Шалене танго: істеричний роман - Фабіцька Йоанна (читать книги онлайн без .TXT) 📗

«Господи, аж не віриться…». Відтоді Ядзя була свято переконана, що півень читає її думки. Вона швиденько пересіла на диван ближче до Ципріяна, а той інстинктивно обняв її за плечі. Його ця ситуація явно звеселяла, і Ядзя полегшено перевела подих, бо вже почала було побоюватися, що її танцювальний партнер сприйме їх як зграю повних ідіотів і поїде собі. Проте Ципріян, вочевидь, так не думав. Він підморгнув Ядзі й простягнув руку до грінки.

Після сніданку Мануель наказав звести над ямою курінь з ялинового гілля, а тоді, прогнавши всіх геть, зайнявся розпалюванням магічного вогнища. Рівно опівдні, коли сонце високо підбилося на безхмарному небі, на порозі вітальні з’явився Тлалок і втупився диким поглядом у присутніх. Запанувала незручна мовчанка.

— Чого треба цій дурній курці? — запитала Уля.

Тлалок видав застережний звук, що скидався на кукурікання й люте булькотіння, і перелякана жінка натягла на голову каптур спортивної куртки.

— Кажіть, що хочете, але це щось ненормальне… — промовив Ципріян.

Це було настільки очевидне зауваження, що всі тут-таки почали дико реготати й ніяк не могли спинитися. Сміялися доти, доки шаман не став поруч із півнем і не вилаяв Сару іспанською.

— Він питає, чому ми не послухалися Тлалока й не прийшли до ями.

— Мамо, я не піду до жодної ями! Я ще не хочу вмирати! — у Гуця не витримали нерви.

— Не переживай, — Сара лагідно погладила його по щоці. — Залишишся в кухні разом зі мною.

— Як це? Ти не йдеш??? — Решта присутніх відчула себе ошуканою.

— Я не можу, у мене клаустрофобія. Крім того, мушу приготувати їсти.

Невідомо, скільки б це ще тривало, якби не різке, коротке сичання:

— Rapidо [2].

І дивна процесія мовчки подріботіла назустріч власному відродженню. Попереду йшов маленький босий чоловічок, а останнім був задерикуватий півень, котрий стежив, щоб ніхто з полонених дорогою не чкурнув в кущі.

Ядзя, Ципріян та Уля полишили думку про будь-яку відсіч і спустилися линвою до ями двометрової глибини. На її дні, у темряві, під камінням палахкотіло невелике вогнище, а дим, що здіймався довкола, пахнув дивно й трохи запаморочливо. Мануель жестом попрохав усіх сісти, а потому поклав до рота кожному шматочок чогось мокрого, зеленого й гіркуватого. Енергійно працюючи щелепами показав, що це треба жувати. Ядзя спробувала. Терпка маса розбухала в роті. У темряві важко було розгледіти когось, не кажучи вже про те, щоб перезирнутися. Невдовзі її тілом розлилося приємне тепло, а огидний смак більше не заважав. М’язи розслабилися, голова легенько запаморочилася. У такт мелодійних Мануелевих заклять під повіками виникли тисячі яскравих картин. Жовті плями змішувалися з помаранчевими, червоні кола перетворювалися на бірюзові кулясті блискавиці. Ядзя виразно відчула, як у її правій руці пульсує енергія. Вона насилу розплющила очі. Минула добра хвилина, перш ніж вона помітила, що Ципріян сидить біля неї й торкається її долоні. На додачу з кожного місця, де він щойно погладив її, виростає невеличка опунція!

«Христе-Боже, я певне, від’їжджаю», — встигла подумати вона, перш ніж розпочати гонитву за власними думками. Ті втікали з її голови крізь хитромудру золоту дірочку. Ядзя конче мусила розповісти про це Ципріянові. Вона обернулася, але замість нього побачила лише велике червоне серце, що сиділо по-турецьки, й усміхалося до неї, зблискуючи великими зубами.

Мануель поливав розпечене каміння текілою, голосно пукаючи при цьому. Алкогольно-фізіологічні випари із сичанням піднімалися догори. Церемонія наближалася до кінця, і наші полонені могли вийти на волю. Вони були не лише п’яні, але й одурманені пейотлем, бо саме його шаман поклав їм до рота.

Щойно Сара побачила дурнуватий вираз їхніх облич і відчула міцний запах традиційного мексиканського трунку, то негайно пожалкувала, що не брала участі в обряді. Замість цього стояла з Гуцем біля плити, намагаючись ушанувати незвичайного гостя традиційними мексиканськими стравами. Спина боліла несамовито, зате стіл аж угинався від наїдків. Тут були і chili соп came, і pozole — густий суп зі свининою, куркою та кукурудзою. Приготували навіть tortillas із різними начинками. Хоча насправді в мексиканській кухні можна обійтися без усього цього, за винятком квасолі й пекельно гострого чилі.

У той час, як полякам у роті пекло вогнем, а очі вилазили з орбіт, Мануель та його мексиканський півень спокійнісінько пережовували кожен шматок, раз у раз заїдаючи стручками jalapeno. Ципріян спостерігав за цим зі зростаючим подивом. Раптом польські гени запеклого суперництва взяли гору над гостинністю, і він запхав собі до рота світло-зелену перчину.

— Господи! — вигукнула Ядзя. — Ти такий самий ідіот, як той, що заклався із друзями, що відріже собі голову механічною пилкою!

— І чим усе закінчилося? — спитала зацікавлено Уля.

— Виграв.

Ципріян удавано байдуже прислухався до їхньої розмови, але ніде правди діти, йому дуже лестило, що став об’єктом такої турботи. Він увесь час широко усміхався, бо перчина не заподіяла йому жодної шкоди. Проте через хвилину Ципріянове обличчя почервоніло, на лобі з’явилися краплини поту, а з горлянки вирвалося якесь булькання. Мануель негайно вихопив з кошика велику булку й запхав її нещасному в пельку, пояснюючи, що в таких випадках аж ніяк не можна пити воду, бо це не гасить пекельної спраги, а лише її підсилює. Коли Ципріянова фізіономія набула нормального виразу, а сльози висхли, несподівано виявилося, що зник Гуцьо.

— Боже, він напевне втопився в ставку! — зойкнула Ядзя.

— Не бійся, тут можна втопитися хіба п’яному, бо вода сягає до кісточок, — заспокоїла подругу Сара, але вийшла на ґанок і погукала в густу темряву ночі. Їй відповіла глуха луна. Ципріяна ніби щось штовхнуло, і він наосліп кинувся в морок, спотикаючись і спльовуючи навсібіч непережовану булку. Ядзина істерика не встигла сягнути зеніту, бо її випередив Мануель. Видираючи чорні патли на голові й лементуючи іспанською, він повідомив, що зник також півень.

Жінки безладно кинулися на пошуки. Бігали подвір’ям, увесь час наштовхуючись одна на одну, від чого й так доволі серйозна ситуація стала ще напруженішою. Натомість Мануель заціпенів і перестав дихати.

— Боже мій! — прошепотіла перелякана Сара. — Треба щось робити, інакше він повернеться до своєї Мексики в залізній скрині, а на нас упадуть усі прокляття цього світу.

Тим часом Ципріян, який почув якісь звуки, дістався найближчих будівель. Причаївшись за стодолою, він обережно визирнув. Від побаченого на мить заціпенів. Посеред подвір’я на вогнищі висів казанок, довкола якого зібралися троє місцевих підлітків. Один з них стискав за шию Тлалока, котрий намагався вирватися, проте в руках свого мучителя мав за мить перевтілитися в бульйон. Решта тримала Густава. Ципріян перевів подих і, матюкаючись, пішов у наступ. Стукнув головами спершу тих двох, а тоді швидко обійняв Гуця. Але, на нещастя, підсковзнувся на кам’яних східцях і, втративши рівновагу, упав, голосно лаючись. Кісточку пронизав нестерпний біль. Проте Ципріян устиг штовхнути Гуця до обори. Той заховався за нею й нетерпляче позирав на дорогу, де миготіли вогники ліхтариків. Першою до Гуця підбігла Ядзя, яка обмацала хлопця з усіх боків.

— Це все через мене, — хлипав малий. — Я лише хотів погуляти із Тлалоком, а тепер вони його заб’ють. Мене вони не встигли, бо прибіг Ципріян…

— Де він? — перебила його мама й нервово роззирнулася.

— Там… — Гуцьо кивнув головою на подвір’я. — Може, він ще живий.

Ядзя вибігла з-за стодоли. Треба було негайно діяти. Нахабні малолітки й гадки не мали віддавати здобич без боротьби. Вони по черзі перекидали одне одному нещасного півня, у якого залишалося чимраз менше пір’я. Ципріян, постогнуючи від болю й накульгуючи, безуспішно намагався перехопити запаморочене створіння. Він виглядав, мов Чарлі Чаплін, який кумедно підстрибував. Леле, невже він вивихнув собі кісточку?! Якщо так, то це капець. Мови немає про жодні танці. А йому так залежало саме на цьому виступі… У Ядзі стиснулося серце, і вона люто кинулася на зухвалих шмаркачів. Домчала до них, і кілька хвилин у повітрі миготіли самі кінцівки. Усе це супроводжувалося пронизливим Тлалоковим кукуріканням. Нарешті один з лобуряк видерся з-під купи тіл і зник у темряві. Невдовзі те саме зробив другий. Ципріян та Ядзя стояли, важко відсапуючись, над третім мучителем і тримали його за надірваний комір. Гуцьо тулив до грудей напівживого Тлалока.