Мелодія кави у тональності кардамону - Гурницька Наталія (книги бесплатно без регистрации TXT) 📗

— Там за дверима на панну чекає пан Адам. Може, панна вийде до нього? Пан там давно стоїть.

Враз почервонівши, Анна схопилася на ноги. Адам? Тут? Він не повернувся додому? Ночував у сестри?

Вона кинула швидкий погляд на покоївку і, зауваживши, що та з надто виразним зацікавленням дивиться на неї, ще дужче почервоніла і вибігла з кімнати.

Не розрахувавши відстані, з розгону наштовхнулася на Адама, який стояв дуже близько від дверей.

— О, Боже… Перепрошую… Я ненавмисно…

Усвідомивши очевидну безглуздість своїх слів, замовкла.

Адам ковзнув поглядом по її схиленій голівці й насилу поборов у собі бажання поцілувати Анну.

— Як тобі спалось? Я скучив за тобою.

Вона злякано підвела голову.

— О, Боже… Мовчіть… Ще хтось почує…

На мить між ними запанувала тиша.

— Я хочу познайомити тебе з чоловіком сестри, — озвався Адам. — Вчора було надто пізно для того, щоб представляти йому тебе.

— Так, звичайно… Я розумію.

Пішла за Адамом, не сперечаючись, але, переступивши поріг кабінету, глянула на пана, який сидів за столом, і злякано потупилася. Чоловік Терези справляв враження суворого та вкрай непоступливого. А якщо він про все довідається?

Через силу примусивши себе привітатися з ним, Анна відчула, що червоніє, і не змогла відповісти на жодне поставлене їй запитання.

— Думаю, ми можемо допомогти панні, — сказав чоловік Терези, і до Анни дійшло, що вона взагалі не почула, про що він говорить. — Панна погоджується?

Злякано кивнувши, Анна глянула на нього, тоді знов розпачливо озирнулася на Адама. Що казати? Як поводитись?

Перехопивши її наполоханий погляд, той важко зітхнув. Таки не помилився, коли нічого не приховував від чоловіка Терези. Досить уважніше поспостерігати за Анною — і відразу стає зрозумілим, ким вона є насправді.

— Маю надію, панянка поводитиметься добре… — чоловік Терези ледь усміхнувся. — Панна може поки що йти. У нас із Адамом ще є розмова.

Вона кивнула і, не дивлячись ні на кого, вийшла з покою. Хай там як, але з помешкання її не виганяють, а отже, нічого певного не знають.

Подумки налаштувавшись на розважне поводження, Анна зберігала самовладання і впродовж усього сніданку. Не робила жодних спроб зустрітися з Адамом поглядом, уважно прислухалася до розмови за столом, а коли її про щось запитували, принаймні розуміла, що кажуть, і могла осмислено відповісти. Трохи насторожувало лише те, що господар помешкання надто пильно придивлявся до неї. Невже щось знає?

Скоса глянувши на чоловіка Терези, Анна без ентузіазму колупнула виделкою страву на тарелі й перевела погляд на Адама. Що за життя таке? Ще вчора Адам був поряд, вона торкалася, відчувала доторки його рук, поцілунки, пестощі, а зараз ані вона, ані він не можуть відкрито зазирнути одне одному в очі. Поводяться, немов чужі люди.

Вона уважніше придивилася до Адама. А ось йому зовсім не складно так поводитися. Кожен його жест, слово чи погляд виважені до найдрібніших деталей і, хоч як дивно, не здаються штучними або ж награними. Він спокійний, зібраний і коректно ввічливий. Схоже, що саме тут Адам у своєму звичному оточенні, а в них у Жовкві він лише пристосовувався до обставин.

Вона сумно всміхнулася. Тепер їй теж доведеться пристосуватися до обставин.

Після сніданку Анна відчула себе трохи вільніше. Господар пішов на службу, Тереза вийшла з кімнати, а служниця, прибираючи зі столу тарелі, була заклопотана своєю роботою. У кімнаті все ще залишався Адам, проте до нього Анна не наважувалася ані підійти, ані озватися.

Піймавши момент, коли служниця вийшла, Адам підійшов до Анни сам і легенько взяв її за руку трохи вище ліктя.

— Бачиш, ніхто тобі кривди тут не робить, — говорив неголосно, без особливих емоцій, проте дивився на неї так, ніби пестив поглядом. — Шкода, що я вже мушу йти.

Раптом Анні здалося, що він зараз нахилиться і поцілує її, але Адам зробив над собою зусилля і відпустив її.

— А тепер іди. Не залишайся тут. Тереза не повинна бачити нас разом.

Потупившись, Анна відступила, проте вже біля дверей озирнулася.

— Я чекатиму на вас, — самими лише губами прошепотіла вона. — А ви?

Адам хотів щось відповісти, проте вона не почула того, бо вибігла з кімнати.

Розділ 9

Поступово звикнувши до життя в родині Терези, Анна дедалі частіше ловила себе на тому, що почувається тут навіть краще, аніж вдома. На неї не кричать, нічого не вимагають, не примушують робити те, чого робити не хочеться, а пані Тереза не лише привітна, але й по-справжньому доброзичлива. Трохи непокоїть те, що чоловік пані Терези якось дивно подивляється на неї. Так, ніби намагається оцінити за якимись йому одному зрозумілими критеріями і те, що він бачить у ній, видається йому вкрай кумедним. Майже не сумнівалася — він щось підозрює, але з якихось незрозумілих причин тримає ці підозри при собі. Може, з почуття чоловічої солідарності з Адамом? Зрештою, нехай собі підозрює. Нічого страшного не відбувається. Пані Тереза прихильна до неї. Іноді навіть бере на прогулянку до міста або дозволяє супроводжувати себе тоді, коли робить візити. Якби підозрювала в чомусь поганому — ніколи б того не робила. Взагалі ставиться до неї ледь не як до рідної і терпляче вчить усього того, що має вміти й знати панна доброго виховання.

Відчуваючи вдячність до сестри Адама, Анна не лише прислухалася до кожного слова, але й щодуху бігла виконувати будь-яке її бажання, намагалася догодити, а понад усе тішилася тоді, коли вдавалося бути корисною. Не помітити такої відданості Тереза не могла і мимоволі почала замислюватися над тим, чи не залишити Анну в себе, проте категорична незгода чоловіка примусила її відмовитися від цієї ідеї.

Сприйнявши це як належне, Анна навіть не засмутилася. Дужче журилася тим, що не бачиться з Адамом. Майже весна, а жодних зрушень не помітно. Він навіть до сестри тепер не заходить. Може, повернувся до себе у маєток? А може, забув? Аж так швидко?

Якось, прокинувшись від яскравого сонячного світла і від того, що з даху на підвіконня капотить вода, Анна зрозуміла, що це вже не відлига десь посеред зими, а зима остаточно поступається місцем весні. Сьогодні навіть горобці за вікном цвірінькають інакше — жвавіше, бадьоріше — так, ніби передчувають наближення тепла і наперед тішаться з того.

Підвівшись, вона позіхнула і, намагаючись відігнати залишки сну, підійшла до вікна. А сонячно ж як! Аж очі сліпить. Навіть сніг де-не-де вже почав танути і струмками води побіг вулицею донизу.

Вона задоволено потягнулася. День починається не найгірше, а пані Тереза ще й обіцяла взяти її на прогулянку середмістям. Спочатку заїдуть у кравецьку майстерню на площі Фердинанда, потім пані Тереза хотіла випозичити декілька книжок у книгарні Вільда [23], а їй самій здалося б купити паперу для писання. Потім підуть до будинку старшого сина пані Терези. Той мешкає неподалік, одружений і має двох маленьких дітей. Завжди йшла туди із задоволенням. Не лише дуже любила дітей, але й почувалася з ними значно впевненіше, аніж із дорослими.

Анна кинула погляд на годинник. Саме час вмиватися, вдягатися і робити зачіску. Тепер ставитися до того абияк не могла. Мусила дотримуватися певного стилю поводження та відповідно до того виглядати. Це не вдома, де її майже ніхто не бачив. Тут зачіска, капелюшок, рукавички, шаль та прикраси повинні не лише личити їй самій, але й бездоганно пасувати одне до одного. Добре, що тепер у неї є з чого вибирати.

Вдягнувшись, Анна критично озирнула себе в дзеркалі й сама собі всміхнулася. Останні тижні пішли їй на користь. Щоки знов порожевіли та заокруглилися, очі вже не здавалися втомленими та переляканими, та й нова зимова сукня їй пасує. Шкода тільки, що Адам не бачить усього того.

Опинившись на вулиці, Анна з насолодою вдихнула повітря, яке вже пахло весною, і примружилася від яскравого сонця. Як добре, що пані Тереза взяла її з собою. В такий день гріх сидіти вдома — на небі жодної хмаринки.