Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Дон Кіхот - Де Сервантес Сааведра Мигель (чтение книг TXT) 📗

Дон Кіхот - Де Сервантес Сааведра Мигель (чтение книг TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Дон Кіхот - Де Сервантес Сааведра Мигель (чтение книг TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

РОЗДІЛ XXVII

про славетну пригоду з квадрієрами і про велику лють нашого доброго рицаря Дон Кіхота

Поки наш рицар казав усе це, священик силкувався переконати квадрієрів, що Дон Кіхот з’їхав із глузду, як вони самі бачили з його вчинків, і що немає рації обстоювати далі арешт, бо, якщо вони його заарештують і заберуть, їм однаково доведеться звільнити його, як божевільного. На такі доводи квадрієр, що мав наказ про арешт, відповів, що судити про божевілля Дон Кіхота не його діло і що він повинен виконати розпорядження начальства.

Коли ж він заарештує Дон Кіхота, тоді нехай його звільняють хоч триста разів.

— І проте, — сказав священик, — за цим разом вам не слід його брати, та він і не дозволить цього, скільки я розумію.

Кінець кінцем, священик говорив так переконливо, а Дон Кіхот поводився так божевільно, що квадрієри були б іще божевільніші, якби не зрозуміли, чого йому бракує. Отже, вони вирішили дати йому спокій і навіть перейняли на себе роль примирителів між цирульником і Санчо, які й досі ще завзято сперечалися. Кінець кінцем, квадрієри, як представники правосуддя, полагодили справу так, що обидва були якщо не раді, то хоч задоволені. Вони помінялися сідлами, а попруги та вуздечки залишили без заміни. Щодо шолома Мамбріна, то священик потай від Дон Кіхота віддав цирульникові вісім реалів і дістав від нього розписку в одержанні цих грошей та зобов’язання не правити нічого за цей обман.

Отже, в корчмі запанували мир та спокій, і вона здавалася вже не місцем чвар, немов табір Аграмантів, як казав Дон Кіхот, а місцем миру.

Минуло вже два дні, як наше вельможне товариство жило в корчмі. Всім здавалося вчасним виїздити, і вони почали обмірковувати, яким чином звільнити Доротею й Фернанда від потреби їхати з Дон Кіхотом до його села начебто в справі повернення принцесі королівства Мікомікона. Нарешті, всі спинилися на плані, який, не турбуючи Доротеї з Фернандом, давав разом із тим священикові й цирульникові змогу повезти Дон Кіхота і спробувати вилікувати його від божевілля.

Вони змовилися з одним селянином, який на той час випадково проїздив мимо, щоб він дав їм свій віз, запряжений волами. До цього воза вони пристосували зроблену з дерев’яних прутів клітку, де міг досить зручно поміститися Дон Кіхот. Кінчивши цю роботу, дон Фернандо з товаришами, квадрієри й корчмар, усі під проводом священика, наділи маски й передяглися в різні вбрання так, що Дон Кіхотові вони здалися б іншими людьми, ніж ті, яких він звик бачити в замку.

Дон Кіхот - image22.jpg

Передягнувшись і замаскувавшись, вони ввійшли в кімнату, де спочивав утомлений від пережитих хвилювань Дон Кіхот. Підійшовши до рицаря, коли він міцно спав, не сподіваючись такої пригоди, вони одразу кинулися на нього і зв’язали йому руки й ноги так добре, що, прокинувшись, він не міг зробити нічого, як дивуватися та чудуватися, побачивши перед собою такі постаті. Але хвороблива уява зараз же підказала йому, що все це були примари зачарованого замку, і що його самого, безперечно, зачаровано, бо він не може ні рухатися, ні захищатися, — одне слово, все сталося так, як гадав священик, винахідник цієї історії.

Санчо, який один серед присутніх був при здоровому розумі й у своїм вигляді, хоч і не дуже багато різнився від свого пана, пізнав, проте, всіх передягнених, але мовчав, дивлячись, що робитиме Дон Кіхот, який теж мовчав і чекав на кінець цього лиха. А кінець полягав у тому, що в кімнату внесли клітку, посадили туди Дон Кіхота і забили цвяхами так, що вирвати їх було не можна, якби й розхитувати обіруч. Потім клітку взяли на плечі, і, коли виходили з помешкання, чути було страшний голос цирульника, — не того, що з сідлом, а іншого, — який приказував:

— Не завдавай собі туги, о, Рицарю Сумного Образу, через таке ув’язнення. Так треба, щоб сталася якомога швидше пригода, на яку тебе зрушила твоя відвага. А ти, о, найчесніший і найслухняніший з усіх зброєносців, що мали меч на череві, бороду на обличчі і нюх у носі, не турбуйся і не хвилюйся, дивлячись, як перед очима в тебе забирають цвіт мандрівного рицарства. Незабаром, коли вгодно буде творцеві світу, ти бачитимеш себе таким піднесеним і таким звеличеним, що не впізнаєш сам себе. Обіцянки, що давав тобі твій пан, усі будуть виконані, а від імені мудрої Ментіроніани я запевняю тебе, що ти дістанеш всю належну тобі платню. Тепер іди слідом за своїм відважним і зачарованим паном, бо вам личить скрізь бути вкупі. Я не маю доручення говорити більше.

Кінчаючи пророцтво, він надав голосові такої сили, а потім перейшов на таке ніжне шепотіння, що мало не обдурив навіть тих, хто знав, що це були жарти. Почувши пророцтво, Дон Кіхот заспокоївся, бо збагнув увесь його зміст. Щиро та твердо повіривши всьому цьому, Дон Кіхот підніс голос і, глибоко зітхнувши, промовив:

— Хоч хто єси ти, що напророкував мені таке щастя, благаю тебе попросити мудрого чарівника мого охоронця, щоб він не дав мені загинути в цій в’язниці, в якій мене везуть, раніше, ніж здійсняться незрівняні й радісні обіцянки, що я почув. Нехай тільки здійсняться вони, і я вважатиму за щастя страждання в цій в’язниці, за радощі — тягар цих ланцюгів і за м’яке ліжко — дошки, де мене покладено. А щодо заспокоєння мого зброєносця Санчо Панси, то я вірю в його добрість та прихильне до мене ставлення і знаю, що він не покине мене ні доброї, ні лихої години. І коли мені не пощастить подарувати йому острів або щось інше такої самої вартості, він у кожному разі дістане платню, що йому належить. У заповіті я відписав йому суму, яка хоч і не відповідає його багатьом дружнім послугам, але відповідає моїм коштам.

Санчо Панса з великою пошаною вклонився Дон Кіхотові й поцілував йому обидві руки, бо однієї він не міг поцілувати через те, що вони були щільно зв’язані. Після цього клітку понесли на плечах і поставили на віз.

РОЗДІЛ XXVIII

де оповідається про незвичайний спосіб, яким зачаровано Дон Кіхота Ламанчського, та про інші цікаві події

Побачивши, що його посаджено в клітку й поставлено на віз, Дон Кіхот сказав:

— Я читав багато дуже видатних рицарських історій але ніде не натрапляв і ніколи не чув, щоб зачарованих рицарів возили таким способом і так повільно, як можна сподіватися від цих лінивих тихоходів. Звичайно їх перевозили повітрям, надзвичайно швидко, серед темних хмар, або в якій-небудь вогняній колісниці, або на гіпогрифі чи на подібній до нього тварині. Проте може бути, що за наших часів рицарство та чари йдуть якимсь відмінним від того шляхом, який уживано раніше. Тим більше, що я — ще новий рицар і перший, хто відновив забуті вже рицарські пригоди, і для мене винайдено нові чари й новий спосіб возити зачарованих. Як ти про це гадаєш, Санчо?

— Я нічого не гадаю, бо не читав стільки книжок про мандрівне рицарство, як ваша милість.

Поки пан зі своїм зброєносцем отак розмовляли, дон Фернандо й Карденіо, щоб Санчо, кінець кінцем, не догадався остаточно про їхні вигадки, — а вік був уже близький до цього — вирішили прискорити від’їзд Дон Кіхота і, одвівши набік корчмаря, звеліли йому сідлати Росінанта і приготувати Санчо осла.

Корчмар зробив це дуже швидко, а священик тим часом найняв поденно квадрієрів супроводити їх аж до села. Карденіо причепив до сідла Росінанта з одного боку щит, із другого — таз і знаками звелів Санчо сісти на осла та взяти за повід Росінанта, а з обох боків воза поставив квадрієрів із рушницями. Перед самим від’їздом із корчми вийшли хазяйка, її дочка та Маріторнес і, вдаючи, що плачуть із його нещастя, почали прощатися з Дон Кіхотом, а той сказав їм:

— Не плачте, мої добрі сеньйори! Такі нещастя трапляються з усіма тими, хто, як і я, належить до рицарства, і коли б цього не трапилося, я не вважав би себе за славетного мандрівного рицаря. Такі випадки ніколи не трапляються з маловідомими рицарями, тому про них ніхто й не згадує. А великі рицарі — то інша річ. Їхнім чеснотам і славі заздрять багато князів та інших рицарів, що намагаються погубити їх різними шкідливими способами. Але чеснота сама з себе така могутня, що, незважаючи на всяке чорнокнижництво, подолає все і, як сонце, заллє своїм світлом увесь світ.

Перейти на страницу:

Де Сервантес Сааведра Мигель читать все книги автора по порядку

Де Сервантес Сааведра Мигель - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Дон Кіхот отзывы

Отзывы читателей о книге Дон Кіхот, автор: Де Сервантес Сааведра Мигель. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*