Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Повна темрява. Без зірок - Кінг Стівен (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗

Повна темрява. Без зірок - Кінг Стівен (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Повна темрява. Без зірок - Кінг Стівен (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Я потягнувся до нього своєю цілою рукою. Він її відштовхнув.

— Не торкайся мене, Вілфе. Попереджаю тебе перший і останній раз.

Моя рука впала і повисла біля тіла.

— Єдине я знаю напевне, — сказав він. — Якби я прийняв твою пропозицію, заманливу, авжеж, я би про це пошкодував. Бо та земля проклята. У чомусь ми можемо не погоджуватися між собою, але щодо цього не може бути сумнівів. Якщо бажаєш її продати, продай банкові. Отримаєш назад свою заставну і навіть трохи грошей зверху.

— Та вони ж миттю обернуться і продадуть її Фаррингтонам!

— Сутужна цицька — сказала кицька, — і це були його останні слова перед тим, як затріснути двері перед моїм обличчям.

* * * * *

В останній день року я поїхав до Гемінгфорд-Хоум, щоб побалакати в банку з містером Стоппенгаузером. Я розповів йому, що вирішив, що не можу більше жити на фермі. Сказав йому, що я хотів би продати землю Арлетт банку, а прибуток використати на погашення позики. Як і Гарл Коттері, він відповів мені — ні. Якусь мить чи довше я сидів у кріслі перед його столом, не вірячи власним вухам.

— Чому ні? Це ж добра земля.

Містер Стоппенгаузер пояснив мені, що він працює в банку, а банк — це не агенція з нерухомості. Він звертався до мене як до містера Джеймса. Минулися ті дні, коли в цьому кабінеті мене називали Вілфом.

— Та це ж... — безглуздя, саме це слово спливло мені до голови, проте я не ризикнув так зневажливо висловлюватися допоки залишався хоч якийсь шанс на те, що він може передумати. Щойно я прийняв рішення продати землю (і корову мені доведеться знайти покупця й для Ахелоїс, можливо, якогось дивака з мішком чарівних бобів на обмін [74]), як ця думка заволоділа мною з силою манії. Тож я продовжив тихо і спокійно: — Це не зовсім правда, містере Стоппенгаузер. Минулого літа банк купив ферму «Витримка», коли її виставили на аукціон. А також «Потрійну М».

— То були інакші ситуації. Ми утримуємо заставу на ваші первинні 80 акрів, і нас це цілком задовольняє. Що ви робитимете з тими ста акрами пасовища, не становить для нас інтересу.

— Хто приходив до вас у цій справі? — запитав я, водночас розуміючи, що не варто цього робити. — Лестер, чи не так? Попихач Кола Фаррингтона?

— Я не маю уявлення, про що ви говорите, — сказав Стоппенгаузер, але я помітив іскру, що промайнула в його очах. — Гадаю, ваша скорбота... ваша... ваше каліцтво... тимчасово позбавили вас здатності ясно мислити.

— О, ні, — заперечив я, починаючи сміятися. Навіть для моїх власних вух цей сміх здався небезпечним, нездоровим. — Я в цілому своєму житті не мислив ясніше, ніж зараз, сер. Він приходив з вами побалакати — він або хтось інший, я певен що Кол Фаррингтон може найняти будь-яких крючкодерів, яких лише собі забажає — і ви домовилися про оборудку. Ви з-з-мовились! Я вже реготав на всі заставки.

— Містере Джеймс, боюся, я змушений попрохати вас піти звідси.

— Можливо, ви спланували все заздалегідь, — продовжував я. — Можливо, саме тому ви з самого початку так наполегливо умовляли мене взяти у вас ту кляту позику під заставу. А може, коли Лестер почув, що трапилося з моїм сином, він уздрів золоту можливість скористатися моїм нещастям і зразу ж прибіг до вас. Можливо, він сидів у цьому самому кріслі і проказував: «Тут світить вигода нам обом Стоппі, — ви отримуєте ферму, мій клієнт контролює ручай, а Вілф Джеймс хай котиться собі до Пекла». Чи не саме так усе відбувалося?

Він натиснув у себе на столі кнопку, і тут же прочинилися двері. Маленький то був банк, такий малесенький, що навіть охоронця вони не тримали, проте касир, котрий увійшов до кабінету, був кремезним парубком. Котрийсь із родини Рорбахерів, судячи з його подоби; я мусив ходити до школи з його батьком, а Генрі вчився з його меншою сестрою, Менді.

— Якісь проблеми, містере Стоппенгаузер? — спитав він.

— Ніяких, якщо містер Джеймс зараз же піде, — відповів той. — Ви його не проведете, Кевіне?

Кевін ступив до кабінету і, коли я не поспішив підвестися, він зімкнув пальці зразу ж над моїм лівим ліктем. Вбраний він був, як банкір, аж до шлейок і краватки-метелика на ньому, але мав справжню фермерську руку, міцну й мозолисту. Моя ще не загоєна кукса запульсувала попереджувальним болем

— Ходімо, сер, — промовив він.

— Не тягни мене, — озвався я. — Мені болить на місці втраченої долоні.

— Тоді самі йдіть.

— Я ходив до школи з твоїм батьком. Ми сиділи на одній парті, і він нишком списував у мене під час весняних іспитів.

Він висмикнув мене з крісла, в якому до мене колись зверталися як до Вілфа. Доброго старого приятеля Вілфа, котрий був би дурником, не взявши заставну позику. Крісло ледь не перекинулося.

— Щасливого вам Нового року, містере Джеймс, — попрощався Стоппенгаузер.

— І тобі також, шахрайський уйобку, — відповів я. Той шок, що я побачив на його обличчі, мабуть, став останньою приємністю, яку я отримав у моєму житті. От сиджу вже хвилин п’ять, гризу кінчик ручки і намагаюся щось пригадати — гарну книжку, смачний обід, приємний день — і не можу.

* * * * *

Кевін Рорбахер ескортував мене через фойє. Гадаю, це коректне дієслово; він мене не зовсім тягнув. Долівка там у них була мармурова, лунко звучали наші кроки. Стіни були обшиті темним дубом. Дві касирки за високими віконцями обслуговували купку передноворічних клієнтів. Одна касирка молода, а друга стара, але їхні лиця з витріщеними очима мали ідентичний вираз. Ні, не їхня перелякана, ледь не хтива цікавість впала мені у вічі; мою увагу захопило дещо зовсім інше. Понад касовими віконцями тягнувся полірований дубовий брус три дюйми завтовшки, і по ньому заклопотано чимчикував...

— Стережіться, там пацюк! — гукнув я, показуючи.

Молода касирка неголосно скрикнула, подивилася вгору, потім обмінялася поглядами зі старшою колегою. Не було там ніякого пацюка, лише пробігали тіні від підстельного вентилятора. Але тепер уже всі дивилися на мене.

— Витріщайтеся, скільки вам завгодно! — заявив я їм. — Нажирайтеся досхочу! Дивіться, допоки вам ваші Богом промиті очі не повилазять!

А далі я опинився на вулиці, пихкаючи парою на холодному повітрі, немов сигаретним димом.

— Не повертайтеся, допоки не матиме якогось серйозного до нас діла, — сказав Кевін. — І допоки не навчитеся пристойно балакати.

—  Твій батько був найбільшим Богом клятим ледащем з усіх, з ким я ходив до школи, — заявив я йому.

Я хотів, щоб він мене вдарив, але він зайшов досередини, полишивши мене самого стояти на хіднику, перед моїм старим, трухлявим пікапом. Отаким чином закінчився візит до міста Вілфреда Ліланда Джеймса в останній день 1922 року.

* * * * *

Коли я повернувся додому, Ахелоїс уже була не в хаті. Вона перебувала надворі, лежала боком, і собі пихкаючи клубами білої пари.

Я побачив збитий сніг там, де вона зістрибнула з ґанку, і велику вибоїну, де вона невдало приземлилася, зламавши собі обидві передні ноги. Навіть абсолютно безгрішна корова не може вижити поряд зі мною, ось як воно мені здалося.

Я пішов у сіни по рушницю, та зайшов далі, до хати, бажаючи зрозуміти, якщо вдасться, що могло налякати її так сильно, що вона скаженим галопом втекла зі свого нового притулку. Звісно, пацюки. Трійко їх сиділи на дорогоцінному буфеті Арлетт, дивлячись на мене чорними, осудливими очима.

— Повертайтесь до неї і перекажіть, щоб залишила мене в спокої, — сказав я їм. — Скажіть, що вона вже достатньо завдала мені руйнувань. Бога ради, скажіть їй, щоб не чіпала мене.

Але вони так і сиділи, обернувши хвости навкруг своїх пухкеньких чорно-сірих тілець. Тож я підняв свою дрібнокаліберну рушницю і спершу вистрелив у середнього. Куля розірвала його на шматки, заляпавши його рештками шпалери, котрі так ретельно вибирала Арлетт років дев’ять чи десять тому. Коли Генрі ще був милим малюком і все між нами трьома йшло гарно.

вернуться

74

Алюзія на англійську народну казку «Джек і бобове стебло», в якій хлопчик вимінює корову на боби, котрі потім виростають до неба.

Перейти на страницу:

Кінг Стівен читать все книги автора по порядку

Кінг Стівен - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Повна темрява. Без зірок отзывы

Отзывы читателей о книге Повна темрява. Без зірок, автор: Кінг Стівен. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*