Измена. ZRA DA made in Ukraine - Кононенко Евгения (читать бесплатно полные книги TXT) 📗
- В Адріяна нема грошей! Які в нього гроші? Ті, які вкраде у довірливих жінок? Ти сама забрала з його кишені шістсот гривень, які він витяг у хаті Дмитра Стебелька, коли ви кохалися там у спальні Дмитра й Вероніки! Навіть тобі стало огидно від тої крадіжки! Чому вас тоді не застукав господар хати? От була б картина!
- Женику, ти скоро каятимешся в усьому, що зараз кажеш своїй матері! Мати ніколи не бажає лиха дитині! Ти все це мені наговорив, але це порожні слова! Ти ж мені не казатимеш, ніби наша розмова пишеться на магнітофон?
- Не пишеться.
- Якщо хтось звинувачуватиме мене офіційно, я зречусь усього, що тобі говорила! Адріян мовчатиме! Він хоробрий тільки з тобою й зі мною. За ним стільки гріхів! І ти все забудеш! Хіба можна йти до суду проти матері?
- Я й не піду. Але про все вже знає Дмитро Стебелько.
Він піде. Він її чоловік. Як буде, так і буде!
- Синку! Синку! Колись і ти будеш батьком!
- Якщо я залишусь з тобою, то завжди буду тільки сином!
Т в о ї м с и н о м! Але я не зостанусь. Я звільняю місце для твого Адріяна.
- Ні! Ні! Не кидай мене, синку! І Тетяна впала синові на груди. Женик відчув, що вона горнеться до нього, як закохана жінка, а не як мати. Він відштовхнув її, підбіг до трюмо, де й досі лежали ті п’ятсот гривень, чесно зароблені нелегкою працею Дмитра Стебель ка, кинувся до виходу, і мати не змогла затримати його.
Зміст розмови Лариси Лавриненко і Євгена Мурченка у східному ресторані переповідати не варто. Точніше, якщо й варто, то лише його кінець. Лариса простягла Женикові свій мобільний телефон, хлопець подзвонив батькові, з яким познайомився сьогодні вранці, і той ще раз повторив, що чекає на сина. Поки він доїде, Зося приготує йому ванну й чисту постіль.
- Спитай, як здоров’я бабці! - підказує Лариса, якій дуже сподобалась давня винахідливість цієї свекрухи.
- Як здоров’я бабусі? - слухняно спитав хлопець.
- Я їй вже розповів про тебе… про вас…
- Про тебе… кажіть мені «ти»…
- А ти - мені… і вона дуже вилаяла мене, чому я тебе до неї не завів. Отож усе буде гаразд.
Офіціант приніс рахунок на двісті вісімдесят гривень.
Лариса простягла йому свою кредитну картку, а Женикові сказала:
- Живемо один раз!
Коли вони вийшли з ресторану, Лариса сказала Женику по дорозі до шістдесят другого автобуса:
- Купи для старої квіти, тут, у підземному переході мають продаватися. Привітаєш стару з Восьмим березня. Їй буде приємно.
Потім вона посадила хлопця на автобус. Він попросив дозволу дзвонити їй, а Лариса також взяла у Женика його новий домашній телефон.
Ну а інша, значно коротша розмова, відбулася на розі біля Маріїнського парку. Коли Тетяна зрозуміла, що Дмитро ніяк не збагне, до якого суду і на кого він має подавати, вона залишила його в повній розгубленості й побігла додому зі словами: я знала, що він блефує! Тільки лякає бідну матір!
Ніде він не був! Нічого не перевіряв! Скоро прийде додому.
Але додому Женик не прийшов. Коли він не з’явився опівночі, мати набрала телефон Вікторії, але, почувши у слухавці голос Дмитра, кинула трубку. А потім набрала телефон Адріяна Борича. І той відразу покинув свою стару тимчасову жалюгідну подругу, для якої сьогодні знову ходив по кефір, і серед ночі поїхав заспокоювати подругу такого ж віку, яка, проте, значно краще збереглася і володіла значно кращою нерухомістю. Розрахунок старого знавця жінок виправдався: син, який був коли не тілесним, то душевним коханцем, пішов. І тут найкраще заспокоїть жінку старий незрадливий друг…
…Минулося кілька годин божевілля. Вікторія дивним чином склала залік з основ української родинної менталь ності. Женик, мабуть, лежить у ванні в домі свого батька.
Дмитро повернувся додому і приречено приготував вечерю.
Він приготував біґос з реберцями за рецептом своєї матері, небіжчиці Марії Степанівни. Біґос був її фірмовою стравою до того, як вона очолила деревообробний комбінат. За столом з Дмитром і Вікторією - Лариса з сином Ярославом і Наталя Никонівна. Пані психоаналітик порушила своє залізне правило не ходити до клієнтів в гості, адже випадок екстраординарний. Якби вона або людина її фаху втрутили ся раніше, трагедії могло не бути. А втім, чужа душа є завжди чужою.
- От с сука! От лярва! - весь час повторювала Вікторія. - А такою завжди здавалася модерною, такою толерантною.
- Все сталося саме тому, - сумно хитає головою Наталя Никонівна, - що вона ні з ким не ділилася своїми материнсь кими комплексами. Вона страждала мовчки. Якби то була банальна люта свекруха, яка всім переповідає, яка нечестива жінка заволоділа її синочком, вона б не пішла на вбивство.
Вся пара вийшла б на розмови біля перелазів.
- Про це я говорила дві годину тому на заліку, - проше потіла Вікторія. - Тату, ну то ти таки маєш піти до проку рора!
Дмитро неодмінно піде. Він зробив небагато для розкрит тя злочину. Більше того, його версія провалилася. Не злочинний світ погубив Вероніку, а якісь дикі ревнощі, яким і назви немає. Але він зробить все, щоб довести вину цієї жінки.
- Це буде нелегко.
- Ольга Павлівна підтвердить, як вони святкували Тетя нин день. - І Адріян підтвердить.
- Але, як розповідав Женик, цей альфонс не пов’язує смерть Вероніки і Тетянин день. Женик їхав до тата вияснити ситуацію із сухофруктами. На свою голову матінка заспокоювала синочка за допомогою узварної епопеї.
- Але вона була і привітна, і дотепна! Хто б міг подумати?
Тільки одного разу я подумала про неї погано: коли вона захворіла перед Америкою. Тепер я точно знаю, що вона прикидалася! Здається, вона колола собі той самий деоксідо мін, бо Женик був переляканий, казав: мама синя! Мама однією ногою там! А в нього вже були і квиток, і віза!
- Краще б вона собі зразу вколола подвійну дозу, - похмуро прохрипів Дмитро.
- Але Женик молодець, що так рішуче повівся з матін кою! Дай йому, Боже, сили витримати…
- Йому є куди піти з дому, а як бути тим, кому нема? - сказав Ярослав, - От мені нема, то я й терплю усіляку наругу над собою!
- Можеш їхати до свого батька! Там само, як і Женик - до свого!
- Яка ви розумна жінка, Ларисо Вікторівно, - Ярослав цілує маму в щоку, а та б’є його по голові. - І цього свого Адріяна вона нам підсовувала! - згадує Вікторія, - Я тепер пригадую: він уперше прийшов до нас, бо передавав нам якусь книгу ніби від Женика. А Женик потім казав мамі, що нічого нам не передавав, і не розуміє, як воно сталося. Тоді воно забулося, а тепер згадалося.
Сиділи довго. З’їли весь біґос. Лариса, яка за дві години до того вечеряла із Жеником у Східному ресторані, з’їла подвійну порцію, і це помітили всі за столом. Лариса поквапилася дати пояснення: в будинку Іпсіланті вони з Же ником з’їли тільки по салату з морених креветок з ананасами, що не робить ситим, а навпаки, збуджує апетит. І взагалі, після всіх заморських різносолів кожну нормальну людину тягне до рідних українських страв.
Обговорили і узгодили всі неузгодженості. Незрозумі лими залишилися тільки слова баби Зосі про те, що хотіла сказати своїй дочці перед смертю мати Вероніки.
- Може, десь там, на Подолі, зарито скарб? - підкинув ідейку Ярослав, - Давайте візьмемо пляшку й поїдемо до тої баби Зосі!
- А може, навпаки, вона прокляла маму, що та не прийшла до неї в її останні дні, - висловила припущення Вікторія, - і напророчила їй ранню смерть?
Але всі зійшлися на тому, що баба Зося не вижила з розуму і таки справді все пам’ятає. Навіть про причал номер сім в домі Івана Раєвського. І, наче підслухавши їхню роз мову, подзвонив Женик. Він сказав, що в нього все добре. А також розповів, що пив чай із бабою Зосею, і вона ще раз підтвердила, що нікому не передасть слова мами Вероніки.
Навіть доньці Вероніки.
Потім був дзвоник, і кинули трубку, коли Дмитро сказав «Я слухаю».
- Це якась імітація трагедії, - Лариса невдоволена, - для чистоти жанру Тетяна має вмерти, а перед тим убити свого поплічника, наприклад, уколоти йому деоксідомін під час любовних розваг.
