Мiстер Мерседес - Кінг Стівен (читать книги регистрация TXT) 📗

— Іноді той хлоп просто сам нарисовуєця! — оголошує Джером. І після того Тайрон пропадає, як і не було. — Нема ніякого того парубка, ні його пані нема, нема ніякого й «бімера». Ви розказуєте про Мерседес-Кілера.

Ось тобі й навигадував.

— Припустімо, що так.

— Містере Ходжес, ви ведете власне розслідування?

Ходжес обдумує відповідь, і то дуже ретельно, потім повторює свою попередню фразу:

— Припустімо, що так.

На треку хлопчак падає зі свого скейтборда і підхоплюється з «асфальтовими болячками» на обох колінах. Один із приятелів об’їжджає його майже впритул довкола, глузуючи. Хлопчак з «Асфальтовими Болячками» проводить долонею по одному з закривавлених колін, бризкає віялом червоних крапель на Хлопчака Глузливця і котиться геть з криками: «СНІД! СНІД!» Хлопчак Глузливець котиться за ним навздогін, тільки тепер він Хлопчак Сміхун.

— Варвари, — бурмоче Джером. Він нахиляється почухати за вухом Оделла, потім випрямляється. — Якщо ви бажаєте про це поговорити…

У замішанні Ходжес каже:

— Не думаю, щоб на цьому етапі…

— Розумію, — каже Джером. — Але я справді поміркував над вашою проблемою, поки стояв у черзі, і маю запитання.

— Так?

— Той ваш вигаданий парубок з «бімером», де його запасний ключ?

Ходжес сидить дуже тихо, думаючи, який же меткий цей хлопець. Потім він помічає цівку рожевого морозива, що стікає з одного боку його вафельного ріжка, і злизує її.

— Скажімо, він заявляє, що ніколи його не мав.

— Як та жінка, якій належав той «мерседес».

— Так. Саме так, як це було тоді.

— Пам’ятаєте, як я казав про мою маму, що розізлилася на тата, коли той назвав Парсонвіл Вайтвілем?

— Йо.

— Хочете почути, як якось мій тато розізлився на маму? Єдиний раз, коли я почув від нього: «Це суто по-бабському»?

— Якщо це в’яжеться з моєю маленькою проблемою, то вперед.

— У мами «Шеві Малібу» [169]. Кольору карамельно-червоний металік. Ви бачили його в нас на під’їзній алеї.

— Звичайно.

— Він купив цю машину новенькою три року тому і подарував їй на день народження, наслухавшись купи радісних висків.

«Так, — думає Ходжес, — Екстазний Тайрон явно відвалив погуляти».

— Водить вона її рік. Без проблем. Потім надходить час перереєстрації. Тато сказав, що сам за неї це зробить по дорозі з роботи додому. Він виходить, щоб взяти її папери, а потім повертається до хати з ключем у руці. Він не скаженіє, але роздратований. Він каже їй, що, якщо вона залишає свій запасний ключ у машині, хтось його там може знайти й відігнати машину геть. Вона питається, де той лежав. Він каже, що в пластиковому пакеті на зіпері, разом з її реєстраційними документами, страховкою й інструкцією з експлуатації, якої вона ніколи не відкривала. Усе ще опечатаною паперовою стрічкою з написом: «Дякуємо за придбання вашої нової машини в «лейк шевроле».

Стікає нова цівочка по морозиву Ходжеса. Цього разу він її не помічає, навіть коли вона досягає його руки і розливається там.

— У…

— Так, у бардачку. Тато сказав, що це безвідповідально, а мама йому… — Джером нахиляється вперед, його карі очі вчепилися в сірі очі Ходжеса. — Вона сказала йому, що навіть не знала, що ключ лежить там. От тоді він і сказав: «Це суто по-бабському». Від чого радості їй не додалося.

— Закластися можна, що ні.

У голові Ходжеса одна за одну чіпляються усілякі трибки і шестерні.

— Тато їй каже: «Любонько, мила, тобі достатньо було б одного разу забути й залишити машину незамкненою». Іде повз неї, скажімо, якийсь крековий нарик, бачить — кнопки стирчать угору, і вирішує поритися всередині на випадок, чи нема там чогось вартого вкрасти. Він лізе до бардачка пошукати грошей, бачить ключ у пластиковому пакеті й відразу ж мчить геть — пошукати, чи не купить хтось «Малібу» з малим пробігом за живу готівку.

— І що на це відповіла твоя мати?

Джером вищиряється:

— По-перше, вона все заперечила. Ніхто не вміє робити цього краще за мою маму. Вона йому каже: «Це ти купував машину, і ти привів її додому. Ти мусив мені розказати». Я їм сніданок, поки вони отак трохи дискутують, і думаю, чи не сказати: «Мам, якби ти бодай раз зазирнула до інструкції користувача, хоча б щоб принаймні дізнатися, що означають усі ті вогники, які блимають на приладовій панелі». Але я тримаю рота на замку. Мої мама з татом нечасто отак заводяться, але коли таке трапляється, мудра людина тримається подалі. Навіть Барбстер це розуміє, а їй всього лиш дев’ять.

Ходжесу доходить, що коли він ще жив у шлюбі з Коріною, це було те, що також розуміла Елісон.

— А інше, що вона сказала, це те, що вона ніколи не забуває замикати свою машину. Що, наскільки я знаю, дійсно є правдою. Ну, у всякому разі, той ключ тепер висить на гачку в кухні. У безпеці, на оці й готовий до діла, якщо основний колись загубиться.

Ходжес сидить, дивлячись на скейтбордистів, але не бачачи їх. Він думає, що мати Джерома мала рацію, коли сказала, що її чоловік мусив або вручити їй запасний ключ, або принаймні розповісти їй про нього. Просто не треба покладатися на те, що люди самі переглядатимуть наявне і власноруч знаходитимуть такі речі. Але справа Олівії Трелоні від цього випадку відрізняється. Вона особисто купувала машину, тож мусила знати.

От тільки, ймовірно, продавець перевантажив її інформацією про її нову дорогу покупку; вони вміють це робити. Коли міняти мастило, як користуватися круїз-контролем, як користуватися GPS, не забудьте покласти запасний ключ в безпечне місце, отут ви можете підключати свій мобільний телефон, ось номер для виклику дорожньої допомоги, якщо у вас виникне потреба, для переведення в режим присмерку клацніть вмикачем передніх фар до кінця вліво.

Ходжес ще пам’ятає, як купував свою першу нову машину, і дозволив післяпродажному клерку затопити себе такими інструкціями — угу-угу, так, авжеж, второпав — а самому не терпиться вивести своє новеньке придбання на дорогу, прикайфувати від їзди без торохтіння, вдихаючи той незрівнянний запах нового автомобіля, який для покупця є ароматом гарно витрачених грошей. Але місіс Т. мала обсесивно-компульсивний розлад. Він міг би повірити, що вона прогледіла запасний ключ і залишила його в бардачку, але якщо вона дійсно забрала з собою основний ключ ввечері того четверга, то чи замкнула вона ним двері машини? Вона казала, що замкнула, наполягала на цьому до самого кінця, і справді, якщо про це подумати…

— Містере Ходжес?

— З новими рідними ключами це простий процес на три дії, хіба не так? — мовить він. — Перша дія: вимкнути двигун. Друга дія: витягти ключ із замка запалювання. Якщо ти задумався про щось інше і забув про другу дію, тобі про це нагадає сигнал. Дія третя: зачинити двері й натиснути кнопку з іконкою у вигляді висячого замка. Як таке можна забути, тримаючи ключ у руці? Система проти крадіїв для тупаків.

— ’бсолютна правда, містере Х. Але деякі тупаки однаково забувають, еге ж?

Ходжес занадто глибоко загруз у своїх думках, щоб змовчати.

— Вона не була тупоумною. Нервовою, смиканою, але не тупою. Якщо вона забрала ключ із собою, я майже схильний повірити, що вона замкнула машину. Але в машину не вламувались. А отже, якщо навіть вона дійсно залишила запасний ключ у бардачку, як той парубок до нього дістався?

— Таким чином тут, замість загадки замкненої кімнати, загадка замкненої машини [170]. Тобто прублема вже на штири люльки!

Ходжес не відповідає. Він знов і знов прокручує все собі в голові. Те, що запасний дійсно міг лежати в бардачку, здається тепер очевидним, але чи він або Піт коли-небудь розглядали таку можливість? Він цілком певен, що ні. Тому що вони мислили як чоловіки? Чи тому, що злилися на недбайливість місіс Т. і радо звинувачували її? І вона заслуговувала на звинувачення, хіба не так?