Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер (книги онлайн бесплатно .txt) 📗
Гед не знав напевне, чи його здогад має ґрунт під собою. Він дізнався про це набагато пізніше, коли пошуки каблучки Ерет-Акбе привели його у Карґад, до священних Гробниць Атуану.
Третя ніч принесла Гедові полегшення. Настав тихий, блідий світанок. Починався день зимового Сонцестояння, найкоротший день року. Невеличкий човен, зроблений зі шматків дерева та скріплений магією, був готовий до відплиття. Гед намагався сказати старим, що може відвезти їх туди, де живуть люди, — наприклад, до Ґонту, Співі чи Кареґо-Ату. Звісно, якщо вони цього забажають, адже море біля Карґадських островів досить небезпечне. Та старі не захотіли покидати свій пустельний відлюдний острів. Жінка, здавалося, не розуміла того, що Гед намагався їй пояснити жестами й тихими словами, а чоловік зрозумів, але відмовився. Адже всі його спогади про минуле та про інших людей були страхітливим дитячим сном, наповненим кров'ю, криками та воїнами-велетнями. Усе це Гед прочитав на його обличчі, коли він заперечливо похитав головою у відповідь.
Отже, на третій день Гед набрав у бурдюк із тюленячої шкіри прісної води і налаштувався в дорогу. Щоби віддячити старим за хліб та сіль, хлопець наклав чари на їхнє джерело із солонуватою водою. І враз серед пісків задзюркотіла прозора та смачна вода, немов текла вона із високих гір Ґонту. Те джерело й досі служить людям. Завдяки йому острівець навіть нанесли на карту — моряки називають його островом Джерельної води. Та вже давно немає тут ветхої хатини, а шторми позмивали всі сліди присутності двох істот, котрі провели тут своє життя і померли на самоті.
Старі сховалися в хатині і не виходили звідти, ніби боялися побачити, як Гед відпливає від піщаного берега у безмежне море. Північний вітер наповнював чарівне вітрило і човен стрімко помчав морем на південь.
Тепер погоня видавалася Гедові доволі химерною справою, адже він чудово розумів, що полює за невідомою істотою, не маючи жодного уявлення про те, в якому куточку Земномор'я її слід шукати. Йому доводилося сподіватися лише на власні відчуття і на щасливу долю. Адже він нічого не знав про Тінь (зрештою, як і вона про нього). А втім, зараз Гед усвідомлював головне: тепер він мисливець, а не здобич. Заманивши його на скелі, Тінь могла заволодіти ним тоді, коли він напівживий лежав на березі і блукав у темряві по дюнах, але вона не скористалася своєю перевагою. Тінь хоча й заманила його у пастку, але відразу втекла, не наважившись зустрітись із ним віч-на-віч. Усе це підтверджувало слушність Оґіонових слів — потвора не зможе застосувати його силу, доки Гед переслідує її. Отже, він мусить іти за нею услід, не зупиняючись ані на мить, хоча потвора, либонь, вже давно втекла із поверхні безмежних морів. Тож тепер чаклун міг покладатися лише на попутний вітер і на свої непевні здогади та передчуття, які, зрештою, неодмінно підкажуть йому, куди належить прямувати...
У вечірніх сутінках вдалині, ліворуч по курсу, Гед невиразно побачив широку смугу суші — либонь, то був острів Kapeґo-Ат, що знаходився на перехресті найжвавіших морських шляхів карґів, білошкірого варварського народу. Гед пильно вдивлявся у море, щоби завчасу помітити будь-яке велике карґадське судно і приготуватися до зустрічі з ним. У його голові майнула дитяча згадка про той багряний ранковий туман, що стелився над рідним селом, він згадав карґадських воїнів у обладунках, палаючий будинок і запах диму. Коли ці давні спогади потривожили серце, Гед несподівано зрозумів, що Тінь навмисно заманила його сюди, закинувши човен у володіння немилосердних карґів з надією на те, що ці варвари уб'ють чужинського чаклуна.
Гед плив на південний схід, і острів зник із поля зору ще до того, як настала ніч. Хлопець голосно заспівав "Зимову пісню", а потім інші наспіви з "Подвигів юного короля". Адже цих пісень завжди співалося на святі Сонцестояння. Голос Геда лунав гучно, але його відлуння майже одразу гасло у неосяжній тиші моря. Невдовзі настала ніч і небо засіялося зимовими зорями.
Цієї найдовшої у році ночі він не спав, а спостерігав, як сходять зорі, пливуть над його головою і розчиняються у далеких чорних водах. А тимчасом невгамовний зимовий вітер ніс його човник на південь по невидимих хвилях. Інколи Гед дозволяв собі на мить задрімати, однак відразу ж прокидався. Адже його суденце було дуже ненадійним — за допомогою магії Гед зліпив його зі старих дощок та корабельних уламків. І якщо постійно не підтримувати формотворчих заклять, то човен невдовзі розсиплеться на друзки. Та й вітрило, зіткане з повітря і чарів, не довго би витримало такий потужний вітер, якби Гед заснув. Воно б умить перетворилося на подих вітру. Чаклуючи над своїм човником, Гед застосовував могутню магію, та коли предмет, на який накладають закляття, є дуже ненадійним, то чари потрібно постійно поновлювати. Тому спати було ніколи, і хлопець був напоготові протягом цілої ночі. Звичайно, якби Гед обернувся соколом чи дельфіном, йому було б набагато легше, але Оґіон попереджав його про небезпеку перетворень. А Гед уже знав ціну Оґіоновим порадам. Отож він продовжував плисти на південь під зоряним зимовим небом.
А невдовзі після того, як зійшло сонце, він побачив перед собою землю. Однак човен тепер ледве рухався, бо з початком дня на морі настав повний штиль. Гед наповнив вітрило легеньким чарівним вітром і погнав човен до берега. Коли хлопець побачив перед собою землю, його серце знову наповнилося тим самим страхом, від якого німіло тіло і який колись змушував його втікати світ за очі. Але зараз він уперто рушив назустріч своєму страху, немов мисливець, що вистежує здобич за запахом, розуміючи, що хижак будь-якої миті може напасти на нього зі своєї засідки. Гед відчував, що Тінь десь поряд.
То була досить дивна земля. Те, що здалеку видавалося непорушною стіною стрімчастих гір, насправді виявилося кількома довгими згористими скелями, між якими звивалися вузькі неглибокі протоки. Колись на Роуку, у Вежі Майстра-Істинномовця, Гед простудіював немало карт і лоцій, але всі вони давали уявлення лише про розташування остовів Архіпелагу та внутрішніх морів. А зараз він опинився у відкритих Східних широтах, а тому навіть не здогадувався і не знав, що то за острів розкинувся перед ним, що ховалося за прибережними скелями і що чигає на нього в тутешніх лісових нетрях. Усвідомлюючи все це, Гед скерував човен просто до берега.
Над островом височіли темні, увінчані лісами гори. Стрімкі урвища нависали над човником, а сам Гед за якусь мить змок до нитки — розбурхані хвилі, що бились об скелясті береги, вибухали міріадами бризок. Чарівний вітер, напинаючи вітрило, спрямував його човник між двома високими мисами у вузьку протоку, що вела углиб острова. Море, затиснуте з двох боків у цьому, створеному природою, каналі, ніколи не знало спокою і билось об скелясті береги. Стрімчасті кам'яні крутосхили спускалися просто у темну морську воду, на поверхні якої холодними тінями відбивались їхні вершини. Тут було безвітряно і дуже тихо.
Тінь змогла заманити Геда на оскільські торфовища, тепер зуміла підступом спровадити його човен на мілину біля безлюдного острівця. Можливо, й тепер вона чигає на нього? Хтозна, яку пастку вона приготувала цього разу... Гед не мав про це й гадки. Почувався виснаженим від постійного страху, а відтак і не вагався, розуміючи, що потрібно йти вперед і продовжувати полювання, невідступно переслідуючи зло. Він плив дуже обережно, пильно стежачи за протокою, обабіч якої височіли стрімкі скелі. Світло зимового дня залишилося десь позаду. Тут панувала напівтемрява, а відкрите море біля входу до протоки тепер здавалося далекими, яскраво освітленими воротами. Похмурі замшілі скелі нависали вже над самою головою Геда, а протока дедалі вужчала. Човен опинився посеред міжгір'я, кам'яні схили якого були подірявлені печерами, а вкриті рінню пагорби поросли миршавими деревцями, коріння яких наполовину повилазило назовні. Все наче завмерло у цьому тихому, похмурому місці. Біля величезної кам'яної скелі брижилася у вузенькому, немов струмок, жолобі темна морська вода. Тут протока заходила у глухий кут, і серед цього каміння, гнилих дерев та коріння, що звисало просто зі згористих скель, човен виглядав принаймні недоладно. То була пастка, темна пастка у череві кам'яної гори. Далі дороги не було...
