Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Неоднаковими стежками - Нечуй-Левицький Іван Семенович (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью txt) 📗

Неоднаковими стежками - Нечуй-Левицький Іван Семенович (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Неоднаковими стежками - Нечуй-Левицький Іван Семенович (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

- Невже? І пісень співає ваш хор? - спи­тав Андріян Кирилович.

- І пісень співаємо, а най­більше ук­раїнських, сільських, тих, що співа­ють в ук­раїнських те­ат­рах, бо я в Києві не раз був в ук­раїнсько­му те­атрі, - до­дав Ни­кон Куч­ма, та все розг­лад­жу­вав свої русі ку­чері на го­лові на обид­ва бо­ки проділя, бо в йо­го во­лос­ся не звик­ло розс­те­ляться на обид­ва бо­ки од проділя і все зла­зи­ло на проділь.

- От і доб­ре! Мо­же б, ви з хо­ром заспіва­ли нам кільки ук­раїнських пісеньок, як мо­лоді ся­дуть на по­сад, за стіл, - ска­зав він.

- Добре, ко­ли на те бу­де ва­ша зго­да. Чо­му ж пак і не заспівать,- про­мо­вив Ни­кон, приг­лад­жу­ючи пра­вий ви­сок з не­покірли­ви­ми ва­силька­ми, що все нас­тов­бур­чу­ва­лись і не хотіли ле­жать гла­денько.

- Піди ж, Ни­ко­не, та за­га­дай ку­хо­варні, щоб на­го­ду­ва­ла й півчих, та візьми їх під свій дог­ляд, щоб не бу­ли го­лодні, - поп­ро­сив Ни­ко­на Гу­ко­вич і вий­шов на ґанок стрічать ба­тю­шок, котрі при­бу­ли ра­зом, не­на­че заз­да­легідь змо­ви­лись.

Приїхав отепь Яків Лад­ковський з своєю жінкою На­деж­дою Мокіївною; при­був і ста­рий про­то­поп з Дри­жи­по­ля, отець Мав­рикій, за ни­ми слідком при­ка­тав і ба­тюш­ка з су­меж­но­го се­ла Буртів, отець Си­ме­он, і пе­ре­дав поклін діди­ча, бра­та Гу­ко­ви­че­вої, що він по­чу­ває се­бе не зовсім доб­ре на здо­рові, не стер­пить весільно­го га­му та шу­му й не приїде на весілля. Про­тоєрей отець Мав­рикій ще вдо­ма по­че­пив на­перс­но­го хрес­та й ор­ден, а в ру­ках ніс зав'яза­ну в квітчас­ту хус­точ­ку ка­ми­лав­ку. Він на­си­лу чва­лав од ста­рості і на­си­лу виліз по східцях на ґанок. Андріян Кирилович привітав­ся з усіма ба­тюш­ка­ми ду­же ввічли­во й зап­ро­сив до світлиці. В світлиці стріла їх гос­по­ди­ня. Па­ни повс­та­ва­ли з ка­на­пи та крісел і да­ли по­ша­нов­не місце ду­хов­ним осо­бам. Гу­ко­вич­ка да­ла за­гад Ме­ласі вби­раться до вінця. Ме­ла­ся, привітав­шись з при­був­ши­ми ба­тюш­ка­ми та з На­деж­дою Мокіївною, вий­шла з Лю­бою і з її матір'ю, Таїсою Андріївною, до сво­го по­коїка. На­деж­да Мокіївна по­хап­цем зай­ня­ла Ме­ла­си­не місце під пальмою ко­ло Ліди та Яко­ва Ки­ри­ко­ви­ча й од­ра­зу так і вче­пи­лась, так не­на­че і влип­ла до мо­ло­до­го док­то­ра. Во­на роз­пус­ти­ла свої те­ре­вені, все обер­та­лась до йо­го, а не до Ліди й інших паннів, котрі при­мос­ти­лись під пальмою.

Яків Ула­се­вич му­сив роз­во­дить ба­лач­ку з Лад­ковською, а во­на все аж зап­лю­щу­ва­ла со­ло­денькі оч­ки та все ле­пе­та­ла, навіть ні на хви­ли­ну не сту­ля­ла своїх ро­же­вих ус­тоньків та все зир­ка­ла на док­то­ра со­ло­деньки­ми очи­ця­ми, не­на­че бла­га­ла лас­ка­вості та ко­хан­ня.

Вийшов Гу­ко­вич і зап­ро­сив ба­тю­шок до сто­ло­вої на чай та на швид­ку за­кус­ку.

- От за це спа­сибі! Чай ніко­ли не шко­де, - обізвавсь бур­тянський па­но­тець.

Сиві ко­роткі та цупкі, як дріт, і не­на­че посічені ко­си лед­ве зміща­лись під йо­го ка­ми­лав­кою й усе ви­ла­зи­ли з-під неї на по­ти­ли­цю, не­на­че хотіли піднять уго­ру й ски­ну­ти з го­ло­ви ту при­ти­чи­ну для їх, мов цупкі пру­жи­ни. Отець Си­ме­он жва­во підвівся з крісла й пішов за Андріяном Ки­ри­ло­ви­чем. Слідком за ним не­на­че побіг мо­ло­дий отець Лад­ковський, а за ним лед­ве поч­ва­лав ста­рий про­то­поп. В світлиці знов по­чу­лась го­лосніша роз­мо­ва, кот­ра бу­ла сти­ши­лась з приїздом по­важ­них осіб.

Поки ба­тюш­ки на­пи­лись чаю та за­ку­си­ли на шви­деньку ру­ку, Ме­ла­сю приб­ра­ли до вінця. Андріян Кирилович ви­ря­див їх до церк­ви, а сам вий­шов до світлиці, щоб поб­ла­гос­ло­вить до вінця доч­ку.

Усі гості вста­ли з місця. Уся­ко­вих гос­тей з'їха­лось чи­ма­ло. Ме­ла­ся наз­би­ра­ла та­ки чи­ма­ло свідків своєї весільної сла­ви, так що во­ни аж не по­тов­пи­лись в світли­цю.

Незабаром з кімна­ти од­чи­ни­ли настіж обидві по­ло­вин­ки две­рей. Ме­ла­ся всту­пи­ла в гос­тин­ну вся в біло­му: в чу­довій білій лис­нючій шов­ковій сукні, в дов­го­му сер­пан­ку, з однією ве­ли­кою тро­ян­дою на кор­сажі се­ред зе­ле­но­го лис­тя. Во­на ніби побільша­ла й пок­ра­ща­ла. Од ви­со­ко­го вінця з розкішної ко­си на чо­ло­поч­ку го­ло­ви й од зу­мис­не зроб­ле­них ви­со­ких за­каб­луків во­на по­ви­ща­ла й ста­ла ніби по­важніша. Лю­ба й Таїса Андріївна доб­ре зна­ли усі по­таємні спо­со­би прик­ра­шу­ван­ня. Во­ни навіть по­забілю­ва­ли усі дрібненькі цят­ки та плям­ки на Ме­ла­си­но­му ви­ду.

Жених зир­нув на свою мо­ло­ду й, оче­ви­дяч­ки, був за­до­во­ле­ний нею. Він побіг на­зустріч, взяв її під ру­ку й повів до об­разів, котрі ле­жа­ли на ко­син­чи­ку в кут­ку. Батько й ма­ти поб­ла­гос­ло­ви­ли мо­ло­дих і про­ве­ли їх на ґанок. В ма­тері взру­ши­лось сер­це так, що во­на зап­ла­ка­ла і втер­ла сльози хус­точ­кою. Поїзд ру­шив до церк­ви. В церкві мо­ло­дих стріли чо­ти­ри па­нотці з хрес­та­ми. Ни­кон стрів їх го­лос­ним та гуч­ним кон­цер­том. Се­ля­ни стов­пи­лись та стісни­лись в церкві так, що па­нам труд­но бу­ло й про­тов­питься на се­ре­ди­ну церк­ви. На цвин­тарі й ко­ло бра­ми зібра­лось сли­ве усе се­ло. Яків Ки­ри­ко­вич та сусід Гу­ко­вичів мо­ло­дий Юр­чен­ко дер­жа­ли вінця над Ме­ла­сею на­пе­ремінку.

Молоді вий­шли з церк­ви се­ред та­ко­го на­тов­пу, яко­го не бу­ває на вінчанні навіть і в Києві, не­на­че то вінча­лась якась ви­со­ка осо­ба. Го­ди­на ду­же спри­яла це­ре­монії. Зран­ку бу­ло тро­хи за­до­щи­лось, але не­за­ба­ром над­ворі ви­по­го­ди­лось. Зем­ля бу­ла вог­ка. По­ро­ху на шля­ху не бу­ло. Май­ське сон­це об­ли­ва­ло надз­ви­чай­но яс­ним срібним світом і па­ра­до­вий поїзд, і на­товп панів та се­лян, і юр­би дівчат в квітках та стрічках, не­на­че й во­ни приб­ра­лись на пан­ни­не весілля й бу­ли ладні заспівать весільних пісень. Са­мий поїзд був ве­се­лий. Май­ське сон­це, май­ська кра­са не­ба й землі зак­ра­си­ла й зве­се­ли­ла і поїзд, і всіх. Ме­ла­ся аж ся­ла од ра­дощів, ве­се­ленько див­ля­чись з фа­ето­на на ве­се­лу юр­бу се­лян, на ве­селі ви­ди своїх гос­тей, на приб­ра­них в квітки та стрічки дівчат, мов на своєму тріумфі.

Слідком за мо­ло­ди­ми ко­тивсь фа­етон, в кот­ро­му сиділа Ліда з мо­ло­дою пан­ною, Нас­тею Юр­чен­ко­вою, а про­ти їх в пе­ред­ку сидів Яків Ки­ри­ко­вич та бо­ярин Юр­чен­ко, мо­ло­дий дідич, близький сусіда, круг­ло­ви­дий та пле­чис­тий з чор­ни­ми дов­ги­ми ву­са­ми. Яків Ки­ри­ко­вич гля­нув на Ліду. Лас­ка­вий пог­ляд її чи­ма­лих очей сип­нув на йо­го, ніби теп­лим промінням, не­на­че май­ське сон­це. Пишні, ви­разні чер­воні Лідині ус­та за­пи­ша­лись, очі на­че зай­ня­лись. В мо­ло­до­го хлоп­ця не­са­мохіть май­ну­ла чу­дер­нацька гад­ка та дум­ка, що од вінця їде не Ме­ла­ся, а Ліда, і він си­дить в фа­етоні з нею, ніби з своєю тільки що повінча­ною мо­ло­дою. Йо­му нес­подіва­но уяви­лась Ліда, уся в біло­му, в хви­лях біло­го весільно­го уб­ран­ня: в сер­пан­ку, в вінку з біло­го виш­не­во­го цвіту на го­лові, з білою тро­ян­дою на гру­дях, уся в біло­му, об­си­па­на сріблис­тим май­ським сяй­вом.

«Яка б во­на бу­ла пиш­на в весільно­му уб­ранні з її ма­то­вим білим кольором ли­ця, з чор­ни­ми рівни­ми брівка­ми та тем­ни­ми оч­ка­ми!» - по­ду­мав док­тор.

І в йо­го нес­подіва­но май­ну­ло ба­жан­ня, щоб він от те­пер сидів з нею по­руч в цьому весільно­му поїзді, щоб він з нею вер­тав­ся од вінця. І ця дум­ка бу­ла для йо­го приємна. Але він зир­нув на фа­етон, де сиділа мо­ло­да а йо­го бра­том, і… зга­дав за при­ти­чи­ну своїм нес­подіва­ним мріям. Він важ­ко зітхнув.

Поїзд вко­тив­ся в подвір'я. Мо­ло­дих зостріли батько й ма­ти на ґанку й привіта­ли їх. Ме­ла­ся увійшла в світли­цю з дов­гим по­че­том, з си­лою неп­ро­ха­них гос­тей, не­на­че яка-не­будь ко­ролівна або царівна. Довгі сто­ли в залі і в сто­ловій бу­ли зас­те­лені. Усе бу­ло на­ла­год­же­но для снідан­ня. Слу­ги ви­нес­ли на підно­сах шам­панське. Усі гості й ро­дичі заб­ра­ли чар­ки й поз­до­ров­ля­ли мо­ло­дих, ба­жа­ючи їм щас­тя-долі й дов­го­го віку. Ма­ти про­ха­ла гос­тей сідать за сто­ли. Ста­рий про­то­поп став пе­ред об­ра­зом і ста­ре­чим, лед­ве чут­ним го­ло­сом про­чи­тав мо­лит­ву. Ха­зяй­ка по­са­до­ви­ла ба­тю­шок по­руч з мо­ло­ди­ми. За­веш­та­лись слу­ги в білих ру­ка­вич­ках. Пот­ра­ви по­да­ва­лись за пот­ра­ва­ми. Снідан­ня бу­ло ба­га­те. Стра­ва бу­ла чу­до­ва. В ви­нах гості аж збит­ку­ва­ли. Тек­ля Опа­насівна вис­та­ви­ла замість снідан­ня та­кий ба­га­тю­щий обід, що за­ло­ми­ла міських бур­жу­азок, Таїсу Андріївну Сват­ковську та Лю­бу. На по­ло­вині обіду в гор­ни­цю ввійшов ре­гент Ни­кон, вхо­пив­шись на ході обо­ма до­ло­ня­ми за го­ло­ву по обид­ва бо­ки проділя, щоб приг­ла­дить ку­че­ряві ва­сильки. За ним по­си­па­лись, ніби овеч­ки в отарі, хлопці то в жу­пан­ках, то в піджа­ках, попідпе­ре­зу­вані зе­ле­ни­ми та чер­во­ни­ми по­яс­ка­ми. Півча ста­ла ко­ло две­рей. Ни­кон за­ма­хав обо­ма ру­ка­ми, ніби пти­ця затріпа­ла кри­ла­ми, з та­ким зав­зят­тям, не­на­че він ма­хав ціпил­ном на то­ку. Півча гук­ну­ла: «Гу­ляв чу­мак на ри­ноч­ку». Гості за­мовк­ли. Га­лас роз­мо­ви сти­шив­ся в од­ну мить. Півча співа­ла пісню за піснею, без­пе­рес­тан­ку. Неп­ро­вор­ний та не­во­руш­кий Ни­кон пож­вавішав, не­на­че на­би­рав­ся па­лу й жва­вості од співів.

Перейти на страницу:

Нечуй-Левицький Іван Семенович читать все книги автора по порядку

Нечуй-Левицький Іван Семенович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Неоднаковими стежками отзывы

Отзывы читателей о книге Неоднаковими стежками, автор: Нечуй-Левицький Іван Семенович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*