Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Щоденник Мавки - Корний Дара (мир бесплатных книг .TXT) 📗

Щоденник Мавки - Корний Дара (мир бесплатных книг .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Щоденник Мавки - Корний Дара (мир бесплатных книг .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Дивна думка влітає в голову. Черевики старого чоловіка. Начищені до блиску черевики старого чоловіка. Довгі тіні від хрестів на цвинтарі, тому що сонце йде спати. За начищеними черевиками старого немає тіні.

Очі випадково падають на письмовий стіл. У маленькій вазочці дивляться на неї дзвіночки конвалій. Улюблені квіти Остапа, то вони так п’янко пахнуть

Орися відкриває сумку

А що вона там побачила? Я не знаю. Цілую твої очі. Твоя Мавка.

5. Не Марія з Магди

Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

Григорій Сковорода

Вона стояла до нього спиною. Довге чорне хвилясте волосся спадало на плечі. Ситцеве біле платтячко, босоніжки на підборах. Аж дух перехопило. Відчував дивну вібрацію в собі, уже дивився на неї не як на витвір Божого ремесла, не як художник на об’єкт творчості, а як на жінку, через яку можна втратити голову. Такого з ним давно не було. Може розвернутися та піти геть, поки не пізно? А якщо вона обернеться і з’ясується, що на обличчя вона також красуня? Розгубився. Жінка стола якраз навпроти тої картини, яку йому слід зняти зі стіни та запакувати на продаж.

Вилаяв себе мовчки. Та що ти навигадував, чоловіче добрий? О, звісно, це все спека, спека… І жінка може виявитися зовсім молодою, тобі в онучки годитиметься чи навпаки поважною старшою пані (це ти вже загнув), чи зовсім-зовсім несимпатичною. Та що ти за козак, коли баби злякався? Підняв високо голову і майже силою погнав себе до тендітної невисокої постаті, шепочучи собі: «Терпи, козаче! Отаманом будеш!»

А за крок від неї зупинився мов вкопаний. Міг розгледіти малюнок на її сукенці, тонкий сріблястий браслет на правій ніжці. Враз захотілося торкнутися до нього і до її ноги. Чомусь подумалося, що шкіра в неї має бути шовкова, як і її чорне гайвороняче волосся… Ураз здивовано побачив, як його рука тягнеться до її волосся, відсахнувся. Аж упрів… Мана якась. Заплющив очі, подумалося, може, то йому від спеки все це ввижається, отримав сонячний удар, і якщо отак трохи постоїть під кондиціонером та охолоне, то і мана розвіється. Старався дихати глибоко та повільно. Його ніздрі вловлювали запах – ніжний та терпкий. Пахло корицею та волошковим степом. Так могла пахнути тільки Вона.

– Гм, цікаво.

Стрепенувся, почувши жіночий голос.

– Прошу пана, скільки можна стовбичити за спиною і дихати мені в потилицю. Це, як мінімум, невиховано.

Вона навіть не розверталася до нього. Але точно знав, що слова адресовані йому. Бо в залі, крім них двох, більше нікого не було. Голос жінки ніжний та мелодійний, мов дзвіночок. Холєра, думав, що рухається тихо, а бач, то так тільки здавалося. Вчула його.

– Доброго здоров’ячка, шановна пані, – врешті опанував себе. Ти що, хіба не козак? Баби злякався. Тьху… – Перепрошую, якщо вас налякав. То випадково.

Олексій вийшов із-за спини незнайомки і став поруч, майже торкаючись її руки рукавами своєї сорочки. Вона повернула голову у його бік, оглянула уважно. Олексій незворушно дивився перед собою, наче вона його не дуже й цікавила, він просто ввічливо відповідав на закиди. Жінка якусь мить дивилася на нього, тоді повернула голову в бік картини і знову заговорила:

– Дуже гарно. Ця картина особлива, не схожа на інші. Як ви гадаєте, пане отамане?

Він посміхнувся у свої довгі вуса. Медова смага розливалася грудьми, йому було добре біля неї, хотілося слухати голос, хотілося торкнутися, хай лиш пальчиком, до її руки, волосся. Вона поправила правою рукою на голові зачіску. Пальці тонкі, довгі, обручки на пальцях не було, він з цікавістю розглядав її руки. Жінка знову повернула до нього обличчя.

– Е-е-е-е… Гм. – Ну й баран ти, Олексію, а не козак. Правду кажуть мудрі люди: «А козак, як орел! Вбачив дівку – зразу вмер!» Тож насилу вичавив із себе: – Отамане? Прошу пані, я не отаман!

– Хіба, – вона стрельнула очима, і там запалали два вогники. Жінка гралася з ним. Гралася. – Не отаман? Та ну! Ви – отаман. Мінімум полковник. Про це кажуть ваші очі.

Жінка дивилася на нього, мружачись та хитро посміхаючись. Вона кокетувала.

– Тож, пане отамане, ця картина вам також подобається? – вела своєї.

Власний голос здався йому чужим. Не відводив погляду, дивився клятій дівці в очі та розумів, що дарма то робить… Зеленуваті бісики в карих очах прив’язували невидимими мотузочками. Надзусиллям волі відвів очі в бік картини та стенув плечима.

– Та так собі. Може бути…

– Може бути? Дивно! Ви ж її батько! Як це «може бути»? – вона не запитувала, вона стверджувала. – Цікаво ви говорите про власну дитину. Дуже по-чоловічому. То, кажете, «так собі»?

Олексія це почало злити. Клята баба! Язиката! Що вона собі думає? От уже ж, причепилася. Ледве стримувався, щоб не наговорити дурниць:

– О, невже, шановна пані, бачила по телебаченню сюжет про мене і про виставку? Вчора на «СТБ» у вечірніх новинах чи сьогодні на «1+1» у ранковому випуску показували. До речі, пані, сьогодні о десятій вечора на «П’ятому» буде ще один сюжет про моїх Мамаїв, – чомусь почав хвалитися, хоча раніше не помічав такого за собою.

Вона здивовано розвела руками:

– Ні, не бачила, на жаль. Була в дорозі, – говорила щиро, перевівши погляд на картину. – Навіть якби ви мені поклялися, що не є автором картин – не повірила б. Знаєте, Олексію, так здається вас звати, принаймні в афіші вписано це ім’я, ви і ваші козаки – то одне ціле. Ви з ними схожі. До того ж ваша фізична присутність на картинах не просто відчутна, вони промережані вашою харизмою. Ну, відсотків так на вісімдесят.

– Е-е-е… Як це? Моєю? Харизмою? Але ж ви мене зовсім не знаєте? – Олексій здивовано витріщився на свого Мамая.

– Так, але видно, що малюєте серцем, а не технічно. Харизма – то інтуїтивне відчуття жінки.

– Гм… Цікаво. Давайте тоді познайомимося, раз пішла така розмова. Олексій Морозенко – автор Мамаїв, – відрекомендувався, чемно простягаючи руку.

Жінка посміхнулася, і від того Олексієві стало ще гірше. Йому потрібно було вчинити так, як у схожий момент вчинив Сковорода, – дременути подалі. Сковорода тоді втік з-під вінця. І хоча зараз це був не вінець, та дзвіночки у серці, що там зателенькали, казали: тікай, козаче, подалі від цієї поторочі, напустить ману й візьме тепленького голіруч. Та ноги прикипіли до підлоги і він не міг навіть поворушити ними.

– Дуже приємно, Олексію. Я – Магдалена, – продзвеніло у відповідь. – І, звісно, відтепер палка шанувальниця вашого таланту.

– Магдалена, – повторив луною. – Дуже гарне ім’я, вам пасує. Марія з Магди?

Раптом згадався біблійний сюжет.

– Дякую. Тільки не Марія з Магди, а Магда звідкись там, – вона поклала свою долоню у його руку для потискання, так роблять люди при знайомстві. Олексій легко стиснув її, тоді нахилився і підніс до губ.

Більше нічого ані робити, ані казати не хотілося. Він просто здався – без бою. «Господи, дай мені сили та терпіння пережити це», – єдина розумна думка тримала його при здоровому глузді, не дозволяючи сходу наробити дурниць.

– Здавалося б, Олексію, ваші Мамаї мали б бути схожими, бо писали ви їх із себе, і в тій тематиці важко створити щось нове, бо є поняття традиційності, та мушу зробити вам комплімент. Вони у вас різні. У кожного власний характер, навіть своя доля, чи не так? Як діти, двох однакових нема, якщо це не близнюки. Та й ті за характером дуже різні зазвичай. Ми з вами щоденно змінюємося, на нас впливає все, починаючи від того – чим вранці поснідали, як день провели, з ким зустрілися, яку книгу прочитали і так далі… Це все залишає сліди, змінює нас, хай трішки, але щоденно і безупинно. Змінює… І кожного з ваших Мамаїв куплять люди, і вони житимуть кожен власним життям. Інколи мені здається, що картини, які малюють художники, вірші чи романи, які створюють письменники, зачинають жити власним життям, коли творці їх від себе відпускають. Як ви гадаєте?

Перейти на страницу:

Корний Дара читать все книги автора по порядку

Корний Дара - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Щоденник Мавки отзывы

Отзывы читателей о книге Щоденник Мавки, автор: Корний Дара. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*