Оксамит нездавнених літ - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать книги онлайн бесплатно полные версии .TXT) 📗
Отож, аби бути конкурентним, я мав учинити дві дії: щось поцупити і дати на лапу. Я зробив третю - написав заяву з проханням увільнити від обов’язків. А далі все відбувалося, як і мало відбуватися у преріях ще не знайомого з цивілізацією ринку: звучав бойовий клич, жахливіший від індіанського, мчали за скальпом у клубах куряви інспектори-ревізори...
Ось лише кілька штрихів до цієї картини. В акті ревізії, під яким низка прізвищ, чітко записано, що начальник митниці повідомив (цитую дослівно): “... редактор газети “Народна трибуна” Корсак І.Ф. звертався до нього з гарантійним листом про взяття під митний контроль залізничної цистерни з дизельними пальним, на яку накладено резолюцію про направлення на вантажний відділ №1 для його реєстрації та взяття під контроль. Однак на вантажний відділ лист не надійшов (копія листа додається)”.
Можна було б тільки подивуватися несхожості митниці з якоюсь несерйозною юніорською організацією, у якій гарантійні листи не потрапляють з відділу у відділ. Однак уже через кілька тижнів на стіл меру кладуть офіційний папір (на основі того само акту ревізії"), де ця залізнична цистерна виявляється... прихованою від митного контролю, тобто контрабандою. Отакої!
Бог їм суддя. Не підтримали моїх опонентів і судді земні. Оскільки на мене наклали штраф, я це діло оскаржив у суді. Луцький міський суд був на моєму боці, і я не думаю, що він так вчинив з великої любові до мене чи “Народної трибуни”. Я певен, що за всю історію Волині жодне видання не видрукувало стільки критичних матеріалів про міський суд, як наше.
Або ще. В офіційному державному виданні в черговий раз, обливаючи мулом, пишуть, що магазин “Європа” належить мені й що мене давно потрібно притягти до відповідальності. Телефонують з обласної прокуратури, мовляв, потрібне моє пояснення.
Сідаю і пишу на ім’я прокурора Волинської області: якщо магазин “Європа” належить мені, то прошу приписати Корсаку також “Перлину” і центральний універмаг, бо вони теж розташовані недалеко від моєї квартири.
У прокуратурі, де дійсний стан справ і господарів знали, регочуть: “Чим ви їх так “дістали?”
Ага, думаю, за п’ять років існування незалежного демократичного видання чиновникам різної масті дісталося немало. Хай собі дозволить сьогодні якесь видання ось хоча б такі критичні матеріали. На адресу прокурора Волинської області І.Д. Заплотинського на першій сторінці - “Прокурора Заплотинського - геть з краю Волинського!”. На адресу начальника обласного управління міліції, теж на першій сторінці - “Генерала Павлова - у відставку!” Газета гостро критикувала голів обласного і міського судів, вимагала відставки голови облдержадміністрації, а її редактор від імені групи депутатів “озвучував" вимогу на сесії обласної ради.
Хай собі дозволить щось таке сьогодні якесь видання,і воно швидко переконається, як легко і просто жити на світі.
Коли ніяк вже не вдалося мене вкусити за “Народну трибуну”, коли йшов згаданий уже суд, якийсь чиновник, не знаючи ще б до чого причепитися, зажадав за браком проти мене інших аргументів довести дійсність міськрадівських печаток у моїй трудовій книжці.
Тоді на ім’я високих посадових осіб я писав: “Я глибоко поважаю державного службовця, життя якого сьогодні не медом змащене і який несе на своїх плечах, нерідко без платні за багато місяців, увесь тягар державних турбот. Але я ніколи не поважатиму і не складу зброї (вона в мене єдина-письменницьке і журналістське перо) перед чиновником без честі й совісті. Бо призвідцем багатьох наших сьогоднішніх бід є не турок чи поляк, росіянин чи білорус, а свій-таки, “найрідніший” чиновник. Розмножуючись зі швидкістю, завидною навіть для колорадського жука, і наввипередки об’їдаючи ще бліде та в’яле листя державного бюджету, відбираючи чи не останню скибину хліба у пенсіонера та інваліда, цей чиновник, некваліфікований, погано оплачуваний, а тому із незмінно заздрісним блиском в очах, він хапає все, що хоч трішки блищить, бо не знає і не вміє іншого заробітку; він не вирішить жодного запитання, доки не позолотять долоню”.
На превеликий жаль, навіть з бігом років я не можу змінити думки...
Протистояння у ті роки було досить безкомпромісним у всіх площинах, у тому числі й протистояння нових демократичних часописів та відверто лівих старих та номенклатурних видань. Практично кожного відомого представника демократичного табору розмашисто-щедро частувала мулом ліва преса.
Ось, наприклад, у яких “витончених” тонах розправляється вона з відомими науковцями Волинського університету Б.Ярошем і П.Кралюком, журналістом і письменником В.Вербичем, лідером ветеранів В.Кирилкіним, публіцистом і громадським діячем Петром Вінцукевичем, який незабаром стане ректором духовної семінарії.
УНІВЕРСИТЕТОМАНІЯ ПАРТОКРАТА,
або “ПРИХВАТИЗАЦІЯ" ЗА ЯРОШЕМ
Колишній партійний функціонер, котрий у брежнєвсько-суслівському апараті займав тепленьке крісло, хоч затне й поглядав на ректорське місце, як чи не найбільшу спокусу у своєму житті, Богдан Ярош “розколовся”. Грав він такого собі правдолюба, аж поки ця роль йому не набридла. І взявся він “крити” з перших кроків свого входження у колектив, тікаючи із тонучого корабля бюрократичної комунії, кого б Ви думали? Та своїх же “сотоварищей "по партії. Спочатку придивлявся і очікував, чи не дадуть йому і тут, у педінституті, таке звичненьке тепленьке керівне місце. Не дали... тоді що ж? Логіка партократа до болю проста: якщо мені не дають, то я й іншим жити не дам. Ні більше й ні менше. І почалось...
Настирно і дошкульно б’є по “сотоваршцах”, тобто в одну й ту ж ціль, такий самий одновір по перевтіленню вір, славний і колись шанований атеїст Петро Кралюк.
Газета “Справедливість ”
“ЯК БИ СОБАКА НЕ ГАВКАВ, ПОТЯГ ВСЕ ОДНО ІТИМЕ”
Цю брудну собачу лайку, надруковану у“Народній трибуні” 4. II. 1992 року, ми повертаємо вам, В.Вербич. Якби ви і національно-бандерівська рота не намагались перекрутити історію, оплювати минуле покоління і ветеранів не другої, а Великої Вітчизняної війни - не вийде. Потяг історії, тільки не у Вашій інтерпретації, буде іти вперед.
До якого падіння моралі треба дійти, нешановний В.Вербич, щоб ветеранів, чиїми руками створено величезний економічний потенціал країни, за рахунок якого ми поки ще живемо, літніх людей називати образливими словами. Ви ж порівняйте, яка Волинь була в минулому й тепер. Чи вам не вигідні такі, порівняння? І цих людей ви принизливо зараховуєте в “П’яту колону“? Ні, не ветерани, а бандерівці, і ви є тією колоною, яка під час війни допомагала німецьким загарбникам, а після визволення Волині від окупантів заважала відбудовувати зруйноване господарство. Вихваляючи зараз “подвиги” УПА проти Української Радянської влади, її органів і простих, ні в чому не винних людей, ви не розумієте, що цим показуєте, хто бажав людям добра, а хто сіяв зло.
З газети “Справедливість” (12 грудня 1992року)
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ В.Д. КИРИЛКІНУ
Мене до глибини душі образило слізне звернення до всіх волинян:
"Послухайте нас і підтримайте”. Ви своєю бездіяльністю завели ветеранську організацію в глухий кут і звертаєтесь тепер по якусь допомогу і до кого? Ви зрадили ветеранів. А тепер всіляко намагаєтесь переконати нас, що ви щось для них робите.
При Вашій "діяльності" слово "ветеран ” вже не вимовляється, воно не в пошані. Тепер вони "пенсіонери” та "люди похилого віку ”. Ви навмисне розвалили ветеранську організацію. Мабуть, Вам це вигідно, і після цього Ви кричите: "Послухайте і підтримайте". Ви закликаєте до загального покаяння.
Я не хочу ще раз перераховувати так звані "заслуги" ОУН-УПА. Про це написано багато. Вам, учаснику війни, ганебно зраджувати своїх соратників. Чому ви не опротестували незаконне рішення В.Блаженчука про реєстрацію "братства" вояків УПА?
