Обліковець - Троян Марина (лучшие бесплатные книги TXT) 📗
Адвокат ще раз подумав, що просто диво, як Серафима не підписала того літературного витвору, який їй час від часу підсовували впродовж тієї доби. Або вона дійсно була впевнена у своїй невинності, або розраховувала на близьку допомогу, якої врешті й дочекалася від своєї дочки за його, адвоката, участі. Хай там як, мужність цієї жінки заслуговує на низький уклін. Скільки разів за свою практику Андрієві доводилося бачити, як люди казали й підписували все, що від них хотіли, аби тільки їм дали спокій, а потім вимагали від адвоката, щоб розгрібав за ними. Особливо це стосувалося циган, які були постійними його клієнтами й чекали, що Андрій за їхні гроші за них жуватиме, за них ковтатиме, ще й відригне, якщо буде треба. Дякувати Богу, це не цигани. Лейла із Серафимою, здається, були хоч і дещо дивакуватими, але порядними українцями. З такими мати справу було приємно й необтяжливо.
– Ви бачили маму? – нетерпляче допитувалася Лейла. – Як вона там?
– Зараз із нею все гаразд, – заспокоїв адвокат. – Я дозволив собі вийти за рамки прямих обов’язків і приніс їй трохи провізії, тому вона не голодує. А також прослідкував, щоб не порушувалися її права, тому…
Андрій аж знітився від виразу Лейлиного обличчя, яка, здавалося, ладна була розцілувати його за таку турботу про її матір. У якусь мить він повірив, що вона от-от кинеться до нього з обіймами, і готовий був прийняти від неї цей жест. Але вдячність вона виразила лише поглядом і далі мовчки сиділа й жадібно слухала, що ще він їй розкаже.
Андрій посовався у своєму кріслі. Він не мав наміру ділитися з нею планами, але якесь відчайдушне бажання справити на неї враження взяло гору та, перш ніж зрозуміти, що він робить, і взяти язик під контроль, він вибовкнув:
– Ваша мати досить натерпілася. У кожної людини при здоровому глузді відпали б будь-які підозри щодо неї. Я зі свого боку зробив усе можливе, щоб перетерти на пил усе, що кидало на неї тінь, і відгородити її від подальших переслідувань. Як бачите, я перевдягнувся у зручний одяг, бо сьогодні маю намір попрацювати над вашою справою допізна…
Він зробив паузу, щоб відстежити Лейлину реакцію на його слова, а заразом продумати свою подальшу тираду. Та Лейла своєю реплікою, покликаною, швидше за все, підбадьорити адвоката, знову вибила його із сідла:
– Вам у светрі краще. Так менше відчувається межа між вами і всім іншим світом.
– Ви відчуваєте, що ми з вами по різні боки межі? – уточнив Андрій.
Лейла опустила очі, але півголосом почала пояснювати:
– Я сказала про добровільну межу між вами й усіма іншими, яку треба тримати у вашій роботі. А я завжди була за вимушеною межею, яку, якби й хотіла, не змогла б переступити…
Задзвонив телефон. Спантеличений Андрій, не знаючи, як далі вести розмову, щоб не вивести її на слизьке, вхопився за слухавку, як за рятувальний круг.
Після короткої телефонної розмови він знову почувався на коні. Зі значущим виразом повідомив Лейлі, що мусить їхати на зустріч зі слідчим. Не втримавшись, натякнув, що на його вимогу всерйоз вирішується питання про переведення Серафими в статус свідка й зараз слідчий має повідомити йому рішення керівництва з цього приводу.
– Це ж тільки на папері в нас слідчий – незалежний суб’єкт, – компетентно пояснював адвокат. – Насправді ж він і кроку не може ступити без погодження з начальством та прокурором. Але цього вечора я розраховую на втішні новини.
– Візьміть мене із собою! – зірвалася з місця Лейла, почувши ті слова.
– Та ви що! – отетерів Андрій від такого прохання. – Ви ж повинні розуміти, що це не та розмова, де ваша присутність буде доречною.
– Тоді дозвольте мені почекати вас, – не могла стримати Лейла своєї гарячки.
– Буде краще, якщо я вам… – почав Андрій пропонувати найрозумніший варіант, але запнувся, згадавши, що в Лейли немає телефону. За її словами, вона його загубила, коли її везли у відділок.
– Я не витримаю до завтра! – почала благати дівчина. – Мені треба дізнатися відразу!
– Ну, добре, – здався Андрій, – зробимо так. Мої помічники вже пішли, і в конторі я вас залишити не можу – самі розумієте. Приходьте сюди години за дві, тим часом у вас буде нагода повечеряти. Я повернусь і повідомлю вам новини.
Від’їжджаючи на своїй «Хонді», Андрій встиг помітити, як Лейла сіла на сходинку порога його контори, обійняла себе за плечі та так і застигла. Схоже, вона мала намір сидіти так до його повернення. Андрій похитав головою й натиснув на педаль газу…
Як він і здогадувався, по його поверненні Лейла так і сиділа на порозі. Андрій трохи побув у машині, збираючись із духом. Йому треба було налаштуватися, щоб повідомити цій довірливій дівчині не ту звістку, на яку вона годину очікувала на холоді.
– Слідчий Серафиму не відпустить, – сказав він, зайшовши до кабінету. – Ця справа стоїть на контролі в найвищого начальства, і там вимагають негайних результатів. Слідчий мусить у найкоротший термін направити справу до суду. Інших підозрюваних, крім Серафими, у них немає, тому вони будуть дожимати те, що є.
Лейла вхопилася за стілець, біля якого стояла, немов це була остання її опора в цьому житті. На її очах виступили сльози.
– Ну що ви! – намагався заспокоїти її Андрій. – Не треба сприймати цю новину як кінець наших старань. Вона лише означає відстрочку гарної розв’язки. Я ж вам казав, що не залишив у тій справі цілим нічого, що нам загрожувало, а отже, ми цю справу легко розіб’ємо в суді.
– Ви вестимете цю справу аж до самого кінця? Поки маму звільнять, хоч би скільки це забрало часу?
Андрій сконфужено відкашлявся.
– Якщо побажаєте, вестиму. У будь-якому разі я супроводжуватиму її до направлення в суд – ви за це заплатили. Якщо вважатимете за потрібне, щоб я брав участь у судових засіданнях, домовимося про плату, коли прийде час.
Лейла зблідла. З-за опущених вій прорвалася зрадлива сльоза й скотилася по блідій щоці. Андрій спробував її підбадьорити.
– Я вам сказав, що ми виграємо цю справу, а моя репутація, яка й привела вас до мене, має підказати вам мені вірити. Тож відпочиньте, наберіться сил – і воюватимемо до переможного кінця!
– У мене немає більше грошей, – крізь сльози вичавила вона.
– Не хвилюйтеся. У вас у запасі є ще близько місяця. Щось придумаєте.
Через день Лейла знову неждано відвідала його. Андрій подумав, що вона хоче домовитися про зустріч із матір’ю або передати їй передачу. Він ще не здогадувався, що те питання, з яким вона прийшла до нього, довго снитиметься йому одночасно в найгірших і в найкращих снах.
– У мене немає грошей, щоб заплатити вам за участь у судових засіданнях, – тихо, але виважено сказала вона. Її тиха рішучість змусила Андрія захвилюватися, бо вона могла нести за собою що завгодно.
– Я не зможу вам заплатити грошима, – повторила вона й подивилася прямо в очі адвокату. – Але я згодна віддати вам усе, що ви захочете в мене взяти, за те, щоб ви довели невинуватість моєї мами.
Андрій спочатку зблід, бо зрозумів, наскільки плачевне в неї насправді фінансове становище, і згадав, як черство він тиснув на неї, набиваючи собі ціну й натякаючи на недостатність тих грошей, які вона йому заплатила. Кожен адвокат із власного досвіду знайомий зі скупістю клієнтів та їхньою звичкою спочатку перевіряти свого захисника на сопливість. Кожен другий б’є на жалість, божиться, що віддав адвокату останню сорочку, і тільки після того, як переконається в його (адвоката) незламності, починає діставати свої збереження, згадує про дачу, яку можна продати, чи про установи, де можна взяти позику. Андрій не відставав від інших представників своєї професії, і там, де вловлював запах додаткової наживи, вимикав честь, совість і всі супутні складові свого характеру. Якщо не хочеш залишитися коло розбитих ночов, інакше не можна. Але тепер чомусь честь і совість ввімкнулися, забравши всю барву з його обличчя.
Та через кілька секунд шия почервоніла, а краватка почала нестерпно тиснути. Андрій усвідомив, що саме Лейла йому пропонує. Картини її плати заслали йому очі й не хотіли зникати, а він тим часом безпорадно відтягував краватку й белькотів:
