Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (лучшие книги .TXT) 📗

Тож даремно молодий Роджер казав на нього «старе луб'я», а Юфімія, сплескуючи руками, вигукувала: «Ото ще мені та трійця!» — і заходилася беззвучним сміхом, раз у раз повискуючи. Даремно, і не дуже гарно так робити.

На цій стадії ситуація могла видатися, особливо для форсайтівського ока, незвичайною, — ба навіть «неможливою», але, з огляду на деякі факти, в ній, зрештою, не було нічого незвичайного.

Форсайти дечого не взяли до уваги.

Передусім, позвикавши до безпеки злагідного шлюбного життя, вони забули, що кохання не теплична квітка, а дика рослина, породжена дощовою ніччю, породжена сонячною годиною з дикого сім'я, що його дикий вітер заніс край дороги. Коли ця дика рослина випадково зацвіте в нашому саду, ми називаємо її квіткою, а коли вона зацвіте за огорожею, ми називаємо її бур'яном; та хоч яку їй дати назву, її пахощі й барви завжди будуть дикі!

До того ж — факти й цифри їхнього життєвого досвіду заважали усвідомити цю істину — мало хто з Форсайтів розумів, що коли сходить ця дика рослина, чоловіки й жінки злітаються на блідий вогник її цвіту, наче нічні метелики.

Прикра історія з молодим Джоліоном одійшла в минуле, тож у Форсайтів знову відродився погляд, що люди їхнього становища не стануть рвати тієї квітки поза огорожею і що їм належить одбувати кохання, як кір, — своєчасно і раз назавжди, лікуючи його законним шлюбом, точнісінько, як лікують кір благодійною сумішшю меду й масла.

Дивні чутки про Босіні й місіс Сомс, що ширилися між Форсайтами, найдужче вразили Джеймса. Джеймс уже давно забув, як свого часу він, довготелесий блідий молодик з рудуватими баками, упадав за Емілі. Він давно забув будиночок поблизу Мейфера [7], де провів перші дні подружнього життя; або, точніше, забув перші дні, а не будиночок: Форсайт ніколи не забуде будинку — згодом він продав його, діставши чотириста фунтів чистого зиску.

Він давно забув ті часи, сповнені надій, побоювань і сумнівів щодо того, чи розважливо він чинить (бо гарненька Емілі не мала грошей, а сам він тоді заробляв лише тисячу фунтів на рік), і той дивний непереможний потяг, який охопив його з такою силою, що він ладен був умерти, коли не одружиться з цією дівчиною із прегарними русявими косами, скрученими вузлом на потилиці, із прегарними руками, що виступали з корсажа, який щільно облягав її груди, і прегарним станом, захованим у клітці широчезного криноліна.

Джеймс пройшов крізь вогонь, але він пройшов і крізь потік років, який гасить той вогонь; він зазнав найгіршої втрати — забув, що таке кохання.

Забув! Забув так давно, аж забув навіть, що він усе те забув.

І ось до нього дійшла чутка про синову дружину, чутка невиразна, наче тінь, що ховається серед видимих, відчутних на дотик речей, туманна, загадкова, мов привид, і, подібно до привида, вона навівала незбагненний жах.

Джеймс спробував усвідомити її реальність, та це було однаково, що уявити себе жертвою однієї з тих трагічних пригод, про які він щодня читав у вечірній газеті. Він просто не міг цьому повірити. То все пусте. Плещуть люди знічев'я. Стосунки у неї з Сомсом не зовсім добрі, але вона жінка хороша, так, хороша!

Як то властиво переважній більшості чоловіків, Джеймс залюбки смакував скандальні чутки і, буваючи в товаристві, частенько, наче між іншим, казав, облизуючи губи: «Еге ж, еге, вона з молодим Дайсоном. Я чув, вони у Монте-Карло!»

Але йому ніколи й на думку не спадало замислитися над подібною історією, — над її минулим, сучасним і майбутнім. Він не усвідомлював, як дорого вона коштувала її учасникам, скільки мук завдала і скільки принесла радощів, яка фатальна невигойна трагедія ховалася за цілковито оголеними, часом бридкими, та загалом пікантними фактами, що впадали йому в око. Він ніколи не ганьбив і не хвалив злочинних коханців, не робив з їхньої історії ані висновків, ані будь-яких узагальнень; він тільки жадібно слухав поговори і сам їх переказував, відчуваючи від того велике задоволення, мов від чарки хересу або гіркої настоянки, випитої перед обідом.

Та тепер, коли самого Джеймса торкнувся поговір — чи скоріше перший його подих, — він відчув себе наче в густому тумані, що слизьким смородом ліз йому до рота, забиваючи дух.

Скандал! Може вибухнути скандал!

Лише повторюючи це слово, Джеймс міг зосередитись на ньому й осмислити його. Він уже забув ті почування, без яких годі зрозуміти вагу таких подій, як вони розвиваються й до чого призводять; він не спроможний був збагнути, що заради пристрасті люди здатні на ризик.

Смішно було навіть подумати, що серед його знайомих, які день у день ходять до Сіті за своїм звичайним ділом, а у вільний час купують акції і будинки, обідають і, може, навіть грають у карти, що серед них є хоч один, ладний ризикнути заради такого незрозумілого, такого туманного поняття, як пристрасть.

Пристрасть! Авжеж, йому доводилось про неї чувати, і такі приписи, як «Молодому чоловікові й молодій жінці не можна залишатися сам на сам», закарбувалися у нього в пам'яті, мов паралелі на географічній карті (коли йдеться про «життєві факти», Форсайти виявляють витончений реалістичний смак), але все інше він розглядав тільки крізь призму страшного слова «скандал».

Та ні, це неправда; цього не може бути. Йому нема чого турбуватись: Айріні хороша жінка. Але тривожна думка стриміла в пам'яті, наче цвях. До того ж Джеймс мав неспокійну вдачу; такі, як він, не вміють подолати своїх тривог і болісно страждають від підозри й нерішучості, чекаючи найгіршого. Побоюючись допуститися фатальної втрати, якої, може, пощастило б уникнути, діючи інакше, він приймав остаточне рішення тільки тоді, коли був цілком певен, що в іншому разі зазнає невдачі.

Проте частенько бувало так, що остаточне рішення від нього навіть не залежало; так було і цього разу.

Що він міг зробити? Поговорити з Сомсом? Це тільки зашкодило б. Зрештою, то все дурниці; він певен, що дурниці.

А сталося все це через новий дім. Йому та вигадка одразу не сподобалась. Навіщо Сомсові вибиратися за місто? І коли вже він вирішив укласти в будинок такі шалені гроші, чого було не запросити першокласного архітектора замість цього Босіні, про якого ніхто нічого не знає? Він їх попереджав, чим усе це скінчиться. А тепер кажуть, що будинок обійшовся Сомсові набагато дорожче, ніж він сподівався.

Цей останній факт дужче за всі інші міркування примусив Джеймса усвідомити, яке створилося загрозливе становище. Так воно завжди буває, коли зв'яжешся з цими «художниками»; розумній людині нема чого з ними зв'язуватись. Він застерігав і Айріні. А тепер самі бачите, що з того вийшло!

І раптом Джеймсові сяйнула думка: треба з'їздити туди й побачити все на власні очі. Тривога страшенно пригнічувала його, він почував себе наче в густому тумані, і думка поїхати в Робін-Гіл подивитися на той будинок трохи заспокоїла його. Мабуть, йому полегшало від того, що він нарешті зважився на якусь дію, але найпевніше він просто зрадів нагоді подивитися на якийсь будинок.

Джеймсові здавалося, що, придивившись до споруди з цегли й вапна, з дерева й каменю, побудованої підозрілою особою, він побачить, чи правдиві всі ті чутки про Айріні.

Отож, не сказавши нікому жодного слова, він узяв кеб і рушив на вокзал, а звідти доїхав поїздом до Робін-Гіла; візників у тих місцях не було, і йому довелося йти від станції пішки.

Джеймс поволі чвалав нагору, насилу згинаючи вузлуваті коліна, сутулячи спину й понуривши голову, але вбраний чепурно — в циліндрі й сюртуку, що аж сяяли чистотою. За його одягом стежила Емілі; звичайно, сама вона не стежила — люди з добрим становищем не стежать за тим, щоб усі гудзики були на місці, а Емілі належала до людей з добрим становищем, — вона тільки стежила, щоб за всім тим стежив слуга.

Джеймсові довелося тричі питати дорогу; щоразу він повторював одержану вказівку, просив повторити її ще раз, а тоді повторював сам удруге, бо завжди любив побалакати, до того ж у незнайомій місцевості зайва обережність не завадить.