Борислав смiється - Франко Иван Яковлевич (читать бесплатно полные книги TXT) 📗
— Га, про мене, — сказав Бенедьо, — нехай буде й так. Постараюся дiбрати трьох людей, котрим мож буде завiрити. А вiдколи зачинаєся робота?
— Зараз вiдзавтра. I то, вважайте, треба форсувати як мож найборше. Вiск уже замовлений. В окремiй коморi будете й прасувати, i пакувати його.
«Що се за штука така може бути? — думав сам собi Бенедьо, йдучи сумерком бориславською улицею вiд Леона додому. — Вигадав новий спосiб фабрикацiї i боїться, щоби робiтники не видали його! Нiбито робiтник на тiм розумiєся? А впрочiм, побачимо, що то таке буде! А добре сталося! Нi з сего нi з того лучилася робота, та й незлий заробок, — є при чiм остатися в Бориславi й надалi, та й до каси все-таки i вiд мене щотижня вплине хоть штири ринськi. А Ще три — котрих би ту трьох вибрати?»
Бенедьо довго думав над тим, котрих би трьох вибрати, але якось не мiг зважитися. Вiн постановив собi поговорити о тiм з Матiєм. Бенедьо рад був би вибрати всiх трьох iз побратимiв, але Матiй вiдраджував, боячися, щоби в разi чого се не звернуло на них якого пiдозрiння.
— I так, — говорив вiн, — жиди тепер перетривоженi нашим збором. Певна рiч, що мiж робiтниками найдуться деякi, котрi доповiдять жидам, що i як ми радили. Ну, а скоро так, то певна рiч, що жиди зачнуть нас шпигувати, — то щоби, як така купа побратимiв робити буде разом, щоби се деяк не навело їх на який слiд абощо.
Бенедьо вiдповiв, що воно-то можлива рiч, що жиди будуть вiдтепер шпигувати їх, але вiн не впдить, чого б тут боятися, щоб не викрили побратимства, хоть би навiть побратимiв кiлька робило при купi. Адже ж о дiлах своїх вони не потребують говорити наголос при чужих людях. «Впрочiм, — додав Бенедьо, — не в тiм головна рiч, кого вибрати, але в тiм, щоби взяти тих iз побратимiв, котрi iменно тепер не мають роботи». А таких якраз було два: Деркач i Прийдеволя. Отже, Бенедьо побiг шукати їх, щоби замовити їх до фабрики Гаммершляга, а на третього вибрав собi одного чесного рiпника, котрий хоть не належав до побратимства, але дуже живо зайнявся свiжо пiднесеною думкою робiтницьких кас i котрого побратими жартом прозвали Побiгайком за його невтомиму рухливiсть i готовнiсть бiгати вiд ями до ями, чи то для збирання складок, чи й так, для притягування щораз нових людей до робiтницької спiлки.
А Леон Гаммершляг, згодивши Бенедя, накинув на себе легке пальто i вийшов на улицю пройтися та розмовитися з деякими знакомими властивцями, котрi звичайно в ту пору проходжувалися вулицею. Швпдко його окружила громадка жидiв, стискаючiї його руки i желаючи йому щастя з нововибудованою фабрикою. Далi почалися розмови про всякi бiжучi дiла, котрi найбiльше занiмали жидiв-капiталiстiв. Звiсна рiч, поперед усього почали деякi розпитувати Леона, як стоять такi й такi курси, чи не потребує ще бiльше воску, як багато думає вироблювати тижнево парафiну в своїй фабрицi, а коли у всiм тiм цiкавiсть їх була заспокоєна, зiйшла бесiда на бориславськi новини.
— Ох-ох-ох, Gott ьber die Welt! — сказав, важко зiтхаючи, низький а грубезний жид, Iцик Баух, один з дрiбних властивцiв кiлькох ям. — Що ту у нас дiється, що ту у нас дiється, то аж розказувати страшно! Ви не чули, пане Гаммершляг? Ох-ох-ох, бунтацiя, та й годi! Чи я-то вiддавна не казав: не давати тим поганцям, тим опришкам — фу-у! — не давати їм такої високої платнi, бо як собi розберуть, то будуть гадати — ох-ох-ох, — що їм ще бiльше належиться! А тепер видите, самi видите, що по-моєму стало!
— Та що таке? Що за бунтацiя? — спитав недовiрливо Леон.
— Ох-ох-ох, Gott ьber die Welt! — сопiв далi Iцик Баух. — Прийдеться швидко всiм чесним гешефтсманам утiкати з Борислава, auf mane munes! Бунтуються робiтники, чимраз острiше ставляться до нас, а в недiлю — ох-ох-ох — ми вже гадали, що то буде наш послiднiй день, — фу-у! — що зараз кинуться рiзати! На толоцi тiлько їх зiйшлося, що тих крукiв на скiтнику. Ми всi з переляку троха не померли. Нiхто, розумiється, не поважився приступити, бо були би розiрвали на кусники, — адже ж, знаєте, дикий нарiд! Ох-ох-ох, що вони там говорили мiж собою, того не знаємо i довiдатися не мож. Я питав своїх Банюсiв — говорять: «Ми так собi, гагiлки грали!» Брешуть, бестiї! Ми видiли добре э даху, що один вилiз на камiнь i довго щось говорив, а вони слухали-слухали, а далi як загомонять: «Вiват!..» Ох-охо-ох, страшнi рiчi, страшнi рiчi!
— Але ж я у всiм тiм не виджу нiчого страшного, — сказав, гордо усмiхаючись, Леов. — Може, й направду гагiлки грали.
— Ох, нi, ох, нi, — говорив далi Iцик Баух. — Уже я знаю, що нi! I повертали вiдтам такi веселi, спiваючи, а тепер мiж ними якiсь змови, якiсь складки. Gott ьber die Welt, — буде лихо!
— Я все ще не виджу, — зачав було знов Леон, але другi жиди перебили його, потверджуючи вповнi слова Iцика Бауха i додаючи ще вiд себе богато подробиць. Треба сказати в честь бориславським робiтникам, що вони зразу добре порозумiли свою справу i бодай по той час нiкотрий з них не зрадив жидам, яка була цiль їх сходин i що ураджено на їх радi. Впрочiм, може бути, що й далеко не бiльша часть робiтникiв чула та розумiла все доразу, що й до чого було ураджено: тi, котрi розумiли, не висказували сього жидам, а тi, що не розумiли, то й не могли їм багато цiкавого сказати. То тiльки дiзналися жиди, що мiж робiтниками робляться якiсь складки, що вони хотять самi допомагати собi i що до всього того нарадив їх муляр Бенедьо Синиця!
— Бенедьо! Той, що у мене нафтарню мурував? — скрикнув зачудуваний Леон.
— Той сам.
— Складки? Помагати собi? Гм, я й не гадав, щоби у Бенедя було на тiлько розуму. Мулярський помiчник, родився i вирiс в Дрогобичi, — i вiдки вiн до всього того прийшов?
— Е, чорт го там побери, вiдки прийшов, то прийшов! — зафучав Iцик Баух. — Але як вiн смiє нам ту людей бунтувати? Пiслати до Дрогобича по шандарiв, най в ланцюги та шупасом вiдсиi
— Але прошу вас, панове, — сказав, зупиняючись, Леон, — я не розумiю, чого се ви так тривожитесь? Що в тiм усiм страшного? Я бував по Нiмеччинi, там робiтники всюди сходяться, радяться, складаються, як їм захочеться, i нiхто їм того не боронить, i нiхто того не лякається. Противно, розумнi капiталiсти ще й самi їх до того заохочу'ють. Там кождий такий капiталiст як говорить до робiтникiв, то раз у раз у нього на язицi Selbsthilfe та й Selbsthilfe. «Помагайте самi собi, всяка постороння помiч для вас на нi на що не здасться!» I гадаєте, що зле на тiм виходять? Противно! Як робiтники самi собi помагають, то значить, що вже капiталiст не потребує їм помагати. Чи там окалiчiє хто на фабрицi, заслабне, постарiється — Selbsthilfe! Най собi роблять складки, най собi помагають самi, аби тiлько ми їм не потребували помагати? А вже ми будемо старатися, щоби їм роги не надто високi росли: скоро що троха зачнуть носитися бутно, а ми цап — плату знижимо, i свищи тодi тонко, так, як ми хочемо!
Леон виговорив усю тоту бесiду з таким запалом внутрiшнього переконання, що в значнiй частi успокоїв i потiшив своїх слухачiв. Один тiльки грубий червононосий Iцик Баух недовiрливо хитав головою, i коли Леон скiнчив, вiн, важко вiдсапуючи, сказав:
— Ох-ох-ох! Коби-то воно так було, як ви кажете, пане Гаммершляг! Але я боюся, що воно не так буде. Що нашого робiтника, дикаря, бойка, рiвняти до нiмецького! Де нашому робiтниковi до якої розумної Selbsthilfe? Ох-ох-ох, Gott ьber die Welt! A якби вiн Selbsthilfe порозумiв так, що треба брати за ножi та рiзати жидiв? Га?
Всi слухачi, не виключаючи й самого Леона, стрепенулися на тi зловiщi слова, морозом подернуло у них за плечима. А до того в тiй хвилi коло них перейшла з гомоном юрба рiпникiв, з-помiж котрих, о цiлу голову вищий вiд усiх, вистирчував понурий Сень Басараб. Вiн грiзно позирав на жидiв, а особливо на Бауха, свого принципала. Бауховi вiд його погляду чогось недобре зробилося, i вiн замовк на хвилю, поки юрба не перейшла.
— От, дивiть, якi вони, — говорив вiн, коли рiпники пропали в темнiм закаулку, — дичина, та й годi! От той високий серед них — вiн у мене робить — чи не цiлковитий медвiдь? Та ви тому лиш писнiть слово Selbsthilfe, а вiн зараз возьме нiж та й-зарiже вас!
