Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗
Проте й до мертвого героя боялися підступити троянці. Та помалу, помалу вони оговталися й наблизилися до Ахіллового тіла, щоб, за військовим звичаєм, забрати свій трофей — переможеного ворога. Греки запекло боролися, щоб не віддати Ахіллове тіло на ганьбу. Коли олімпійські боги побачили, що троянці хочуть спаплюжити тіло Ахілла, сам Зевс гримнув громом і вдарив у вир бійки блискавкою, щоб зупинити троянців. Скориставшись цим, син Теламона Еант завдав на плечі могутнє Ахіллове тіло й поніс його до кораблів, а Одиссей захищав їх щитом від троянських стріл.
Довго оплакували греки свого найкращого героя. Почула цей плач Ахіллова мати — нереїда Тетида, з морської глибини припливла скорботна мати до грецького табору. Сімнадцять днів оплакувала Тетида сина, а в цей час музи співали на честь Ахілла поховальні гімни. На вісімнадцятий день греки спорудили високе багаття, на якому з почестями спалили Ахіллове тіло. Коли кострище догоріло, попіл найбільшого грецького героя зібрали в золоту урну й поставили у гробівець поруч із прахом Патрокла й Антилоха.
Понад гробівцем греки насипали височенну могилу, яку було видно далеко з моря, а потім на честь померлого влаштували ігрища й змагання. А переможців цих змагань нагороджувала Ахіллова мати — нереїда Тетида, яка винесла дарунки з морської глибини.
ОСТАННІ ДНІ ТРОЇ
Після смерті Ахілла греки й далі тримали облогу Трої, проте їм ніяк не вдавалося взяти місто. Минав уже десятий рік війни; і греки, і троянці були виснажені нескінченними сутичками. Та насправді доля Трої була визначена задовго до початку війни. Давним — давно провістили пророки, що Трою можна буде взяти, якщо, по — перше, одним із грецьких ватажків буде син Еака; по — друге, якщо заберуть із Трої палладій — дерев’яну скульптуру озброєного божества, яку сам Зевс скинув у місто з неба; по — третє, не допустять, щоб коні тракійського царя Реза, союзника троянців, напилися з річки Ксанта; по — четверте, уб’ють Троїла, молодшого сина царя Пріама, і зруйнують могилу Лаомедонта; по — п’яте, якщо на боці грецького війська битиметься Телеф — цар Мізії; по — шосте, якщо греки будуть озброєні отруйними стрілами Геракла. Тільки всі шість умов укупі вели до падіння Трої.
Коли загинув нащадок Еака Ахілл, виявилося, що першу умову неможливо виконати. Але тут — таки греки згадали, що в Ахілла був син Неоптолем. На дванадцятивесельному кораблі вирушили Одиссей і Діомед, щоб привезти Неоптолема під стіни Трої, а спартанський цар Менелай обіцяв віддати йому за дружину свою дочку Герміону й багаті дарунки, якщо він згодиться приїхати на допомогу грекам. Неоптолем радо погодився, і вже в першій сутичці з Троянцями відзначився — убив мізійського царя Еврипіла, союзника Пріама.
Палладій — старовинна різьблена статуя Атени — Паллади — зберігався в храмі богині, надійно захищений мурами Трої. Сам володар богів Зевс подарував його колись місту на щастя й процвітання — він скинув палладій
на землю просто з Олімпу. Стояла статуя в Іліоні — фортеці міста. Як же заволодіти палладієм? Одиссей і Діомед вирішили його поцупити. Проте на завше хитрого й розважливого Одиссея цього разу мов потьмарення найшло: коли греки удвох підійшли до стін Трої, Одиссей покірливо підставив Діомедові плечі, щоб той видерся на троянський мур. Щойно Діомед опинився на валу, як забув про свого приятеля Одиссея — навіть не подав йому руки, а поквапився до фортеці Іліон забирати палладій. Але Одиссей дочекався Діомедового повернення й, коли той зістрибнув зі стіни й вирушив до грецького табору, прилаштувався позаду нього. Одиссей уже оголив меч, та Діомеда мов хтось голкою штрикнув: він обернувся і, побачивши позад себе Одиссея, змусив його йти до табору попереду себе.
Важко було виконати і третю умову — завадити коням тракійського царя Реза напилися води з річки Ксанта. Саме на ту пору Рез прийшов із військом на допомогу троянцям. Греки вирішили будь — що заволодіти його конями, але й гадки не мали, де їх тримає цар Рез. Вірні приятелі Одиссей і Діомед вирішили поночі прослизнути в Трою, щоб вивідати, де цар Рез тримає коней. А тим часом троянці, які підозрювали підступ із боку ворога, також вирішили послати шпигуна в грецький табір. Отож коли Одиссей і Діомед вночі підійшли до стін Трої, вони побачили, як троянець Долон потай виходить за браму. Вони потихеньку попростували за ним. Долон почув кроки за спиною й подумав, що то троянці вислали йому навздогін помічника. Він обернувся — й опинився в руках Одиссея та Діомеда. Греки пригрозили Долону смертю й змусили розповісти, де цар Рез переховує своїх коней. Під страхом смерті Долон в усьому зізнався, але підступні греки все одно вбили його. Дізнавшись що
потрібно, Одиссей і Діомед пробралися до шатра царя Реза; Діомед убив самого царя та дванадцятьох його супутників, а Одиссей тим часом відв’язав коней і забрав до грецького табору, таким чином не давши їм напитися з річки Ксанта.
Четверту умову греки виконали давно — ще на початку війни Ахілл убив наймолодшого сина царя Пріама — Троїла.
Із п’ятою умовою — привернути на бік греків Телефа — також упорався хитромудрий Одиссей. Ще на самому початку походу греки висадилися в Мізії. Вони вважали, що це троянська земля, й почали спустошувати її. Але ця земля не була троянською, хоча нею правив Гераклів син Телеф — зять Пріама, союзник троянців. Телеф зібрав військо й став до бою з греками. У сутичці Телеф поранив Ахіллового друга Патрокла, та й сам дістав поранення від Ахілла. Рана довго не гоїлася, й Телеф запитав оракула: «Чи смертельна моя рана?» Оракул відповів: «Зцілити її може тільки той, хто її завдав, і тою самою зброєю, якою її завдали». Проте Ахілл вважав Телефа ворогом греків, отож відмовився лікувати його рану. Але кмітливий Одиссей знайшов вихід: він зішкрябав трохи іржі з Ахіллового списа й посипав нею рану Телефа. Поранення миттю загоїлося, а Телеф, побачивши в чудесному зціленні знак долі, приєднався до грецького війська у війні проти троянців.
Але ж як роздобути грекам отруйні стріли Геракла? Вони залишились у Гераклового друга Філоктета, який власноруч підпалив вогнище, що на ньому згоріло тіло мужнього героя. Проте ж Філоктета вжалила змія, рана його гноїлася й смерділа, і греки самі зоставили його на острові Лемнос! Вже десятий рік мучився Філоктет на безлюдному острові — через незагоєну рану він ледве міг рухатися, щоб принести собі води. Харчувався він голубами, полюючи на них із лука, а коли йому треба було розкласти багаття, щоб спекти голуба, він мусив довго терти каменем об камінь, аби викресати вогонь. І коли до Лемноса зрідка причалювали кораблі, то ніхто не погоджувався забрати Філоктета з собою до Греції.
Та щойно оракул провістив, що без Гераклових стріл не можна буде взяти Трою, Одиссей і Неоптолем вирушили на острів Лемнос просити пробачення за те, що дев’ять років тому залишили пораненого на безлюдному острові самого. Спершу хотіли Одиссей і Неоптолем обманом заволодіти Геракловими отруйними стрілами, та останньої миті Неоптолем не витримав і відкрив Філоктетові правду про мету свого приїзду на острів Лемнос. Філоктет не міг забути образи й відмовився їхати разом із грецькими посланцями. Але раптом перед його очима постала тінь друга його Геракла й мовила: «Наказую тобі вирушити до Трої». Філоктет скорився. А попід стінами Трої сини знаного лікаря Асклепія вилікували його рану.
Коли рана загоїлася, Філоктет мерщій став до бою і вже в одній із перших сутичок смертельно поранив Париса отруйною Геракловою стрілою. Що не робив Парис, отрута дедалі глибше просякала в його тіло, і тоді Парис вирішив залишити Трою та померти на самоті в лісі. Отак життя його закінчилося там, де й почалося, — у лісі, де роки своєї юності він збавив звичайним чередником. Його колишні приятелі — чередники знайшли Парисове тіло і тихо поховали: склали з хмизу високе багаття, поклали на нього Париса і підпалили. А коли вогонь догорів, попіл зібрали в урну й поставили у гробівець.
