Завоювання Плассана - Золя Эмиль (читать книги бесплатно TXT) 📗
— Монсеньйоре, — мовив абат Фожа, — ви знаєте, який я вам відданий; я чекаю тільки вашого слова.
Єпіскоп кивнув головою і пробурмотів:
— Так, так, я пригадую, що ви мені пропонували, у вас прекрасне серце. Але уявляєте собі, яка тут здійметься буча, якщо я порву з Фенілем! В мене у вухах лящатиме цілий тиждень. Проте якби я був певен, що ви одразу звільните мене від цієї людини, якби я не боявся, що через тиждень він повернеться і схопить мене за горло…
Абат Фожа не міг стримати усмішки. Сльози набігли епіскопові на очі.
— Справді, я боюся, — провадив він далі, знову сідаючи в своє крісло. — Ось до чого мене довели. Це він, негідник, звів зі світу Компана і приховав від мене, що він помирає, щоб я не міг піти закрити йому очі; він здатний на жахливі речі. Але, бачите, я хочу жити в спокої. Феніль дуже енергійний, вія робить мені великі послуги в єпархії. Коли мене не буде, може, тут настануть кращі порядки.
Він починав заспокоюватись, на його обличчі знову засяяла усмішка.
— А втім, поки що все йде як слід, я не бачу ніяких труднощів… Можна ще почекати.
Абат Фожа сів і сказав спокійно:
— Безперечно… Але ж ви повинні призначити кюре у парафію святого Сатюрнена на місце абата Компана.
Монсеньйор Руссело в розпачі стиснув голову руками.
— Боже мій! Ви маєте рацію, — прошепотів він. — Я про це не подумав… Бідолашний Компан не знає, якого клопоту він завдав мені, померши так раптово, так несподівано для мене. Я вам обіцяв цю посаду, правда?
Абат уклонився.
— Так от, мій друже, ви повинні мене врятувати! Дозвольте мені взяти своє слово назад. Ви знаєте, як ненавидить вас абат Феніль. Успіх Притулку пречистої діви довів його до шаленства, і він клянеться, що не дозволить вам завоювати Плаосан. Ви бачите, я розмовляю з вами щиро і відверто. Цими днями, коли мова зайшла про парафію святого Сатюрнена, я назвав ваше ім’я. Феніль страшенно розлютився, і я мусив заприсягтися, що віддам цю парафію одному з його протеже, абатові Шардону, — ви його знаєте, — до речі, людині дуже достойній… Друже мій, зробіть це заради мене, відмовтесь від цієї думки. Я за це зроблю для вас усе, чого ви зажадаєте.
Обличчя абата залишалося серйозним. Помовчавши трохи і ніби обміркувавши пропозицію епіскопа, він сказав:
— Вам відомо, монсеньйоре, що в мене немає честолюбства; я хочу жити відлюдно, я з великою радістю відмовився б від цієї парафії. Але річ у тім, що я не можу розпоряджатися собою, я повинен рахуватися з бажанням осіб, які мені протегують… У ваших власних інтересах, монсеньйоре, обміркуйте все, перш ніж прийняти рішення, щоб потім не шкодувати.
Хоч абат Фожа говорив дуже смиренно, проте епіскоп відчув приховану погрозу в його словах. Він підвівся і ступив кілька кроків, засмучений до краю своєю безпорадністю. Потім, сплеснувши руками, вигукнув:
— Скільки нових мук попереду!.. Я хотів би уникнути всіх цих розмов; але коли ви наполягаєте, треба говорити щиро… Так от, пане, абат Феніль закидає вам багато чого. Здається, я вже казав вам, що він написав у Безансон і довідався про дуже неприємні речі, — ви, певне, здогадуєтесь, які саме. Щоправда, ви мені пояснили все це, я знаю ваші заслуги і ваше самотнє життя, сповнене каяття, але що ви хочете? Старший вікарій має зброю проти вас і користується нею нещадно. Часто я не знаю, як вас боронити… Коли міністр попросив мене прийняти вас у мою єпархію, я не приховав від нього, що ваше становище буде тяжке. Він наполягав, сказавши мені, що це вже ваша справа, і я нарешті дав згоду. Тільки тепер не треба просити в мене неможливого.
Абат Фожа не опустив голови; він навіть підвів її ще вище, і, глянувши епіскопові просто в вічі, твердо промовив:
— Ви дали мені слово, монсеньйоре.
— Авжеж, авжеж… Бідоласі Компану що не день, то все гіршало, ви прийшли, довірили мені дещо, я обіцяв, я не заперечую… Послухайте, я хочу вам сказати все, щоб ви не могли закинути мені, ніби я кручуся, як флюгер. Ви запевняли мене, що міністр бажає якнайшвидшого вашого призначення на посаду кюре церкви святого Сатюрнена. Так от, я написав у Париж, розпитував про вас, а один з моїх друзів побував у міністерстві. Йому мало не засміялись у вічі й сказали, що вас навіть не знають. Міністр рішуче заперечує, що він вам протегує, чуєте? Якщо ви хочете, я прочитаю вам одного листа, в якому він дуже несхвально говорить про вас.
І він простяг руку, щоб пошукати в шухляді листа, але абат Фожа став перед ним і, не зводячи з нього очей, прошепотів з усмішкою, в якій були і іронія, і жалість:
— Ах, монсеньйоре, монсеньйоре.
Потім, помовчавши хвилину, ніби не бажаючи давати детальніших пояснень, повів далі:
— Я повертаю вам ваше слово, монсеньйоре. Вірте мені, в усій цій справі я більше дбав про ваші інтереси, ніж про свої власні. Згодом, коли буде вже занадто пізно, ви згадаєте, що я вас попереджав.
Він уже був рушив до дверей, але епіскоп затримав його і повів назад, говорячи стурбовано: — Слухайте, що ви хочете цим сказати? Поясніть мені, любий пане абат. Я знаю, що в Парижі незадоволені з мене після обрання маркіза де Лагріфуля. Мене справді ’ дуже мало знають, коли гадають, що я брав у цьому у часта; я виходжу з цього кабінету не більш як двічі на місяць… То ви думаєте, мене обвинувачують у тому, що я висунув маркіза?
— Боюсь, що так, — відрубав абат.
— Ет! Це ж безглуздя, я ніколи не втручався в політику, я живу серед любих моєму серцю книг. Все це діло рук Феніля. Я йому двадцять разів казав, що кінець кінцем він наробить мені клопоту в Парижі.
Він спинився, злегка почервонівши від того, що в нього вихопились ці останні слова. Абат Фожа знову сів перед ним і глухо промовив:
— Монсеньйоре, ви тільки що осудили вашого старшого вікарія… Я ж весь час казав вам про це. Перестаньте підтримувати його, бо інакше ви матимете великі неприємності. Хоч ви й не вірите цьому, але я маю друзів у Парижі. Я знаю, що обрання маркіза де Лагріфуля дуже настроїло проти вас уряд. Справедливо чи несправедливо, але вас вважають за єдину причину опозиційного руху, який помічається в Плассані, де міністр, з особливих міркувань, хоче дістати більшість голосів. Якщо на майбутніх виборах знову пройде кандидат легітимістів, це буде дуже недобре, і я боюсь, що це може порушити ваш спокій.
— Але ж це жахливо! — вигукнув бідолашний епіскоп, схвильовано соваючись у кріслі. — Не можу ж я заборонити голосувати за легітимістського кандидата! Хіба я маю хоч який-небудь вплив, хіба я коли-небудь втручався в ці справи?.. Ах! Знаєте, бувають дні, коли мені хочеться замкнутися в монастирі. Я забрав би свою бібліотеку і жив би собі спокійно… Абатові Фенілю, от кому треба було б бути епіскопом! Якби я слухав Феніля, я б зовсім не зважав на уряд, підкорявся б тільки Риму і махнув би рукою на Париж. Але мене це не цікавить, я хочу померти спокійно… То ви кажете, що міністр гнівається на мене?
Священик не відповів; дві складки в кутиках його рота надавали його обличчю виразу німої зневаги.
— Боже мій, — вів далі епіскоп, якби я знав, що зроблю приємність міністрові, призначивши вас кюре церкви святого Сатюрнена, я б постарався якось це влаштувати… Тільки, запевняю вас, ви помиляєтесь: вас там не дуже шанують.
Абат Фожа зробив різкий рух. Терпець йому увірвався, і він сказав роздратовано:
— Ет! Ви забуваєте, які гидкі чутки ходять про мене і що я приїхав сюди в подертій сутані! Коли людину з недоброю славою посилають на небезпечний пост, її зрікаються аж до того дня, коли вона переможе. Допоможіть мені перемогти, монсеньйоре, і ви побачите, що у мене в Парижі є друзі.
Єпіскоп, вражений тим, що в дій людині раптом виявився такий енергійний авантюрист, і далі мовчки дивився на нього; тоді абат Фожа знову полагіднів і сказав:
— Це ж тільки здогади; я хотів сказати, що мені ще багато треба зробити, щоб заслужити прощення. Мої друзі чекають, поки моє становище остаточно зміцніє, щоб скласти вам подяку.
Монсеньйор Руссело помовчав ще якусь хвильку. Це була людина з тонкою душею, що вивчила людські вади по книжках. Усвідомлюючи свою безхарактерність, якої навіть трохи соромився, він заспокоював себе тим, що умів оцінювати людей по заслузі. У житті цього освіченого епікурейця бували хвилини, коли він у душі жорстоко глузував з честолюбців, що його оточували і змагалися один з одним за його мізерну владу.
