У безодні - Уэллс Герберт Джордж (книги онлайн без регистрации txt) 📗
Всі посхоплювалися, заметушились, налітаючи одне на одного й перекидаючи стільці та крісла. Прибіг полісмен. Чим воно там скінчилося, не знаю. Ми потерпали, щоб нас не вплутали в цю історію, і поспішили втекти — якомога далі від очей отого дідка в кріслі на коліщатах. Прийшовши до тями, трохи відсапавшись, погамувавши почуття нудоти, запаморочення й розгубленості, ми з Гібберном обійшли натовп і рушили до нього додому. Та серед гамору, що не змовкав позад нас, я виразно чув голос джентльмена, котрий сидів біля жінки з порваною парасолькою. Він чіплявся до ні в чому не винного службовця з написом на кашкеті “Наглядач”.
— Якщо собаку жбурнули не ви, — галасував джентльмен, — то хто ж?!
Здатність нормально рухатись і сприймати звуки повернулася до нас так раптово, що я не встиг, як годиться в таких випадках, нічого спостерегти. До того ж треба було подбати про себе: одежа все ще пекла нам тіло, а спалені Гіббернові штани із світлих обернулись на темно-бурі. Одне слово, на зворотному шляху мені було не до науки. Тієї бджоли на місці, певна річ, уже не виявилося. Ми вийшли на Аппер-Сендгейт-роуд, і я пошукав очима велосипедиста. Але він або вже зник за рогом, або загубився серед екіпажів. Зате омнібус — всі його пасажири тепер ожили й поводились як нормальні люди — гуркотів уже неподалік від церкви.
Підвіконня, з якого ми сплигнули в палісадник, коли виходили з дому, місцями було трохи присмалене, а сліди від наших ніг на посиланій гравієм доріжці залишилися навдивовижу глибокі.
Такі були наслідки мого першого знайомства з “Новим прискорювачем”. Наша прогулянка, все, що було зроблено й сказано під час неї, тривало, по суті, одну-дві секунди. Ми прожили півгодини, поки оркестр зіграв якихось два такти. Але враження залишилося таке, ніби весь світ завмер, даючи нам змогу придивитися до нього. Якщо врахувати обставини, а насамперед ту нерозважливість, з якою ми вискочили з будинку, то все це, треба визнати, могло скінчитися для нас куди гірше. Принаймні наш перший досвід, безперечно, довів, що Гібберну доведеться ще чимало попрацювати над своїм “Прискорювачем”, перше ніж цей препарат стане придатним для масового вживання. Однак щодо його ефективності сумніву немає.
Після цих пригод Гібберн і далі удосконалював препарат, і мені випадало не раз приймати різні дози “Прискорювача” під контролем професора і без будь-якої для себе шкоди. Треба, однак, сказати, що виходити з дому в таких випадках я не зважувався.
Хочу також додати, що це оповідання я написав за одним присідом. Я відривався від роботи тільки разів зо два, щоб відкусити трохи шоколаду. Писати я почав у двадцять п’ять хвилин на сьому, а тепер на моєму годиннику шість годин тридцять одна хвилина. Просто важко переоцінити, як це зручно: вирвати серед денної метушні кілька хвилин і повністю віддатися роботі!
Тепер Гібберн працює над дозуванням “Прискорювача” і його впливом на різні організми. На противагу цій суміші він сподівається винайти “Сповільнювач”, щоб регулювати ним надмірну дію першого препарату. “Сповільнювач” матиме, певна річ, властивості прямо протилежні до властивостей “Прискорювача”. Прийнявши один цей засіб, пацієнт дістане змогу розтягти секунду свого часу на кілька годин і поринути в стан спокою, застигнути, немов льодовик, у будь-якому, навіть у найнеспокійнішому оточенні. Ці два препарати мають здійснити цілу революцію в житті цивілізації. Вони знаменуватимуть собою початок визволення людини від “ярма часу”, про яке писав Карлейль. “Прискорювач” допоможе нам зосередити зусилля на якомусь одному відрізку життя, який вимагає найвищого піднесення всіх сил і хисту, а “Сповільнювач” даруватиме нам цілковитий спокій у найтяжчі, найнестерпніші хвилини. Можливо, я покладаю надто великі сподівання на “Сповільнювач”, якого ще треба створити, але щодо “Прискорювача”, то тут сумніву нема. Він надійде в продаж у ближчі місяці — у зручних для вживання і засвоєння дозуваннях. Невеличкі зелені пляшечки можна буде придбати в будь-якій аптеці, в будь-якій аптечній крамниці, правда, за досить високу ціну. Але якщо взяти до уваги надзвичайні властивості препарату, то він не здаватиметься надто дорогим. Називатиметься він “Нервовий прискорювач Гібберна”. Професор має намір випустити його на ринок у трьох дозуваннях: 1: 200, 1: 900 і 1: 2000 — з ярликами відповідно жовтого, рожевого й білого кольору.
“Прискорювач” відкриє перед людьми, безперечно, дуже широкі можливості. За його допомогою, пірнаючи, сказати б, у щілини часу, можна буде здійснювати найдивовижніші речі, зокрема, звісно, й злочини. Це правда, “Прискорювач”, як і будь-який інший сильнодіючий засіб, від зловживання не застрахований. Але ми з Гібберном усебічно обговорили це питання і дійшли висновку, що це вже справа медичного законодавства, нас таке не стосується. Наше завдання — виготовити й продати “Прискорювач”, а що з цього вийде — побачимо.
ЧАРІВНА КРАМНИЦЯ
Ту чарівну крамницю я бачив здалеку кілька разів; а раз чи двічі навіть проходив повз її вітрину, де лежало багато привабливих дрібничок: чарівні кульки, чарівні кури, чудодійні ковпаки, ляльки для черевомовців, кошики з причандаллям для фокусників, колоди звичайнісіньких на вигляд карт і таке інше. Але мені й на думку не спадало завернути туди, поки одного дня Джіп, не кажучи ні слова, взяв мене за палець і потяг до вітрини. І поводився він так, що мені не залишалося нічого іншого, як зайти з ним до крамниці. Сказати правду, я й не здогадувався, що ця скромна з вигляду крамничка міститься саме тут, на Ріджент-стрит, між художнім салоном і закладом, де в патентованих інкубаторах виводять курчат. І все ж вона була саме тут. Я гадав, вона десь ближче до цирку або за рогом на Оксфорд-стрит чи навіть у Голборні; до того ж я завжди бачив її на другому боці вулиці, і щоразу вона здавалася недосяжною, схожою на міраж. Але тепер крамниця стояла просто переді мною, сумніву не було, і пухкенький Джіпів пальчик стукав по її вітрині.
— Якби я був багатий, — сказав Джіп, тикаючи пальчиком на “Яйце є — яйця нема”, — то купив би собі он те. І оте. — Він показав на “Ляльку, що плаче, як жива”. — І оце. — То був загадковий предмет, і називався він, як значилося на привабливому ярличку, “Купи й дивуй друзів”.
— А під отим ковпаком, — промовив Джіп, — зникає все, що покладеш. Я в книжці читав… Ой, тату, а он “Монета є — монети нема!” Тільки вона лежить так, що не видно, як це робиться.
Джіп, милив мій хлопчик, успадкував материну вихованість і не просив повести його в крамницю, не набридав мені благаннями. Він просто тяг мене зовсім несвідомо за палець до дверей, і я добре розумів, що йому хочеться.
— Ось! — мовив він і показав на “Чарівну пляшку”.
— А якби ти її мав? — запитав я.
І Джіп, почувши в цьому запитанні обіцянку, враз просіяв.
— Я показав би її Джіссі! — відповів він, не забуваючи, як завжди, про інших.
— До твого дня народження залишилося менше ста днів, — сказав я і взявся за дверну ручку.
Джіп нічого не відповів, тільки ще дужче стис мій палець, і ми ввійшли до крамниці.
Це була не проста крамниця; це була чарівна крамниця, і тому Джіп не поспішив відразу до прилавка, як бувало, коли ми заходили кудись купити йому звичайні іграшки. Весь тягар розмови з продавцем він переклав тут на мене.
Крамниця була невеличка, тісна і досить темна. Коли ми причинили за собою двері, дзвоник на них жалібно теленькнув. Хвилину чи дві в крамниці, крім нас, нікого не було, і ми мали час роззирнутися. Ось тигр із пап’є-маше на скляній вітрині, що стоїть на невисокому прилавку, — поважний, добродушний тигр, який розмірено киває головою; ось найрізноманітніші кришталеві кульки, порцелянова рука з колодою чарівних карт, цілий набір різних завбільшки чарівних акваріумів; ось нескромний чарівний капелюх безсоромно виставив напоказ свої пружини. На підлозі стояло кілька чарівних дзеркал; одне нас звужувало й видовжувало, друге приплющувало нам голови й скрадало ноги, третє робило нас низенькими й товстими, як бочки. І поки ми сміялися, дивлячись у ті дзеркала, з’явився якийсь чоловік — певно, продавець.
