Комедії - Мольер Жан-Батист (читать хорошую книгу полностью txt) 📗
Дон Жуан (у глибині сцени, до себе). Хотів би я знати, чому Сганарель не пішов за мною?
Сганарель. Мій господар — дурисвіт; у нього на думці тільки одне: як би вас обох одурити… Адже ж він одурив уже багато інших. Він — всесвітній жених, він ладен з усіма одружитися, і… (Помітивши Дон Жуана), Але ж це неправда; і якщо-хтось вам таке говоритиме, скажіть йому, що він бреше. Мій господар — зовсім не всесвітній жених, він зовсім не дурисвіт; він і думки такої не має, щоб вас обхитрувати, і зроду він нікого не дурив. А, та осьдечки й він; запитайте ліпше в нього самого…
Дон Жуан (дивлячись на Сганареля й запідозривший, що той щось про нього сказав). Та-ак!
Сганарель. Пане, скрізь по світах сила-силенна злих язиків, отож я й хотів запобігти поговору; я втовкмачував їм обом, що коли, мовляв, вони від когось почують про вас лихе, то хай таким брехням не вірять, хай кажуть навпростець, що той бреше!
Дон Жуан. Сганарелю!
Сганарель (до Шарлотти й Матюріни). Атож, господар мій — людина чесна; я вам у цьому даю запоруку.
Дон Жуан. Гм-гм!..
Сганарель. То лише самі зухвальці…
Ла Раме (нишком Дон Жуанові). Пане, я прибіг вас остерегти: вам тут бути небезпечно.
Дон Жуан. Що сталося?
Ла Раме. Дванадцятеро вершників шукають вас і от-от примчать сюди; я не знаю, як їм пощастило узяти ваш слід; але я прочув цю новину від одного селянина, що здибався їм дорогою: вони розпитували його про вас і описували йому ваші прикмети. Не гайте часу, вони вже близько! Тікайте мерщій, а ні, то буде пізно…
Дон Жуан (до Шарлотти й Матюріни). Негайна справа примушує мене виїхати звідси, але проїду вас не забувати моєї обіцянки і вірити, що не пізніше завтрашнього вечора я подам вам про себе звістку.
Дон Жуан. Оскільки сили тут нерівні, треба вдатися до хитрощів і спритно викрутитися від напасті, що женеться за мною. Я хочу, щоб Сганарель переодягся в моє вбрання, а я…
Сганарель. Ви глузуєте, пане! Важити своїм життям?! Та вони ж мене вб’ють у вашому вбранні, і…
Дон Жуан. Мерщій! Я ще роблю тобі надто велику честь!.. Щасливий той слуга, якому випала славетна доля — накласти головою за свого господаря!
Сганарель. Красненько вам дякую за таку честь! (Сам). О небо! Якщо вже запахло смертю, даруй мені свою велику ласку: не попусти, щоб мене вважали за іншого!
ДІЯ ТРЕТЯ
Сцена являє собою ліс.
Сганарель. Далебі, пане, ви повинні визнати, що таки моя була правда і що тепер ми обоє переодягнися напрочуд спритно — ніхто не вчепиться! Ваш перший задум був зовсім негодящий, а ця одежина ховає нас багато краще, ніж усе те, що ви тоді збиралися — робити.
Дон Жуан. Ти й справді виглядаєш хоч куди! Але де ж це ти викопав таке химерне вбрання?
Сганарель. Де? Це одяг якогось старого лікаря; його було заставлено в одному місці, а я його там надибав та й викупив, і довелося мені віддати за нього чимало грошей. А знаєте, пане, в цьому одязі мене вже шанують: кого не стріну — усі що мене вітаються, ще й поради в мене прохають, як у тямущої людини.
Дон Жуан. Як то?
Сганарель. Чоловік п’ять, а мо’ й шість селян та селянок напосідалися на. мене, коли я проходив, щоб я їм прираяв щось помічне від різних хвороб.
Дон Жуан. І ти їм, звичайно, сказав, що ти ні бе ні ме у тому не тямиш?
Сганарель. Я?.. Та зроду-звіку! Я вирішив підтримати честь мого вбрання і через те кожного вислухав, побалакав із ними про їхні хвороби і кожному прописав лікування.
Дон Жуан. Які ж ліки ти їм порадив?
Сганарель. Та всякі, що тільки спадали мені на думку, їй-право, пане! Поради я давав навмання; ото було б сміху, коли б мої хворі раптом поодужували та прийшли складати мені подяку!
Дон Жуан. А чому й ні! З якої рації не користуватися тобі з тих привілеїв, що їх мають усі лікарі. Коли хворі одужують, лікарі до того, так само, як і ти, аж ніяк не причетні, і вся їхня майстерність — чистісіньке кривляння. Трапився щасливий випадок, а їм слава! Так само може й тобі поталанити, ти можеш, як і вони, обертати собі на користь одужання слабого і приписувати твоїм лікам усе, що може залежати від сприятливого збігу обставин та від сил природи.
Сганарель. Як, пане, то ви такий самий невіра і в медицині?
Дон Жуан. Медицина — одна з найбільших помилок людства.
Сганарель. Як?! То ви не вірите ні в олександрійський лист, ні в касію, ані в блювотне вино?..
Дон Жуан. А чого я маю в них вірити?
Сганарель. Та й бусурманська ж у вас душа! А проте ви ж самі бачите, що блювотне вино наробило великого шелесту останнім часом. Хто раніше в нього не вірив, ще й брав його на посміх, то й ті визнають тепер його чудові якості. Не більш як три тижні тому я сам на власні мої очі, бачив його чарівну силу.
Дон Жуан. А саме?
Сганарель. В одного чолов’яги вже шість день стояла смерть, за плечима. Не знали, що йому й робити, ніякі ліки не допомагали, та й надумалися кінець кінцем дати йому блювотного вина.
Дон Жуан. І він одужав, звичайно?
Сганарель. Ні, помер.
Дон Жуан. Що й казати, сила надзвичайна!
Сганарель. А щоб ви знали! Цілісінькі шість день не міг він померти, а тут узяв та й помер… Чи то ж таки не міцні ліки?
Дон Жуан. Твоя правда.
Сганарель. Але облишмо медицину — однаково ж ви в неї не вірите! — та поговорімо про інше. Цей одяг додає мені розуму, і мені кортить посперечатися з вами. Адже ж ви дозволили мені суперечки — пам’ятаєте? — і забороняєте тільки докучати вам напученнями.
Дон Жуан. Отже?
Сганарель. Хотілося б мені вивідати ваші таємні думки. Та невже ж ви аніскілечки не вірите в небо?
Дон Жуан. Облишмо це.
Сганарель. Виходить, не вірите. А в пекло?
Дон Жуан. Ет!
Сганарель. Однаково. А в диявола, скажіть, коли ласка ваша?
Дон Жуан. Так, так.
Сганарель. Теж щось не дуже. Ну, а в загробне життя хоч на макове зернятко вірите?
Дон Жуан. Ха-ха-ха!..
Сганарель. Ну, та й людина ж!.. Я б не взявся навернути вас до віри… А скажімо, «чорний монах»! Що ви про нього думаєте? Га!
Дон Жуан. Забирайся ти під три чорти!.. Не мели казна-чого!
Сганарель. Е, ні, оцим уже я вам не поступлюся, — «чорний монах» таки є. Хоч на шибеницю мене почепіть, а я свого не подарую! Проте, живучи, на світі, треба ж у щось вірити? У що ви вірите?
Дон Жуан. У що я вірю?
Сганарель. Атож.
Дон Жуан. Я вірю в те, Сганарелю, що двічі по два — чотири, а двічі по чотири — вісім.
Сганарель. Добра мені віра й добрі догмати! Виходить, бачу я, що ваша релігія — це арифметика? Та й набреде ж людині отака нісенітниця в голову!.. Мабуть, частенько так буває: що більше людина вчилася, то менше в неї олії в голові… Що ж до мене, пане, я, хвалити бога, не такий вчений, як ви, і ніхто не може похвалитися, що він мене чогось навчив, та хоч і невеличкий маю розум та трішки того клею в голові, а проте краще на всьому знаюся, ніж різні там книжники, і хто-хто, а я чудово розумію, що наш світ — не гриб і за одну ніч отаке — ні сіло ні впало — не виріс. Дозвольте вас запитати, а хто ж створив оці дерева, ці скелі, цю землю й це небо, що простяглося над нами? Чи, може, все це утворилося само собою? Або вас, приміром, узяти, — ось ви? Та хіба ж ви самі собою на світ з’явилися, хіба ж не потрібно було вашій матері завагітніти для того від вашого батька? Чи ж можете ви дивитися на всі ті хитрі штуки, що з них складається машина людського тіла, і не умлівати від захоплення над тим, як усе це одне до одного припасовано? Ці нерви, ці кості, ці вени, ці артерії, ці… як пак їх звати?.. Ці легені, це серце, ця печінка та інші складові. частини, які тут маються і які… Ох! Та промовте ж хоч словечко, перепиніть мене! Не можу ж я сперечатися, коли мені не перебивають… Ви навмисне мовчите і даєте мені балакати, щось хитруєте.
