — Що буде робити Платон, коли поступить в партію? Значить, на яку должность мітить?..
— Хто це питає? — Підігрітий постукав олівцем по графину.
— Це Савка Чемерис вопроси кидає,— почулося з кутка.
— Іменно я,— підвівся Сава Чемерис у латаному кожушку,— лічно, інтересуюсь.
Платон став перед людьми:
— Я, дядьку Саво, мічу на найбільшу должность.
— О, цей хоч не приховує! — тоненько засміявся Чемерис.
— Я буду,— продовжував Платон,— колгоспником… Трактористом.
У залі засміялись.
— Ну й Платон!
— Що, Савко, схопив?
— Я запитав,— роз'яснює Сава,— бо досі у нас було так: якщо образований вступає, лічно, до партії, то зразу йде в комірники, чи обліковці, або в кооперацію… А як дуже образований, то і в селі не втримаєш…
