Незвичайні пригоди експедиції Барсака - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль (читать книги онлайн регистрации txt) 📗
Не перестаючи говорити, він хапає телефонну трубку.
— Сто одинадцяте коло. Секція тисяча п’ятсот двадцять восьма, — каже він. Потім бере іншу трубку і додає: — Чотирнадцяте коло. Секція шість тисяч чотириста друга. — Тоді повертається до нас. — Дивіться добре.
Кілька хвилин минає в чеканні — ніде не відбувається нічого особливого, і раптом одну з плям закриває хмарка диму. Коли дим розвіюється, від плями нема й сліду.
— Що сталося з людиною, яка там працювала? — питає мадемуазель Морна, і голос її уривається від хвилювання.
— Він мертвий, — з крижаним спокоєм відповідає Гаррі Кіллер.
— Мертвий! — вигукуємо ми. — Ви без ніякої причини вбили цього бідолаху!
— Заспокойтеся, це тільки негр — товар дешевий, — зауважує Гаррі Кіллер. — Завжди можна дістати, скільки потрібно. Його знищила повітряна торпеда. Це особлива ракета, яка летить на відстань до двадцяти п’яти кілометрів, а її швидкість і точність ви тільки що мали змогу оцінити.
Поки ми слухаємо його пояснення, наскільки це дозволяє нам збентеження, викликане такою жорстокістю, щось з’являється в нашому полі зору, швидко піднімається вздовж світлової стінки, і друга пляма в свою чергу зникає.
— А ця людина? — з трепетом запитує мадемуазель Морна. — Теж мертва?
— Ні, відповідає Гаррі Кіллер, — ця жива. Ви її зараз побачите.
Він виходить, оточений охороною, яка виштовхує і нас з циклоскопа. Ми знов на площадці башти. Озираємось і бачимо, що до нас із швидкістю метеора наближається апарат, подібний до тих, які привезли нас сюди. Під його нижньою платформою щось прикріплене і похитується.
— Ось планер, — каже Гаррі Кіллер. — Не мине й хвилини, і ви переконаєтесь, чи можна звідси вийти або проникнути сюди проти моєї волі.
І справді, планер швидко наближається. Він збільшується у нас на очах… Нас раптом проймає дрож: те, що гойдається під сподом машини — негр, якого величезні кліщі схопили впоперек тулуба.
Планер ще наближається… проходить над баштою… Який жах! Кліщі розкрилися, і бідолашний негр розбивається біля наших ніг.
Крик обурення виривається з наших грудей. Мадемуазель Морна не витримує. З палаючими очима, бліда, з безкровними губами, вона розштовхує здивовану варту і кидається на Гаррі Кіллера.
— Мерзотник!.. Нікчемний убивця!.. — кричить вона йому просто в обличчя, і її маленькі рученята стискують горло лиходія.
Той відсувається без ніякого зусилля. Ми тремтимо за долю відважної дівчини. Та ба! Ми безсилі і нічим не можемо їй допомогти — варта схоплює нас і тримає, пригнувши до землі.
На щастя, деспот, здається, в цю мить не має наміру покарати нашу сміливу товаришку. Рот його люто перекривлений, але навіть якесь задоволення промайнуло в погляді, спрямованому на молоду дівчину, яку відтягли двоє стражників. А вона ще вся тремтить.
— Еге, еге! — цідить він досить добродушно. — Дивіться, яке рішуче дівчисько! — І додає, відштовхуючи ногою останки нещасного негра: — Ну, ну, маленька, не варто хвилюватись з-за таких дрібниць.
Він сходить униз, нас тягнуть за ним і приводять знов у кімнату з столом і одним-єдиним стільцем, яку я віднині називатиму “тронним залом”. Гаррі Кіллер сідає на отой свій “трон” і дивиться на нас. По правді кажучи, його увага скупчена на мадемуазель Морна. Він втуплює в неї свої жахливі очі, в яких поволі розгоряється лихе полум’я.
— Ви тепер пізнали мою могутність, — каже він нарешті, і я довів вам, що моїми пропозиціями не слід нехтувати. Я їх поновлюю — в останній раз. Мені казали, що між вами є один депутат, один лікар, один журналіст і два йолопи…
Понсен — хай так! Але бідолаха Сен-Берен — яка несправедливість!
— Депутат в разі потреби вестиме переговори з Францією, для лікаря я збудую лікарню, журналіст працюватиме в “Блеклендському громі”, а як використати двох інших — я побачу. Лишається маленька. Вона мені до вподоби… Я на ній оженюся.
Можна собі уявити, як вражає нас цей несподіваний фінал. Божевільний!..
— Нічого цього не буде, — рішуче відповідає Барсак. — Огидні злочинства, свідками яких ви нас зробили, не похитнули нас, навпаки. Якщо буде потрібно, ми постраждаємо від насильства, але що б там не було, ми залишимось тільки вашими полоненими чи жертвами. Що ж до мадемуазель Морна…
— Ага! То мою майбутню дружину звуть Морна? — перебиває Гаррі Кіллер.
— Морна мене звуть чи якось інакше, — вигукує наша товаришка у нестямі від гніву, — знайте, що я дивлюся на вас як на дикого звіра, як на низьку й огидну істоту, і вважаю вашу пропозицію за найнегіднішу образу, найганебнішу, най…
Мадемуазель Морна уриває, їй перехоплює голос, і вона заходиться риданням. А Гаррі Кіллер тільки сміється.
— Ну добре… добре! — каже він. — Нема куди поспішати. Даю вам усім місяць на роздуми.
Барометр раптом падає, хороша погода скінчена. Він випростується і звертається до варти.
— Вивести їх! — кричить він громовим голосом.
Барсак опирається варті, яка тягне його, і на мить затримується. Він запитує Гаррі Кіллера.
— А через місяць що ви з нами зробите?
Вітер уже змінився. Деспот більше не зважає на нас, його тремтлива рука підносить до губ склянку, яку він наповнив по вінця. Почувши запитання Барсака, він відводить склянку набік і відповідає без гніву, непевним тоном, піднімаючи очі до стелі:
— Не знаю, справді… Можливо, накажу вас повісити…
IV. ВІД 26 БЕРЕЗНЯ ДО 8 КВІТНЯ
П’ятеро полонених вийшли від Гаррі Кіллера, глибоко схвильовані. Смерть нещасних негрів, особливо другого, прикро вразила їх. Неймовірною здавалася така жорстокість без ніякої причини, з примхи, просто, щоб довести свою всевладність.
Після повернення з цього бурхливого побачення їх чекала несподіванка, зрештою досить приємна: двері їхніх камер більше не замикали, і вони могли віднині вільно ходити по галереї і зустрічатися скільки завгодно. Очевидно, Гаррі Кіллер, давши їм місяць на роздуми, вирішив завоюваги їх, проявляючи поблажливість.
Сходи з одного кінця галереї вели на верхню площадку наріжного бастіону, в якому містилися їхні камери. Цією площадкою їм також дозволено було користуватися, і вони залюбки дихали там свіжим повітрям вечорами, коли спадала спека.
За цих умов життя їхнє було не таке вже й тяжке, і все було б добре, якби не обмеження свободи і зрозуміла турбота про майбутнє. Камери, галерея і тераса нагорі становили відокремлену резиденцію, в якій ніщо не нагадувало про тюрму, крім одних замкнених дверей у другому кінці коридора. За цими дверима знаходилась варта, чулися її голоси і брязкіт зброї. Прислужував їм Чумукі, причому дуже ретельно. Та він з’являвся тільки, щоб прибрати в камерах і подати їжу; в інший час в’язні не бачили цього негідника, якому частково завдячували своїми злигоднями.
Удень вони збиралися в камерах чи гуляли по галереї, а коли сонце сідало, виходили на терасу, куди Чумукі часом приносив обід.
Бастіон мав квадратну форму і займав західний кут палацу, виходячи двома сторонами на простору терасу, від якої його відділяло кілька внутрішніх дворів. Третя сторона була звернена до еспланади, розташованої між палацом і заводом і відокремленої від Червоної річки колосальною стіною, четверта являла продовження цієї стіни і спускалася прямовисно до річки на якихось тридцять метрів.
Утеча звідси була річчю неможливою. Годі було й думати про те, щоб приспати пильність Гаррі Кіллера, який так жорстоко продемонстрував їм свої можливості, та й вибратися з палацу не було ніякої змоги. Навіть якби й вдалося спуститись з бастіону на терасу, однаково, там весь час снували радники, Веселі хлопці, Чорна варта й служники. Не більше виграли б вони, опинившися на еспланаді, з усіх боків оточеній неприступними стінами. Тільки Червона річка могла б послужити виходом, але у в’язнів не було ні човна, ні засобів, щоб спуститися на тридцять метрів по вертикалі.
З площадки вони могли окинути поглядом цю річку, яка і вгору і вниз по течії зникала поміж двох рядів досить високих дерев, дарма, що вони були посаджені тільки десять років тому. За винятком парку, не видного поза палацом, перед їх очима лежало все місто. Вони бачили всі три сектори, розділені високими стінами, концентричні півкруглі вулиці, західний і східний квартали, з їх не дуже численним білим населенням, і центр, де на світанку юрмився величезний натовп негрів, перед тим як розпорошитись по полях.
