Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн .TXT) 📗

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Там троє твоїх. Вистачить. Денис — наша людина.

— Мені теж так здалося.

— Будеш і надалі з ним контактувати. Я йому порадив, аби тебе тримався, бо, як бачу, досвіду у хлопця малувато…

— Це діло наживне, — усміхнувся Сагайда.

— Щойно проїздив повз Травнений. Там Деркачева гвардія вистеляє килим із квітів.

— Планується пишний похорон. Вже привезли звідкись дві дубові труни. У нашому бюро таких зроду не було. Просять дозволу на церемонію. Завтра, о десятій. Навіть не криються, нахаби.

— Нехай… Жест відчаю…

Шеремет замислився, а тоді рішуче підсунув до себе телефоннний апарат. Набираючи номер, сказав Сагайді:

— Зараз ми їм посприяємо. Щоб усе було на найвищому рівні. За участю преси і телебачення.

Він і справді зателефонував на студію і домовився на дев’яту ранку.

Сагайда тільки головою накрутив:

— Наше керівництво лусне від люті. Це ж така гласність…

— Нехай показаться. Саме гласність зараз і потрібна.

— Чи не передчасно все ще? От якби віеля завершення розслідування…

— Навпаки! Менше буде охочих гальмувати вашу роботу. А телевізійники жодних секретів не розголосять. Я з ними ще іраз погомоню перед зйомками… Ні, я певен: репортаж з урочистого похорону ватажка злочинців нам аж ніяк не зашкодить.

— А не попередимо наркомафію?

— Про що? Що нам відомо, хто такий Жора? Нехай. Почнуть нервувати, метушитись — а нам тільки цього й треба.

— Гаразд, — зітхнув Сагайда. — Ходімо послухаємо, про що там Кравцов співає.

— Ходімо. Але чує моя душа: не перша вія особа у цій справі.

9

— То що тепер ваша душа відчуває? — спитав Сагайда близько п’ятої години, коли стомлений та роздратований Матвій Петрович склав у чималу теку папери і фотографії й підвівся.

— Те саме, що й до цього, — кинув Шеремет, — хоч я до кінця цього наївного дурника не розумію. — І попрямував до виходу; в дверях зупинився й спитав:

— Тебе коли Тетянка чекає?

— Коли повернуся.

— Щасливий, — щиро позаздрив Шеремет. А тоді зітхнув і сказав: — Доведеться почекати. А ми зараз поцікавимося, як там справи у Вадима; заодно втрьох помізкуємо. Без вечері не вмреш?

— У готелі буфет до дев’ятої працює.

…“Волга” рвонула з місця так швидко, ніби за кермом сидів Осташко, і помчала вулицею.

— Нам праворуч, — нагадав Микола.

— Нічого, дамо гак. Іще раз глянемо на килимок у Травневому.

За п’ять хвилин машина пригальмувала.

— Ну як? Гарно? — посміхнувся Шеремет.

— Очі б мої не бачили, — процідив крізь зуби Сагайда.

А подивитися було на що. У провулку, просто на темно-багряному килимі, точилася бійка. Десяток здорованів-рекетирів зчепилися з якимись хлопцями. Юнаків було чи не вдвічі більше, однак плелося їм на тонке: четверо вже лежали нерухомо на землі; якраз тоді, коли “Волга” звернула у провулок, “чорнолаковий” двометровий парубійко ударив ще одного хлопчиська ногою в живіт.

Шеремет натиснув на акселератор й одночасно — на клаксон. Мить — і сіра “Волга” вклинилася між ворогуючими групами, які враз відсахнулись одна від одної. Не встиг одскочити лише “чорнолаковий” — і саме його збив із ніг Шеремет, рвучко відчинивши дверцята. Ще одного рекетира, з велосипедним ланцюгом у правиці, двома блискавичними рухами “заспокоїв” Сагайда. За кілька хвилин рекетири, лаючись, відступили на Садову. Пожмаканого здорованя і красеня, що вимахував ланцюгом, невдовзі забрала ПМГ, яку Сагайда викликав радіотелефоном.

Юнаки, що скуштували рекетирських кулаків, підвелися з землі і приєдналися до своїх, які хоч і позирали нгпривітно на міліцію, однак не розходилися. Ще одному допоміг стати на ноги Матвій Петрович: схоже було, що в нього зламане ребро. Поки Шеремет влаштовував, Сашка (так звали хлопця друзі) на заднє сидіння машини, Сагайда погомонів з його “бойовими побратимами”. З’ясувалося, що це — місцеві неформали, якийсь чудернацький сплав “зелених”, “качків” і КСП. Сюди прийшли, бо знали, хто такий Деркач, і хотіли висловити своє обурення. Рішучі хлопці.

До травматології їхати хвилин десять. За цей час Шеремет дізнався у Сашка, що неформали протестують не проти церемонії, а проти возвеличення цього покидька Деркача, з яким у них свої рахунки. Багато здоров’я — і в прямому, і в переносному розумінні цього слова — попсував їм колишній начміл. Коли б тільки забороняв і розганяв… А то ж знущався і бив…

— Ви ж хотіли з ним поквитатися, — немов про щось загальновідоме, мовив Матвій Петрович.

Та ба! Виявилося, що в цих неформалів принципово інші погляди на методи боротьби зі зловживаннями з боку представників держорганів: суто ненасильницькі дії. Навіть звільняються від екстремістів, які ладні застосовувати зброю. Сьогоднішня бійка з бойовиками — явище нетипове, але треба врахувати, що рекетири — не держслужбовці і взагалі напали першими.

— А як ви “звільняєтесь” від екстремістів? — спитав Сагайда, не обертаючись.

— Ми їх морально засуджуємо. І забороняємо приходити на наші збори, доки не усвідомлять… — Сашко зблід від болю, бо машина гуцикнула на вибоїні, але навіть не застогнав.

Дуже серйозний юнак.

З хвилину його ні про що не запитували, та він сам труснув головою і продовжив політінформацію:

— І усвідомлюють. Навіть затяті. Так і повинно бути. Навіть коли…

— Що — “коли”? — поцікавився Шеремет.

— Так… — прошепотів Сашко і втягнув повітря крізь зціплені зуби.

Машина зупинилася біля приймального покою. Микола вибіг на ґанок — подбати про ноші. А Шеремет тим часом пильно глянув на хлопця і сказав:

— Добряче, мабуть, збиралися віддячити Деркачеві, якщо й досі зло на нього маєте?

— Ще б пак! Дехто навіть на терористичному акті наполягав. Мовляв, ця акція не проти влади, а проти виродка, який її ганьбить. Та більшість, на щастя, розуміла момент і принципову хибність такого шляху.

Ну напрочуд серйозний хлопець!

Допомагаючи Сашкові вибратися з машини, Шеремет спитав:

— А пістолет куди поділи?

— Ми ж засудили терор. І затаврували. А наган примусили здати.

10

— Знаєте, на що я звернув увагу? — спитав Матвія Петровича Сагайда, коли машина від’їхала од лікарні.

— Мабуть, на те, що неформали не бояться ні рекетирів, ні міліції.

— Так, це справді важливо. Я про це якось і не подумав.

— Даремно. Важлива прикмета часу, — підняв вказівного пальця Шеремет.

— А я завважив, що рекетири надто швидко дременули. Раніше вони на погони чхали з високої гірки. Переконаний, що при Деркачеві двох своїх “кадрів” у наших руках не залишили б.

— Агонія, — констатував Шеремет. — До речі, як ти думаєш, чому в Травневому, окрім двох груп, нікого не було?.

— Дуже просто. Ні з “чорними”, ні з “зеленими” ніхто не хоче зв’язуватися.

— Я не про це. Хоч би одна місцева цікава Варвара з-за паркану визирнула: все ж таки подія

— Так там же майже всі будинки порожні. Господарі — хто на заробітки подався, хто на “гастролях”, хто у відпустці. Все занедбане. Лопухи та бур’яни на городах — мічурінські. Справжнісінькі хащі. А нещасні кілька пенсіонерів, що там лишилися, з переляку носа з хати не вистромляють.

…У виконком Шеремет піднявся сам. Досить швидко розшукав Осташка на майданчику біля запасних сходів і висмикнув із компанії запеклих куріїв, чому Вадим неабияк зрадів, бо з’явився шанс порятувати хоч рештки свого здоров’я. Швиденько з усіма розпрощалися — тільки їх і бачили.

У готелі Шеремет одразу побіг під душ. Доки він хлюпався, Вадим і Микола сходили до буфету й принесли звідти чотири хвостики смаженого хека, дві склянки сметани, плавлені сирки та кілька пляшок холодного лимонаду. І правильно зробили: настрій у шефа помітно поліпшився, а це було дуже доречно, бо просто розмова швидко переросла у виробничу нараду.

Раз по раз прикладаючись до келиха з крижаною водичкою, Шеремет підбив перші підсумки.

Перейти на страницу:

Михайленко Анатолій читать все книги автора по порядку

Михайленко Анатолій - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91 отзывы

Отзывы читателей о книге Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91, автор: Михайленко Анатолій. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*