Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Та сама стара, зненавиджена було шляхта, тепер підчас пактів переяславських одержала урочисту царську грамоту, а в ній підтвердженая всіх своїх давніх прав і привілеїв. Під охороною влади гетьманської вона знову в своїх маєтках оселилась, знов “повинности звичайні” від селянства одержувати стала. Але селянство проти цього не протестує, бо це вже не шляхта старої й непотрібної Річпосполитої. Це тільки ті, що “служать у війську Запорізькім”,- як виразно підкреслює грамота царська і як розуміє її становище український гетьман, під якого диктандом і на жадання якого ця грамота царська для шляхти була написана і видана” — “Україна на переломі” с. 136.
Так, дійсно гетьман і його окруженнє бажали відродити і розвинути шляхетську верству на Україні, і не їх вина була, що ся верства не виявила життєздатности і фактично розплилася в козацкій старшині. Але сказати, щоб селянство против сього не протестувало — се значить з'іґнорувати всі відомости про повстання против гетманського уряду, про масову еміґрацію, і ті протести проти претенсій шляхти війська Запорізького, які стають нам відомими після смерти Богдана, але в повній мірі ілюструють ситуацію і за його життя.
2) Так трактує Липинський Богдана з становища своєї монархичної теорії. Для зрозумілости я подекуди переставив слова в сій цитаті, що визначається своєрідною, неприродною для української мови синтактичною конструкцією.
3) Мині пригадується напис на колишнім памятнику Столипинові в Київі- цитата з його промови: “Вам нужны великія потрясения-нам нужна Великая Россія”. Українському народові були потрібні великі потрясения.
ДОДАТКИ
1. Релігійна дискусія варшавська 1650 р. HYPERLINK l "s2"2. Виленський панеґірик Хмельницькому і Виговському. HYPERLINK l "s3"3. Реляція з Царгороду про козаків, передана польськими комісарами московським послам підчас львівських переговорів 1653 року. 4. Відповідь польського уряду московським послам в українській справі передана 9 (19) серпня 1653 р. 5. Цар виповідає війну Польщі, 31 грудня с. с. 1653
З “ПОЛЬСЬКИХ СПРАВ” МОСКОВСЬКОГО ПОСОЛЬСЬКОГО ПРИКАЗУ (КОЛИШНЬОГО АРХИВА МИНИСТЕРСТВА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ, ТЕПЕР МОСКОВСЬКОГО ДРЕВЛЕХРАНИЛИЩА) 1).
І. Реліґійна діскусія варшавська 1650 року 2). назад...
ДЂянія мимошедшей справы варшавской на сеймЂ о поставлении благочестія съ преосвященным отцемъ митрополитом и съ духовными.
Выєхавши ис Києва мца декабря в 2 день 3) и приЂхали в Варшаву мЂсяца генваря в 2 день 3). И какъ приЂхали, скоро от розных панов рЂчи были о благочестии до отца митрополита от ксонза бискупа гнЂзненского, и ксіонза 4) бискупа виленского, и пана канцлЂра 5) и пана воєводы Троцкого и прочих.
В понедЂлок 6) по литоргии митрополит києвскій совЂт сотворив съ духовными своими, и росказал им, для чего приЂхал. А было с ним духовных: епп. лвовский, нареченный епископъ витепскій, архимандрит печерскій, архимандрит жидичинскій, отецъ старшій виленскій, игумен купятицкій, и прочія. Которыя съЂхали ся съвЂщевались 7) о єдинном хотЂніи и воли съ митрополитом, и єсли бы митрополит инако хотЂл сотворити как обЂщал ся, над сіє что имЂлъ договариватис(ь) о разореніи уни(и), то бы свидЂтельствован от них был какъ обЂщалис(ь).
Во вторникъ митрополит з духовными своими был у пана Киселя, воєводы києвскаго, єму ж совЂтъ свой открывши день той преиде.
В среду митрополит был у пана канцлЂра коруннаго, которой немощен в той час был, и прияв их честно обЂщал ся им, аще бы и при смерти былъ, казал бы себя нести до короля, и причинятис(ь), дабы дЂла наши были вскорЂ отправлены, и чтобы корол(ь) сам их видЂлъ поутру.
В четверток 8) рано присылал панъ подкоморный корунный, даючи вЂсть митрополиту, что в десятом часу корол(ь) повелЂлъ быти у себя. А как митрополитъ з духовными в десятом часу до замку приЂхалъ, тогда панъ подкоморный пред остатним покоєм кролевским встрЂтил митрополита, и поздравивши єму провадил до короля со всЂми духовными, их же было зъ 20. Корол(ь) же стоячи при(й)мал их честно и так низко наклонил шапку, что перо едино, которых имЂл два, из шапки выпало. Котороє о(те)цъ митрополит і (сам кроль наклонился аж до земли)1) поднял. Потом давал руку целоват(ь) митрополиту и всЂмъ духовнымъ, стоячи так долго открывши голову, дондеже вси целовали.
Здравствовал митрополит королю сими словесы вкратцЂ:
"Померче солнце въ очах ваших, егда блаженныя памяти пресвЂтлый корол(ь) панъ, родный твой брат, пред тобою царствовавший, изволением божіїм1). По смерти єго велія темность в нас бысть, єгда богъ потоки кровавыя грЂх ради наших излияти попустилъ. Твоє ж кролевскоє величество удержати сия изволил, упокоивши яко князь мира бытиєм своим помЂшаный и непокойный мысли воинов. А какъ блаженныя памяти крол(ь) Владислав четвертый, такъ и твоє кролевскоє величество желаючи во днех своих мира и тишины, єгда будучи под Зборовом все греческоє благочестіє, от коликих уже лЂт неимЂющеє покоя, на нынЂшнем сеиму упокоити обЂщал ся. За то вашему кролевскому величеству поклоненіє и благодареніє аки вЂрныя и подданныя моля г(оспо)да бога, дабы на том престолЂ кролевском долголЂтне и благополучнЂ кролевствовати даровал”. -
И прочая єму изреклъ здравственная.
Кроль же єму отвЂщал тако: “За сию ко мнЂ приносимую вЂрность зЂло вас благодарю. Которую моєю милостию исполняти должен буду, обЂщавая во всем на нынЂшнем сеймЂ волю вашу исполнити”.
Потом отецъ митрополит пред кролем вкратцЂ обявил вины приЂзда своєго, прося дабы не откладывал вдаль.
Єму ж кроль паки обЂщал, что на нынЂшнем сеймЂ неотложно упокоеніа будет. И тако митрополит отиде.
Того ж дня митрополит был у ксендза бискупа виленскаго со отцем владыкою лвовъским, прося о ходатайст†до короля, дабы єгда той сеймъ до совершенія придетъ, в справах наших исполнило ся.
Того ж бискупа просил, дабы вопросил ксендза орцыбискупа лвовскаго, чемъ он власт(ь) имЂлъ в справах над подданными нашего владыки лвовскаго. Бискуп же виленскій послал скоро до арцыбискупа Львовскаго, а митрополиту велЂлъ быти у себя рано. А какъ спытаєт у арцыбискупа лвовскаго, обЂщал ся єму сказат(ь).
В пятокъ же рано посылал бискуп виленскій пана Негребецкого, которому арцыбискупъ лвовский отповЂдал, что права и грамот съ собою не имЂю, мене бо до сего времени никто ж о том не пытал; а понеж отецъ митрополит нынЂ хощетъ вЂдати и видЂти право моє, на будущем сеймЂ 11) обЂщаю.
Того ж дня посылал митрополит до пана канцлЂра прося, дабы справа наших вещей во отклад не шла. Пан же канцлЂръ удивив ся о том, что до того часу не было совЂта, обЂщал на утро конечнЂ.
Того ж дня присылал ксондзъ бискуп виленскій прося митрополита на утро к себЂ въ осмомъ часу на седЂніє со всЂми духовними.
В с у б о т у 12) рано в восмом часу паки ксондзъ бискуп Виленский присылал дая знат(ь), что уже час сЂдЂнію. Митрополит же з духовными своими приЂхалъ до ксондза бискупа виленскаго, у него ж застал пана воєводу києвскаго. Там же ждали мало яко начал(ь)наго до той справы ксондза бискупа познанского, который єгда приЂхал, а мы уже собралис(ь) купно-благочестивии униаты с нами. Из униятов же былъ ксонзъ первый Оранский владыка пинскій, ксондзъ Злотый владыка смоленскій, ксондзъ Дубовский, архимандрит виленский, ксондзъ Суша, ксондзъ Ложовитский.
Тамъ же на том седЂнии почалася такая рЂчь.
В первыхъ напред панъ києвский воєвода начал говорити: “Поставленє под Зборовомъ, имянно что до поставленія благочестія трои договоры, которых испросили нуждею казаки, нас отвсюду оступивши войском.-Первый договор от казаковъ, чтобы ни єдинаго костела римскаго и ни єдинаго закона их духовнаго в КиєвЂ и по всей УкраинЂ не было. Уния дабы тотчас разорена была. Церкви и имЂния церковная дабы отдано было. А для отбирания сих церквей, чтобы вражды не было от униатов, полковники казаки з дворянином королевским дабы отбирали. В КраковЂ, в Варша†дабы церковь наша была. А то все, потребовали, чтобы кроль с панами сенаторами и съ седЂниєм послов(ъ) козацких в предбудущем сеймЂ присягъ,-понеж о поставленіи благочестія в вЂнчані своєго королевства не присягал.
