Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич (книги онлайн полностью txt) 📗
— Господь помазал Царя елеем радования, одел его силою с высоты небесной, наложил на его голову венец, даровал ему долготу дней, дал в десницу его скипетр спасения, посадил на престоле правды. Царь Всероссийский Николай Третий взошел на престол! Да спасет он землю русскую от смуты, распада, войны и разорения!
Хор грянув «Многие лета», і церемонія закінчилась.
Гайдук глянув на геджет. Коронування тривало одну годину тридцять сім хвилин. Невінчаний повідомив, що вони чекають свого генерала біля виходу з собору Надворі все ще падав густий сніг, вибілюючи темні постаті опричників та крупи їхніх коней, що здавалися чавунними.
— Подать карету Его Величеству царю Всероссийскому Николаю Третьему! — дзвінко і пронизливо закричав на весь присоборний майдан полковник дипломатичних військ Родіонов–Дюбуа.
Гайдук коротко переговорив з Невінчаним (Мармиза та Іваненко чекали поодаль) і сів до «Козака Мамая», з насолодою зачинивши важкі броньовані двері. Наче додому повернувся.
— Куди? — спитав Крук.
— До готелю. Маємо дві години перерви.
37
Урочисту зустріч гостей з новим російським монархом і святкову трапезу призначили на п'яту годину пополудні, але організатори попросили делегацію України–Руси прибути на годину раніше — для короткої протокольної аудієнції з його величністю Ніколаєм Третім і регентом молодого царя боярином Басмановим. Тому рівно о пів на четверту члени делегації зайняли свої місця в бронеавтомобілі.
— Що, друзі, яке ваше враження? — спитав Гайдук. Був веселий, бо нарешті змінив блакитний генеральський мундир на чорний цивільний костюм з чорним метеликом, наче йшов на нормальну вашингтонську party з позначкою на запрошенні «black tie».
Микола Васильович Гоголь (Твердохліб) задумливо запустив обидві п'ятірні у довге волосся і певний час мовчав, не знаходячи слів.
— Я приголомшений. Ні, не ритуалом, не коронуванням і навіть не особистістю нового царя. Я вперше в житті подумав, що фізики, які доводять, що час — це нескінченне кільце, змія, яка ковтає свій хвіст, мають рацію. Ми сьогодні побували в іншому часовому поясі. Повернулися на чотириста років назад, ні на секунду не віддаляючись від нашого часу Якби я мав талант свого великого однофамільця, я написав би не «Мертві душі», а «Мертвий час», який нікуди не рухається. Ми бігаємо по його поверхні, метушимось, думаємо, що ми далеко відійшли від давньої історії, що ми такі сучасні–надсучасні, а те, що було позаду нас, вже не має значення, вже минуло… А воно — попереду нас: і опричники, і гільйотини, і етнічні чистки. Ніщо не змінюється. Лише технології, та й то не завжди. Як літературознавець, я давав своїм аспірантам теми досліджень — як виявляють себе різні характери за різних історичних обставин. Персонажі Гоголя, наприклад. А вони — характери — однакові з часів Біблії та Шекспіра! І історичні обставини однакові. Що в часи Богдана Хмельницького, що в наш час. Все статичне і вічне, як на іконі Рубльова. Ось у чому наша помилка: ми не розуміємо, що таке час, не знаємо, що таке історія. А історія — це в'язниця без вікон і дверей. І всі ми її в'язні. Ми — сліпі, випадкові свідки чогось, чого не можемо пояснити. І всі наші спроби змінити історію, виправити чи покращити її — марні. А зрозумівши це, я перекреслив своє попереднє академічне, раціональне життя… Я, може, щось не те кажу? — збентежено спитав він.
— Ні, ні, це дуже цікаво, — Гайдук змінив думку про М. В. Гоголя (Твердохліба), подумавши, що Шморгун неправий, як і всі технократи, щодо гуманітарного академіка.
— Ви неправі, Миколо Васильовичу Христос таки змінив світову історію, — зітхнув митрополит Ізидор. — Він значно її покращив… але пекло зруйнувати не зміг. Він указав на вихід з в'язниці, з пекла. І цей собор, й ікона Рубльова — доказ змін на краще. А люди… ні, не однакові. Тільки слабких багато, що підкоряються демонам марнославства, владолюбства, гордині, фальшивим богам і пророкам зла і знищення.
І зробив несподіваний висновок:
— Ми ще матимемо справу з цим отроком. Будьмо уважні.
В Архієрейських палатах їх уже чекали організатори й поставили у довжелезну чергу герцогів, графів та князів, що очікували зустрічі з молодим монархом. Нарешті їх ввели до просторих покоїв, де на тому ж троні, що стояв у соборі, возсідав Ніколай Третій — в короні й мантії. Тільки замість скіпетра і держави тримав у дитячих ручках кубик Рубіка.
— Верховный главнокомандующий силами безопасности Киевской Руси, фельдмаршал, его светлость граф Гайдук, — прокричав захриплим голосом Родіонов–Дюбуа, безбожно перебрехавши і гіперболізувавши всі звання й посади Гайдука.
Поряд на чорному без прикрас, троні сидів Басманов, погляд якого гостро і ворожо висвердлював Гайдука, хоча вже не викликав такої тривоги, як під час першої зустрічі.
— Ви, генерале, бачу непотоплюваний, — зло прохрипів Басманов і відвернувся.
«Fuck you, old goat», — подумав Гайдук.
Члени української делегації низько вклонилися новому цареві. Гайдук передав начальнику протоколу подарунок — золотого бика. Родіонов–Дюбуа обережно підніс барельєф Басманову той показав його Ніколці. Хлопець не звернув на це диво жодної уваги і вередливо спитав:
— А борщ вы привезли? Хочу борща, — намагався він тупнути ніжкою, але трон був зависокий для нього.
— Делегація України–Руси передає сердечні привітання всього народу нашої великої держави і бажає вам, ваша величність, здоров'я, благоденства, успіхів у вашій державній діяльності. Ми хочемо жити у мирі з великим російським народом.
Ніколай Третій, не перебиваючи, крутив собі кубик Рубіка. Потім зупинився і спитав Басманова:
— Киев — это русский город?
— Канешно, — не задумуючись, ствердно хитнув головою Басманов. Важка боярська шапка нахилилася вбік, і Басманову довелося обома руками ставити на місце голову якою вже не керувала квола шия. Посох він поклав на коліна.
З'ясувавши цю важливу історико–географічну деталь, молодий цар утратив інтерес до делегації; це негайно унюхав полковник Родіонов–Дюбуа й дав знак, що аудієнція скінчилася.
— Треба було цьому відморозку привезти нічний глиняний горщик з Сорочинського ярмарку — обурився М. В. Гоголь (Твердохліб), тільки–но вони, задкуючи, вийшли з царських покоїв. — Йому все одно. А так загубили безцінний експонат… Ви не знаєте, чому я ношу це чудернацьке прізвище?
Ніхто не знав.
— Тому що в молодості я був кріпаком Крейди у Миргородському повіті. Батьки бідні, сім'я велика. Злидні. Ніякої перспективи навчатися… А я так любив читати, думати, писати… В поліцію чи в осавули не хотів… не бажав мордувати людей. А тут мені запропонували стати Гоголем Миколою Васильовичем! Грати його роль на Сорочинському ярмарку Самого Гоголя! Ніс у мене був тоді худіший, зачіска схожа. І я кілька років працював Гоголем. Змінив прізвище в паспорті — Твердохліб на Гоголь. Уявляєте, яка дурість? Але це мені допомогло вирватись з кріпаків… Став актором пересувного театру а потім вчитися до університету пішов. З таким іменем взяли одразу.. Це ім'я — як прокляття на мені висить. Як знак моєї зради.
Митрополит Ізидор поцілував академіка й перехрестив; тепер Твердохліб ніскільки не був схожий на Гоголя, а скидався на втомленого після важкої оранки селянина.
Організатори принесли Гайдукові розкішно розмальоване художником Берещагіним меню трапези і картку де було вказано стіл — головний — і місце 25. Гайдук байдуже прогулювався у вестибюлі серед чужих йому людей, намагаючись уникнути зустрічі зі Свято–полком, який шастав недалеко. Гайдук думав лише про одне: чи виконають його завдання Невінчаний, Мармиза та Іваненко.
Нарешті дзвінок начальника протоколу сповістив усіх, що треба входити до Хрестової палати, де мала відбуватися урочистість на честь нового царя.
Хрестова палата вражала простором: організатори здогадалися знадвору поставити потужні прожектори навпроти вікон, що прорубували товсті стіни з обох боків. Здавалося, що потоки весняного світла ллються всередину білосніжної палати, створюючи радісно–урочистий настрій. Гості в передчутті щедрих випивок і закусок весело штовхалися, розшукуючи свої місця за столами. Царський трон уже стояв на подіумі: чорного — басмановського трону — не було.
